Президент США Дональд Трамп послабив свій “конфронтаційний тон” у відносинах з Пекіном, намагаючись забезпечити саміт з китайським лідером Сі Цзіньпіном та укласти торговельну угоду з другою за величиною економікою світу, повідомляє Bloomberg, посилаючись на джерела.
Через шість місяців з початку свого другого терміну в Білому домі Трамп пом'якшив жорстку передвиборчу риторику, яка була зосереджена на дефіциті торгового балансу США з Китаєм. Таке пом'якшення контрастує з його тарифними погрозами на адресу інших торговельних партнерів.
Зараз Трамп зосереджений на досягненні угоди з Пекіном і святкуванні швидких перемог замість того, щоб усунути першопричини торговельних дисбалансів. Днями президент США заявив, що буде “боротися” з Китаєм “у дуже дружній манері”.
На зустрічах зі своїми підлеглими Трамп часто є найменш жорстким голосом стосовно Китаю, кажуть джерела Bloomberg. Представники адміністрації президента США підкреслили, що Трампу завжди особисто подобався Сі, але, тим не менш, він запроваджував масштабні обмеження проти китайської компанії Huawei Technologies Co. і тарифи на більшу частину китайського експорту.
Така “гра” Трампа і його відхід від обіцяної жорсткої лінії щодо Китаю занепокоїли політиків у його адміністрації, а також зовнішніх радників. Цей тиждень лише загострив занепокоєння тим, що попередні “червоні лінії” США у відносинах з Пекіном тепер можуть бути предметом переговорів. За Трампом залишається вирішальне слово у всіх торговельних рішеннях.
У межах подальших намагань послабити напруженість американські чиновники готуються відкласти дедлайн 12 серпня, коли після закінчення 90-денного тарифного перемир'я американські мита на товари з Китаю повинні повернутися до 145%. Цього тижня в інтерв'ю Bloomberg Television міністр фінансів США дав зрозуміти, що цей термін — “гнучкий”.
Одне з джерел Bloomberg розповіло, що тарифне перемир'я може бути продовжене ще на три місяці. Тим часом Трамп запроваджує мита для інших країн, включаючи ключових союзників, і погрожує подальшими заходами проти низки галузей, включаючи фармацевтику і напівпровідники.
Минулого тижня держсекретар США Марко Рубіо називав саміт між Трампом і Сі “ймовірним”. Рубіо, який колись був одним з найзатятіших прихильників жорсткої лінії у відносинах з Пекіном, сказав, що в п'ятницю, 11 липня, провів “дуже конструктивну і позитивну” зустріч з міністром закордонних справ Китаю Ван І.
Деякі чиновники адміністрації Трампа зосереджені на тому, щоб отримати згоду Китаю на закупівлю певного обсягу американських товарів і послуг, який буде визначено пізніше. Це могло б послабити занепокоєння Трампа через дефіцит торговельного балансу, але в довгостроковій перспективі не допоможе закрити торговельний розрив.
Стриманіше ставлення Трампа до Китаю викликає розкол серед його радників. Деякі члени команди президента США хочуть дотримуватися жорсткої лінії щодо Пекіна і в приватних розмовах пообіцяли, що експортний контроль ніколи не буде частиною торговельних переговорів.
За ситуацією уважно стежать союзники і компанії в Європі та Азії, за допомогою яких США хочуть потіснити китайський технологічний сектор. Урядовці та представники промисловості в цих регіонах отримали повідомлення про те, що стратегія Вашингтона може змінитися.
Але Трамп також відомий тим, що часто змінює курс щодо Китаю, іноді швидко після того, як зайняв певну позицію — як це було у випадку, коли він виконав особисте прохання Сі щодо скасування обмежень проти китайського телекомунікаційного гіганта ZTE Corp. у 2018 році. Він також сприйнятливий до критики свого підходу — це може свідчити про те, що президент США може знову змінити свій тон.
Пекін тим часом не приховує, що вважає себе “переможцем”. За словами джерел Bloomberg, американські чиновники під час переговорів у Лондоні були вражені зловтіхою своїх китайських колег. Важелі впливу Китаю випливають з його контролю над рідкісноземельними елементами та здатності використовувати залежність Америки від цих поставок "як зброю".
Про економічні причини та стратегічні мотиви політики Трампа щодо Китаю раніше розповідав економіст Олексій Кущ у статті “США vs Китай. Анатомія Глобальної економічної війни”.
