Їх було створено понад 60 тисяч, вони стояли на озброєнні в 84 країнах світу та встигли побувати на полях майже всіх воєн – від Другої світової до сучасної російсько-української війни.
Знайомтеся – Bofors 40-мм, легендарна зенітна установка, яка вже стала символом своєї епохи. Її розробка почалася ще у 1928 році, і ось майже через століття її "нащадок" – Bofors L70 – боронить українське небо.
А ось інший приклад — CV90 або ж Stridsfordon 90, одна з перших БМП стандарту НАТО, що з’явилася в Україні у 2023 році. Ця 38-тонна машина вирізняється одним із найкращих рівнів захисту серед своїх конкурентів, особливо якщо порівняти з радянськими аналогами.
Обидві ці системи зброї об’єднує їхня батьківщина – Швеція. Швеція рідко асоціюється з воєнною потугою – радше з миром, нейтралітетом і соціальною державою.
І саме в цьому криється парадокс: політика нейтралітету змусила Швецію вибудувати один із найефективніших оборонно-промислових комплексів у світі. Уже з 2023 року він значно підсилив спроможності НАТО, а країна вийшла на річні показники експорту зброї у 3 млрд доларів США.
Ця історія про невелику державу з обмеженими ресурсами, яка змогла перетворити нейтралітет на потужний стимул для розвитку оборонної промисловості, – неоціненний досвід, що може стати уроком і для України.
Історія сучасного шведського ОПК почалася ще у 17 столітті. Багаті поклади залізної руди та нескінченні ліси дали країні основу для розвитку металургії й машинобудування.
Саме так з’явилися перші зброярі — від фабрики Husqvarna до державного заводу Carl Gustafs Stads Gevärsfaktori, які випускали гвинтівки, що швидко знайшли попит і за кордоном.
Попри столітній нейтралітет, Перша світова війна боляче вдарила по Швеції. Блокада з боку Британії та внутрішні політичні суперечки спричинили серйозну соціально-економічну кризу.
Після війни Швеція взялася відновлювати економіку й успішно використала зростання попиту на сталь, деревину, целюлозу та промислові товари. Проте на її шляху знову постали виклики: кризи 1921–1922 років і Велика депресія у США болісно відбилися на виробництві та експорті.
У 1930-х роках були ухвалені два рішення, які назавжди визначили обличчя країни.
Перше – концепція folkhemmet ("народного дому"), що стала фундаментом знаменитої "шведської моделі". Вона поєднала ринкову економіку з сильною соціальною державою, яка дбала про добробут громадян.
Друге – ухвалення ідеї Totalförsvaret ("тотальної оборони"), яка стала основою оборонно-промислового комплексу. Її головний принцип був простий і жорсткий: нейтралітет можливий лише тоді, коли країна здатна його відстояти.
Ця концепція залучала не лише армію, флот і авіацію, а й усе суспільство. Чоловіки проходили обов’язкову службу й підлягали мобілізації, жінки долучалися до медицини, адміністрації чи логістики.
У містах будували укриття та урядові бункери, створювали стратегічні запаси пального, продовольства й боєприпасів. Економіка також ставала частиною оборони: заводи проєктували так, щоб у разі загрози їх можна було миттєво перевести на військові рейки.
Але Totalförsvaret була не лише стратегією – це був і психологічний проєкт. Кожен громадянин мав усвідомлювати свою відповідальність за країну й розуміти: нейтралітет – це не дарований спокій, а щоденна робота й готовність захищати свій дім.
На відміну від ізраїльського оборонно-промислового комплексу, який фактично будували з нуля, шведський спирався на глибокі традиції. Такі компанії, як Bofors чи Carl Gustafs Stads Gevärsfaktori, існували століттями й мали міцну індустріальну базу. Це дало країні унікальний старт.
Розвиток власної оборонної промисловості став логічним продовженням концепції "тотальної оборони", де незалежність і самозабезпечення були ключовими умовами.
Шведська зброя створювалася з урахуванням реалій країни: складного ландшафту, клімату та ймовірних сценаріїв застосування.
Саме тоді на світ з’явилася легендарна зенітна гармата Bofors L60 – одна з найуспішніших у світі. Вона настільки добре зарекомендувала себе, що у Другій світовій війні використовувалася обома сторонами війни. Проте Bofors не обмежувалася лише зенітками: компанія виробляла танкові стволи, морську й наземну артилерію різних калібрів, а також боєприпаси.
Та справжній прорив стався у 1937 році, коли Швеція зробила ставку на створення власної авіаційної промисловості. Так народилася Svenska Aeroplan Aktiebolaget, або ж SAAB – майбутній символ шведських інновацій.
"Наша країна повинна якомога більше виробляти власну зброю. У нас є хороші корабельні та арсенали, але ми не виробляємо військові літаки", – наголосив прем’єр-міністр Пер Альбін Гансон у 1936 році.
Вже за кілька років світ побачив Saab 17 – перший шведський бомбардувальник і розвідник, потім Saab 18 та революційний Saab 21, який увійшов в історію як один із перших літаків із катапультним кріслом пілота.
Отримавши задачу створити потужну авіаційну промисловість як відповідь на зовнішні загрози, SAAB почали активно співпрацювати із державою. Саме такий симбіоз між державою, промисловістю та науковцями, дозволили Швеції створити нового технологічного гіганта.
Умови, в яких опинилася Швеція, не залишали вибору: інноваційність мала стати головною цінністю. Після завершення війни, компанія почала одразу рухатися у бік створення реактивних літаків.
Результат не забарився – під час Холодної війни світ побачив Saab 29 Tunnan ("літаюча бочка"), перший успішний європейський реактивний винищувач зі стрілоподібним крилом.
Згодом з’явилися Saab Draken і Saab Viggen – перший надзвуковий винищувач Західної Європи та один із перших літаків із цифровим бортовим комп’ютером. Вони виглядали настільки футуристично, що нагадували машини зі світу "Зоряних війн" – ще до того, як ті вийшли на екрани.
Viggen вдалося п’ять разів перехопити найшвидший літак в історії – американський SR-71 Blackbird. В одному випадку шведський винищувач навіть супроводив американця з несправним двигуном, чим здобув особливе місце в історії авіації.
Ключем до успіху SAAB стала здатність поєднувати державний запит із приватною ініціативою в моделі "Triple Helix": держава задавала стратегічні цілі, наука створювала інновації, а промисловість швидко втілювала їх у виробництві.
Саме так SAAB став і залишається одним із "коронних" промислових активів Швеції.
Хоча SAAB залишалася приватною, компанія отримувала пріоритет у стратегічних проєктах – від винищувачів і радарів до підводних човнів. З часом під крило SAAB увійшли й інші гіганти — Bofors і FFV-Carl Gustaf. Навіть після того, як частину їхніх активів викупили американські United Defense Industries, а згодом BAE Systems, SAAB зберігала здатність виробляти широкий спектр зброї, від авіації до артилерії.
Водночас Швеція не забувала й про бронетехніку. У 1950–1960-х, готуючись до потенційного вторгнення СРСР, країна поставила перед завдання створити танк який більше був не наступальним, а суто оборонним. Так Bofors створив унікальний Strv 103.
Низький силует, потужна гармата, інтегрована в корпус, гідропневматична підвіска і газотурбінний двигун – усе це робило його унікальним для свого часу. Strv 103 міг рухатися задом так само швидко, як і вперед, а його конструкція ідеально відповідала оборонній стратегії та шведському ландшафту.
Strv 103 став символом того, як Швеція створює зброю не "для престижу", а під власні потреби.
Після завершення холодної війни 1991 року Швеція, яка десятиліттями будувала безпеку на принципі "тотальної оборони", вирішила, що часи змінилися.
Здавалося, нова європейська архітектура безпеки робить масові мобілізації й потужне військове виробництво зайвими. Армію почали скорочувати, оборонний бюджет зменшили, багато підрозділів розформували.
Це боляче вдарило й по промисловості – цілі сектори оборонного виробництва опинилися на межі занепаду.
У таких умовах компанії, що були залучені до виробництва зброї, були змушені шукати нові підходи, тим паче досвід цього вже був.
У 1980-х вибухнув гучний скандал із Bofors, що переріс у найбільшу політичну кризу в Індії: компанія заплатила хабар на суму 60 млн доларів, аби отримати контракт на постачання гаубиць FH-77B вартістю 1,4 млрд.
Подібна історія змусила Стокгольм задуматися над системним контролем, і вже у 1996 році з’явився Інспекторат стратегічної продукції (ISP), який отримав повноваження перевіряти угоди, регулювати експорт зброї та товарів подвійного призначення. Для підтримки прозорості запровадили й Раду експортного контролю (ECC), що мала погоджувати ризиковані контракти.
Та навіть такі кроки не захистили від нових криз. У 2012 році країну сколихнув скандал "Project Simoom": з’ясувалося, що Швеція таємно співпрацювала з Саудівською Аравією над будівництвом заводу боєприпасів.
Хоча раніше постачання зброї в Ер-Ріяд не були секретом, масштабність і формат цієї угоди могли порушити шведське законодавство. Витік інформації викликав суспільне обурення, опозиція заявила, що країна не може співпрацювати з диктатурою.
Спроба засекретити проєкт і передати його приватним компаніям лише поглибила кризу, у результаті міністр оборони Стен Толгфорс подав у відставку. Цей випадок змусив владу посилити правила, і вже у 2018 році було запроваджено "демократичний критерій": зброю дозволено продавати лише державам, що поважають права людини, демократію та гендерну рівність.
Проте і нові норми не завжди працювали гладко. У 2019 році Швеція разом із Фінляндією заборонила експорт зброї до Туреччини через її операцію в Сирії проти курдів. Та вже у 2022-му обидві країни зняли ембарго, щоб Туреччина не блокувала їхній вступ до НАТО.
Не тільки з Туреччиною Стокгольм мав неоднозначні стосунки. У Ємені Швеція виступала одним із найбільших гуманітарних донорів для мирного населення, водночас продовжуючи постачати зброю Саудівській Аравії, яка вела там війну.
Причина проста – заборона поширювалася лише на нові контракти, а старі угоди залишалися чинними.
Окрім політичних скандалів, промисловість мала ще один виклик – конкуренцію. SAAB із винищувачем Gripen вийшов на ринок, де вже домінували Eurofighter, Rafale, F-16, Су-30/35 та китайські аналоги.
Щоб утриматися, компанія зробила ставку не лише на продаж готових літаків, а й на експорт технологій та ліцензійне виробництво. У Бразилії Gripen E збирають локально, що дало країні доступ до передових технологій, а Чехія отримала літаки в лізинг, що дозволило їй посилити ВПС без величезних разових витрат.
Та головна проблема залишалася — залежність від імпорту. Gripen C/D і новітній Gripen E оснащуються двигунами General Electric, що прив’язує частину оборонної спроможності Швеції та діяльність на світовому ринку до політичних рішень Вашингтона.
Попри це, сам факт, що країна змогла створити власний винищувач четвертого покоління, виглядає вражаючим. Адже там, де Німеччина, Британія, Італія та Іспанія мусили об’єднувати зусилля для Eurofighter, Швеція зробила це сама, бодай з імпортними компонентами.
Після 2014 року ситуація для Швеції змінилася кардинально. Анексія Криму та агресивна політика Росії на сході Європи змусили Стокгольм відмовитися від ілюзії безпеки й переглянути власну оборонну стратегію.
Саме тоді відновили концепцію "тотальної оборони", інтегрувавши в єдину систему військові та цивільні структури. Почали формувати мобілізаційні резерви, інвестувати в укриття, стратегічні запаси та критичну інфраструктуру.
У 2017 році держава навіть повернула обов’язковий військовий призов, скасований ще у 2010-му.
Водночас було створено Агентство оборонних закупівель FMV, яке не лише проводить закупівлі, а й формує технічні вимоги та укладає довгострокові контракти з національними виробниками.
Така модель дозволила державі гарантувати передбачувані обсяги замовлень, а виробникам – планувати розвиток і розширення виробничих потужностей.
Додатково Інспекторат стратегічних продуктів (ISP) отримав повноваження контролювати іноземні інвестиції, перевіряти стратегічні угоди та результати наукових досліджень, аби запобігти витоку критичних технологій.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Швеція оголосила про збільшення оборонного бюджету до понад 2 % ВВП і взяла курс на стратегічне зближення з НАТО. Зараз вона витрачає майже 2,7% ВВП на оборону, що перевищує показники більшості європейських союзників.
У 2023 році парламент проголосував за вступ до Альянсу, а вже у березні 2024-го країна стала його повноправним членом. Це був справжній історичний злам: держава, яка понад два століття зберігала нейтралітет, офіційно перейшла на позиції колективної оборони.
Паралельно уряд розробив довгострокову фінансову програму, яка спрямувала кошти не лише на військову, а й на цивільну частину "тотальної оборони".
У її рамках фінансується масштабне переозброєння, створюються боргові інструменти для інвестицій у виробництво, що гарантує стабільні замовлення і дозволяє компаніям сміливо розширювати потужності.
Водночас держава стимулює локалізацію виробництва, підтримує диверсифікацію ланцюгів постачання і залучає ресурси європейських ініціатив для розвитку оборонної промисловості.
Не забули й про інновації. Через агентство Vinnova уряд запустив спеціальні програми для цивільно-військових розробок, субсидії та гранти для малого й середнього бізнесу, а також податкові стимули для R&D, що допомагають утримувати інженерів і лабораторії в країні.
Усе це дало відчутний результат: у 2024 році експорт шведської зброї сягнув 29 мільярдів крон (приблизно 2,9 млрд доларів США), а оборонно-промисловий комплекс країни вийшов на новий етап розвитку, поєднавши традиції "озброєного нейтралітету" з реаліями колективної безпеки.
Швеція може стати сильним партнером і для української оборонної промисловості. Натяки на це лунають з 2023 року, коли було підписано рамкову угоду про спільне виробництво, сервіс та навчання для бойових машин піхоти CV90.
Швеція не тільки надає військову підтримку, але й виділяє десятки мільйонів євро на закупівлі зброї з українських заводів за "данською моделлю".
У цьому ж році сторони підписали лист намірів щодо спільного виготовлення оборонної продукції вже у Швеції – поєднання бойового досвіду України з потужними технологіями та промисловою базою Швеції.
А президент України Зеленський у своєму зверненні сказав, що зі шведами готується "сильний проєкт на десятиліття щодо бойової авіації". Ймовірно, мова йшла про літаки JAS 39 Grippen.
Тож можливо, з роками Україна та Швеція підсилять одне одного і перед лицем російської загрози, і на світовому ринку.
