«Що сталося, чому Росія порушує повітряний простір Польщі дронами? От і приїхали!» – написав американський президент Дональд Трамп, реагуючи на те, що щонайменше 19 російських військових безпілотників залетіли на територію Польщі в ніч на середу, 10 вересня. Частина з них перетнула українсько-польський кордон, частина – білорусько-польський. Тож стверджувати, що ці БПЛА були «оглушені» українським РЕБом, втратили орієнтацію й полетіли хибним курсом, немає підстав. З 99,99-відсотковою впевненістю можна стверджувати, що росіяни навмисно скерували дрони в повітряний простір Польщі.
Імовірність в одну соту відсотка, що російські дрони дійсно могли «заблукати», проігноруємо. Теорія ймовірності це цілком дозволяє. Спробуємо розібратися, по-перше, з якою метою росіяни скерували дрони до Польщі. По-друге, які це матиме наслідки.
Щодо наслідків, то зразу можемо сказати, що якоїсь жорсткої військової відповіді з боку Польщі, а тим більше НАТО цей інцидент не спричинить. Утім не варто вважати, що він уже зовсім мине без жодної практичної реакції. Так, ми вже неодноразово спостерігали, як російські дрони залітали на територію країн-членів НАТО: у туж саму Польщі, Румунію, Литву, Латвію. І все, на що спромагалися ці країни – це висловити обурення, викликати російського посла до МЗС. І це – у кращому випадку. А досить часто просто розводили руками, мовляв, ну так сталося.
У цьому ж випадку польське військове й політичне керівництво вже виступило з доволі жорсткою заявою, назвавши дії Росії «актом агресії, який створив реальну загрозу безпеці наших громадян». Далі Варшава запустила статтю 4 Північноатлантичного договору, у якій ідеться про консультації, що «коли територіальна цілісність, політична незалежність чи безпека будь-якої зі сторін опиняються під загрозою».
Так, це ще не стаття 5, але вже щось. Нам, українцям, звісно, хотілося б, щоб дроновий інцидент був визнаний як casus belli, щоб була активізована стаття про колективну оборону НАТО і в бік Росії полетіли американські стратегічні бомбардувальники-стелси B-2. Але такі надії – апріорі марні.
Дійсно, Росія порушила повітряний простір країни-члена НАТО, вона зумисно скерувала свої безпілотники до Польщі. Але в Москві, розробляючи цю операцію, чудово усвідомлювали, що цей інцидент ще досить далекий до того, щоб ворожа сторона класифікувала його як напад на іншу країну. За 11 років Москва вдосконалилася у веденні гібридних воєн. Хоча, якщо правильно рахувати, то цим Кремль займається вже понад три десятиліття, починаючи з придністровського конфлікту, далі була Абхазія, Південна Осетія і нарешті Крим з Донбасом. А між тим ще маса менших гібридних операцій, на кшталт кібератаки на Естонію, Німеччину чи Велику Британію.
Тому можемо зі жалем констатувати, що росіяни вже стали в цьому неперевершеними гросмейстерами. Кремлівські гібридні стратеги чітко усвідомлювали, де проходить больовий поріг. Не дарма більшість зі запущених до Польщі безпілотників (а можливо, навіть усі) були без бойового заряду, але з додатковими баками пального. Такі собі обманки для відволікання ворожої ППО.
То з якою ж метою Росія вчинила цю провокацію? Зразу можемо сказати, що цілей було кілька. По-перше, вже хоча б тому, що Кремля хлібом не годуй, а дай утнути якусь пакість сусідній країні. Пригадуєте слова Владіміра Путіна про «двіжуху», яка йому так конче необхідна, щоб не закиснути в сірій рутині буття. Це щось споріднене з мотивами сумнозвісного полтавського палія Віталія Чепурка. Пригадуєте? Ну, того, що так пояснював свої дії: «Ну, мені нравиться, як воно горить, як люди суєтятся, пожарки приїжджають. Ну, люді в шокє, глаза аж вилазять у них. Ну, а мені це по приколу: дивиться, як вони бігають, суєтятся, питаются руками потушить, а воно ж іще дужче горить. А я стою внизу і сміюся». От і Путін так стоїть і сміється, йому радісно.
По-друге, суто практична мета – перевірити дієвість польської системи ППО. І наслідки цієї перевірки, скажемо щиро, доволі невтішні. Адже в операції з нейтралізації російських дронів-зайд брали участь, окрім наземних зенітних систем, польські винищувачі F-16, нідерландські F-35, італійський розвідувальний і командний літак AWACS та заправники в повітрі. І вся ця армада спромоглася лише на те, щоб збити дорогущими ракетами чотири (!) дешеві БПЛА з 19-ти. Тобто росіяни можуть собі записати в журнал анамнезу мілітарної готовності східного флангу НАТО: «Система ППО – імпотентна».
По-третє, випробувати реакцію і Польщі, і НАТО. Так, ми припустили, що жодної військової відповіді не буде. А що, як помилилися? Цікавить також політична реакція. Обмежиться вона розведенням рук, грізними заявами, нотами протесту? Сподіватимемося, чимось більшим.
«Початкові дані свідчать про те, що вторгнення російських безпілотників у європейський повітряний простір було навмисним, а не випадковим. Війна Росії не закінчується, вона ескалує. Ми повинні збільшити ціну, яку Москва платить за неї, посилити підтримку України та інвестувати в оборону Європи», – заявила верховна представниця Євроунії зі закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас. Це вже звучить більш обнадійливо. Але наразі лише звучить.
По-четверте, Росія прагне налякати європейців. Дивіться, мовляв, нині ми запустили безпілотники на ваші беззахисні домівки, а завтра приїдемо на танках. Тож у Кремлі сподіваються, що мешканці заможної Євроунії перелякаються до смерті і здадуться без бою. А ще вимагатимуть від українців, щоб і ті здалися, щоб не накликали біду на своїх західних сусідів. Сподіваємося, що цієї мети росіянам досягнути не вдалося.
Але повернімося до початку, тобто до Трампа, а також до евентуальної реакції. У принципі правильною реакцією НАТО було зразу ж без зволікань жахнути кількома далекобійними ракетами по якихось російських цілях. Можливо, так обережно, щоб обійшлося без людських жертв, просто як жорстке попередження. У контексті останніх подій, доречно навіть сказати, як останнє китайське попередження.
І це було б можливо, якби політичну волю проявили Сполучені Штати, а конкретно – Дональд Трамп. Утім після Аляски цього очікувати марно. Чому саме після Аляски? Пригадуєте, якою радістю світилася пика Путіна в Анкориджі? Бо там він всуху обіграв Трампа і цілий Захід. І справа не лише в прориві міжнародної ізоляції воєнного злочинця, червоних хідниках, рукоплесканні тощо. Справа в тому, що марнославний Трамп чомусь вирішив, що здатен заворожити чекіста Путіна одним своїм поглядом під час зустрічі тет-а-тет. Наприклад, запросивши його, проїхатися у своєму лімузині. Однак вийшло все з точністю до навпаки: Трамп від Путіна не домігся нічогісінько, а от російський диктатор домігся. Щонайменше переконав свого візаві в недоречності припинення вогню.
Так Трамп потрапив у пастку власного марнославства. Він не може визнати, що програв Путіну, а тому тепер змушений вдавати, що, мовляв, десь так про все й домовлено. Тому все, на що тепер здатен Трамп, це скрушно сказати: «Приїхали!».
Саме це й потрібно Путіну, усвідомлюючи, що в такій ситуації жорсткої реакції від НАТО не буде, він розширюватиме, поглиблюватиме й посилюватиме свою гібридну війну проти Заходу. Він і надалі тішитиметься своєю «двіжухою», зважаючи на те, щоб поки що не переходити больового порогу. А поріг цей, виходячи з викладеного контексту, доволі високий.
