– Проєкт з’явився у 2019 році, – розповідає Олександр Левицький. – Тоді Юлія Іконнікова, дружина мого партнера в проєкті «1000 дверей Одеси» Костянтина Ємельянова, врятувала від знищення перші двері за адресою Троїцька, 43Б. Вона побачила їх на звалищі будівельного сміття. Розповіла про це чоловікові – двері треба рятувати! Костя допоміг їх забрати, заснував маленьку майстерню. Для реставрації знайшли меценатів. Люди давали гроші хто скільки міг.
Допоміг відновити врятовані двері реставратор Костянтин Краєв. Враховували досвід подібних робіт за кордоном, в інших містах України.
– Реставрація тривала близько року. Костянтин допоміг нам зрозуміти цей процес і працює з нами до сьогоднішнього дня. Відреставрувавши перші двері, анонсували це в інтернеті. Всім сподобалося, просили відновити їхні двері. Тоді ми придумали назву «Тисячі дверей Одеси», логотип і взяли наступну заявку на реставрацію. Почала з’являтися можливість вибору дверей.
– Найчастіше основною причиною є питання бюджету – зберемо гроші на ці двері чи ні, – зазначає Олександр. – Мешканці здебільшого реставрацію не оплачують: «Ми хочемо, але у нас немає грошей, у нас всі пенсіонери».
Складність вибору – не тільки через гроші, але й через породу дерева. Старовинні двері в Одесі – з модрини та дуба. Дуба зараз практично немає. І, за словами Олександра, шукати донора, який підійде для реставраційних вставок, стало складніше. Модрини вистачає. Але вона не та, з якої ставили двері 100 років тому. Тоді їх робили з дерев, яким було 150-200 років. Виростає ж модрина років за 50-60.
– Сучасні модрини – молоді, деревина, я б сказав, трохи порожниста, недовговічна, – пояснює Олександр. – На реставраційні вставки це не впливає. Але якщо відтворювати втрачені двері, це вже має значення.
Разом із реставраторами в майстерні працюють фахівці столярного мистецтва. Тут двері не тільки реставрують, але і відтворюють. На Софіївській, 15, наприклад, де одна стулка була втрачена, зробили точну копію збереженої. Частково нові двері на Єврейській, 48. Там повністю непридатними стали козирки. Ретельно і дбайливо були відновлені двері, що практично перетворилися на тріски, в Лютеранському провулку, 3.
– Одні з найскладніших – це «післяприлітні» двері на Софіївській, 8. Вони «з’їли» дуже багато часу, купу грошей. Там чотири стулки дверей – дві зовнішні і дві внутрішні. Тамбурна дверна коробка з глибоким метровим прольотом змістилася вглиб від сили ударної хвилі. Фільонки стулок були вибиті з каркаса дверей, метал петель порваний. Про скло просто не йшлося. Нічого не збереглося, – розповідає Олександр. – Для нас це був виклик. По-перше, довести собі, що ми можемо зробити цю складну роботу. По-друге – показати громадськості: що б не сталося, все відновлюється. Можна зробити точну копію. Збереглися оригінальні деталі – їх можна повторити. Можна побачити пропорції, розміри, малюнок, якісь підказки, які дозволяють повторити з того ж матеріалу, з тим же напрямком текстури дерева. В середньому двері роблять місяці три. Але ті ми робили рік. Мешканці дали якусь суму, але, в основному, підключалися меценати.
Вартість реставрації дверей – різна. Залежно від складності – від 3500 до 12000 євро. Саме в таку рекордну суму обійшлися роботи на Софіївській, 8.
Допомагає в аналізі втрачених елементів, які потрібно повторити, каталог старовинних дверей Одеси. Олександр Левицький створив його разом зі своїм колегою Дмитром Шатамажі.
– Крім «1000 дверей Одеси» у нас є проєкт «Архітектура Одеси», – розповідає Олександр. – Це каталогізація всіх історичних будинків у місті в усіх деталях і подробицях.
На кожен будинок припадає 100 – 300 фотографій усіх його артефактів. Це не тільки двері, вікна, ворота, а й скульптури, загальні плани під’їздів, барельєфи, аграфи.
– Якщо деталь ціла – її можна реставрувати. Якщо в поганому стані – у нас є загальні пропорції, і ми її доробляємо. Якщо деталь повністю відсутня, але є оригінальна поруч, – ми її повторюємо. Якщо вона складна, можемо спроєктувати її на комп’ютері й вирізати за допомогою машини. Але після машинного оброблення реставратор доводить цю деталь «до ладу», надаючи їй відчуття ручного різання. Ми, звичайно, за те, щоб було повністю ручне різання. Але якщо є можливість заощадити час і гроші, ми цим скористаємося, – не приховує Олександр. – Тому що не в тій ситуації, щоб вибирати.
Дуже часто на дверях бувають пошкоджені ковані решітки.
– Якщо взагалі двері без решіток дісталися, ми звертаємося до фотографій. Якщо немає ніяких підказок, дивимося, які металеві огорожі на балконах. За ними можна повторити малюнок, відчути його. Пара дверей вийшла без решіток – ми не маємо права нічого вигадувати, – підкреслює Олександр.
Після очищення від фарби й усунення пошкоджень решітки покривають ґрунтовками та захисною фарбою. Зазвичай чорною матовою. Якого кольору решітки були спочатку – встановити нереально.
– Найбільше нашарування фарби – 16 шарів – було на дверях на Садовій, 5. Це взагалі був унікальний випадок. ЖКС розрізало двері по діагоналі – на викид. І в одній із квартир під’їзду підняли тривогу, повідомили нам. Ми двері евакуювали, з часом знайшли гроші на реставрацію і змогли їх відновити. Але зазвичай ті, кому не байдуже, – не більше однієї сім’ї в під’їзді чи навіть у будинку, – каже Олександр.
Ручки для дверей купують на Староконці та аукціонах в інтернеті. Іноді – дарують люди. Олександр прикріпив старовинні ручки до дверей майстерні, і вийшла невелика виставка вінтажної дверної фурнітури.
– Не було мети зробити музей. Я повісив ручки, щоб бачити, аналізувати, яка з них підходить до певних дверей, – пояснює Олександр. – А зараз всі відвідувачі їх фотографують.
Перші чотири двері реставратори пофарбували. Але потім від цього відмовилися – неможливо було визначити авторський колір дверей. У 50-70-ті роки вони масово перефарбовувалися. І практично на жодних з них не залишилося інформації про авторський колір.
– Вигадувати ми не хочемо, – підкреслює Олександр. – Тому зберігаємо текстуру дерева тим, що покриваємо двері маслами двох типів – захисними від ультрафіолету і жуків-точильників.
Втім, послаблюють двері не тільки жуки, а й люди, які замінювали замки кілька разів за десятиліття. Це впливає на міцність конструкції. Двері значно просідають, і їхнє відновлення здається мешканцям марним та складним. Адже набагато простіше зробити надійні двері із заліза.
– Однозначно – залізні двері роблять фасад будинку плоским, нецікавим, – переконаний Олександр. – Вхідна група стає порожньою. Так ми втрачаємо місто – зокрема й через двері та вікна.
Відновлення вікон в під’їздах і квартирах сьогодні – найчастіша проблема. І у «1000 дверей Одеси» є й такий досвід.
– Робити це досить складно, тому що після понад сто років активного використання вікна стають зовсім непридатними. Тому це було викликом для нас, – підкреслює Олександр. – Але сьогодні ми зробили вже більше десятка вікон. Зокрема, люнети по Лютеранському провулку, 3. У їх реставрації свої складнощі: висотність, небезпечні демонтажні та монтажні роботи. Дуже важко робити укоси після монтажу.
– Ми намагаємося обслуговувати наші двері. Щороку стежимо за тим, щоб вони були покриті маслами. Якщо немає грошей на масла – хоча б поліроллю. Видаляємо пилове забруднення. Змащуємо петлі. Приходять донати – накопичили приблизно 1500 гривень і пішли обслуговувати. Самостійно, своїм коштом, двері обслуговують двоє з усіх мешканців, – зазначає Олександр. – Але нам дзвонять – прийдіть, будь ласка, ми заплатимо. Або – грошей немає, але прийдіть помийте. А що, залишати так?
На сьогодні команда проєкту відновила понад 40 дверей. Мріють – відновити тисячі. Але з початком повномасштабної війни реставрувати двері стає все складніше. Гострою проблемою стало фінансування проєкту.
– Ми дуже сильно потребуємо грошей для того, щоб його підтримувати, – не приховує Олександр. – Радіємо будь-якій копійці. Дуже подорожчали витратні матеріали на все, що пов’язане з деревом. І я не бачу, щоб ціни перестали рости.
Підтримати проєкт можна за реквізитами:
Рахунок: UA723510050000026002878948982
Призначення платежу: Добровільна пожертва на здійснення статутної діяльності.
