В український прокат вийшла документальна стрічка, що оповідає про Героя України полковника Ростислава Лазаренка з позивним "Грім". Йому було 27 років, коли розпочалось повномасштабне вторгнення. Тоді він очолив команду штурмовиків, яка знищувала колони російської техніки. Та в перші години вторгнення виводив з-під ударів ракетних російських атак по аеродромах українські літаки.
Нині Ростислав є рекордсметом за кількістю бойових вильотів – їх у нього їх майже півтисячі. Він є заступником командира 299-ї бригади тактичної авіації.
Документальний фільм "Грім серед ясного неба" вийшов в український кінопрокат через два дні після прем'єри на каналі National Geographic американського документального серіалу "Топ Ґан: Наступне покоління". Він розповідає про льотчиків Військово Морського Флоту США, які лише готуються до війни. Кінооглядач УП.Культура і ветеран Ярослав Підгора-Гвяздовський міркує, де в якому фільмі пафос, а де життя.
Вдало обіграний позивний головного героя "Грім" передає всі грані теми фільму – локацію його розгортання, гучність діяльності героя і адреналін від цієї діяльності. Щоправда, адреналін варто змивати з себе, повідомляє герой на початку стрічки. Розкриваючи несподіваний факт буття льотчика на війні: для фізичного і психічного виживання він мусить розслаблятися, видихати і змушувати себе їхати у відпустку.
Не варто чекати від цієї стрічки, що вона стане кінематографічним явищем, яким, наприклад, уже став фільм "2000 метрів до Андріївки" Мстислава Чернова. Проте, док режисера Володимира Клюєва виконує свою задачу: розкриває епічну історію льотчика літака СУ-25, одного з живих героїв українського спротиву: красивого, як бога і швидкого, як орла.
Його історії діляться майже навпіл, де перша частина – це відпрацювання цілей і звитяга військових удач, а друга – спогади про полеглих друзів над уламками їх понівечених падінням літаків, буквальних місць їх загибелі. Він ходить аеродромом, велика частина якого на екрані заблюрена зі зрозумілою метою – приховати місце зйомок, бо ж ворог видивляється з фільмів, фотографій й теле-репортажів те, що може використати для нанесення ударів і знищення військових.
У "Грома" всі його побратими – на вагу золота, і не тільки для нього самого, а для країни, адже російсько-українська війна великою мірою досі не програна через те, що небо над Україною не змогла захопити російська орда.
Краса українських полів та лісів, стрімкість польоту наших літаків над ними дають глядачу невелике уявлення того, що пілот бачить та відчуває, сидячи в своєму кріслі. Це може захопити. І захоплює. Не даремно ж люди так довго і вперто поривались у небо, нехтуючи ікарівською трагедією.
Але фільм показує і ще одну річ, певно, не навмисно – яким допотопним є літак "Грома". Старий, ще радянський СУ–25, дико різниться з тими, навіть тренувальними літаками, показаними в американському серіалі "Топ Ґан: Наступне покоління", а що вже казати про F-14 чи F-16.
В певні моменти, під час віража, крен українського літака вправо чи вліво, видає можливість загинути в мить. І певна цінність "Грома серед ясного неба" саме в цих чесних епізодах.
Ще один не менш важливий і чесний епізод – телефонне відео, зняте кимось із землі. Ми бачимо, як літак "Грому" пролітає крізь яскравий гриб вибуху. Тоді, за словами Ростислава, літак було пошкоджено критично, та він зміг його посадити і вижити сам. Як не змогли деякі інші побратими: і у фільмі показують кадри від першої особи пілота літака, особи, яка, певно, не вижила.
Частина фільму оповідає відпустку "Грому", коли він спускається з неба і в усій свій красі та славі йде поміж людей в місті, що живуть своє життя. Деякі, звертаючи увагу на форму, хочуть йому дати грошей, деякі – привозять фури з кавунами. Є й ті, хто не лише не знають «Грома», а й не дуже й бажають його знати.
Втім, він демократично відгукується про натовпи усміхнених і зовсім не опечалених війною містян – їх ресторанне життя його не дратує. "Я сам би так хотів, коли буду у відпустці!" – просто каже він. І він це бажання втілює, дозволяючи собі випити вина під час якогось нагородження. Звісно, для нього "не надто важливого".
Важливим для нього є обіцянка своєму другові, який загинув в одному з боїв – потурбуватися за його доньку. І навчити її їздити на велосипеді. "Грім" обіцянку виконує.
А фільм з "Громом" робить навіть більше, створюючи образ переконливого воїна з позитивом і вмінням, достатнім для перемоги. І нехай "перемога" звучить останнім часом більше пафосно, ніж реалістично, але цей пафос про життя, і він обґрунтований ним. Що є таким далеким і мало зрозумілим для американських льотчиків, заглиблених у свої тренування, хто "Топ", а хто не "Топ Ґан".
