Не лише бомбами одними відзначилися вихідні
Американський генерал і спецпредставник по Україні Кіт Келлог відвідав Білорусь, де поручкався з білоруським диктатором Александром Лукашенком. Як офіційно стверджує американська сторона, це було зроблено для того, щоб знайти нове натхнення у посередництві в російсько-українській війні.
Це найвища посадова особа США, яка з початку 2020 року відвідала Білорусь.
Для білоруського режиму це, очевидно, була настільки важлива подія, що Лукашенко не лише особисто прийняв генерала Келлога, позасліплював його на камери посмішкою старечих, і водночас у політичному плані гострих зубів, але відпустив з барського плеча з генералом півтора десятка заручників.
До диктаторів з нафтою їздить особисто Дональд Трамп. Йому дарують літаки і багатомільярдні контракти. Проте до диктатора без нафти за якимось американським протоколом достатньо і візиту відставного генерала.
Але прекрасна оборудка – це красивий стиль нинішньої американської дипломатії. І якщо узурпатор, якого взяли до виконання американці, не має нафти і газу, не може замовити на трильйон американської зброї, то у нього на обмін подарунками можна взяти...
Хотів написати – "заручників". Але, схоже, що про калій теж розмова була.
Є пару американських компаній, через інтерес яких до білоруського калію колись США дзьобали мозок і Україні.
Але якою б неприємною не була закуліса американсько-білоруських відносин "на осі" Келлог-Лукашенко і гешефт-дипломатія, треба привітати з визволенням з полону і поверненням до нормального життя 14 невинних людей, яких без будь-яких вагомих причин брехливо звинуватив і ув’язнив Лукашенко.
"Завдяки сильному лідерству президента Трампа" на волю вийшли кілька білорусів і громадян різних європейських держав та США.
Серед звільнених – і Сергій Тихановський, якого у 2020 році бачили ледь чи не альтернативою Лукашенку на президентських виборах.
Переговори з Лукашенком про звільнення утримуваних ним заручників з числа своїх та іноземних громадян завжди становили непросту дилему для міжнародної спільноти. Саме тому, що міжнародна спільнота не хотіла узаконювати у відносинах з Білоруссю принципи взаємин з сомалійськими піратами.
Усі розуміли, що замість десяти звільнених заручників Лукашенку ніщо не завадить захопити двадцять нових. Давати піратам викуп за захоплені ними судна – це не лише заохочувати цих злочинців повторювати такі дії, але й інвестиція у цю неблагородну справу.
Проте усі ці моральні докори і сумління сьогодні не мучать сильних лідерів з хрестами на лобах. Сильне лідерство – прийшов і зробив. А розбиратися з наслідками – справа слабких.
Щоправда, американці – люди вдячні. Тому у твіті генерала Келлога подякували за сприяння у звільненні заручників з Білорусі уряду Литви і назвали цю країну справжніми друзями та союзниками.
Очевидно цей щедрий комплімент і висока оцінка на практиці означає, що ані генерал Келлог, ані хтось інший в США не мають ані найменшого бажання думати, що робити далі зі звільненими, білоруською опозицією та Лукашенком.
Усі ці питання залишаються головним болем Литви.
Вільнюс продовжить мужньо тягнути на собі усі клопоти проблем з Білоруссю та білоруською опозицією. І це насправді велика справа і серйозне організаційне, фінансове, безпекове та політичне навантаження для країни з обмеженими ресурсами.
Отже, маємо чергові "перемоги" американської та лукашенківської дипломатій, наслідки яких для інших не настільки очевидні. Маємо на волі декількох несправедливо ув’язнених.
Але і далі не маємо уявлення, як звільнити на волю усю Білорусь.
Ну і нарешті, маємо багатющий досвід посередництва "в мінському форматі", яким, поза сумнівом, Лукашенко поділився з Келлогом і який, напевно, сильно допоможе останньому на основному місці роботи спецпосланника по Україні.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів
Текст був вперше опублікований на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу
