Якби у президентському палаці Гельсінкі під час першого саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна була легко доступною пожежна сигналізація, ця зустріч могла б завершитися звуком сирен і водою зі спринклерів, пише Девід Блер, головний редактор відділу міжнародної політики The Telegraph.
Фіона Гілл, тодішня експертка Білого дому з російських питань, згадує, що була настільки стурбована заявами Трампа на спільній пресконференції, що «озирнулася, аби знайти пожежну сигналізацію» та зупинити «це жахливе видовище».
Американським чиновникам, можливо, варто перевірити пожежну сигналізацію у місці проведення нового саміту на Алясці, де Трамп і Путін зустрінуться 15 серпня, адже ставки цього разу будуть незрівнянно вищими, ніж у Гельсінкі у 2018 році.
Тоді лідери обговорювали громадянську війну в Сирії та втручання Росії у вибори у США 2016 року. Саме публічне заперечення Трампом висновків власних спецслужб щодо останнього і змусило Гілл замислитися про припинення заходу, який вона назвала «ганебним» і «принизливим для країни».
Цього разу президенти говоритимуть про найкривавішу війну в Європі з 1945 року. І якщо Путіну вдасться знову викликати хоча б у одного американського чиновника почуття сорому, він буде задоволений.
Трамп уже дав йому чимало приводів для самозадоволення. Минулого тижня очікувалося, що президент нарешті займе жорстку позицію, і всі його роздратовані випади на адресу російського колеги — «божевільний», «огидний», «говорить нісенітниці» — приведуть США до того, щоб задушити доходи Кремля, запровадивши вторинні санкції проти країн, які купують російську нафту.
П’ятниця вважалася фінальним терміном для запровадження, як висловлювалися союзники Трампа, «кісткодробильних» санкцій.
Замість цього Путін отримав черговий подарунок від Трампа — двосторонній саміт без участі будь-якої третьої сторони.
Єдиним публічним результатом зустрічі Путіна з американським посланцем Стівом Віткоффом у Кремлі в середу стала домовленість провести цей саміт.
Спершу чиновники Білого дому заявляли, що для проведення переговорів з Трампом російський лідер має зустрітися з Володимиром Зеленським — жест доброї волі, зважаючи на те, що головною темою буде майбутнє країни українського президента, яка зазнає жорстокої агресії.
Проте менш ніж за добу ця умова була скасована самим Трампом, який заявив, що радий зустрітися з Путіним за будь-яких обставин. Коли на кону доля України, жоден українець не повинен стояти на заваді.
Трамп міг би поставити іншу умову — припинення вогню на фронті або хоча б мораторій на ракетні та дронові удари Росії по Києву. Але він не висунув жодної вимоги й не отримав нічого натомість. У випадку з Путіним усі правила його «мистецтва угоди» зникають без сліду.
Чому Путін надає таке значення подібним подіям? У його уявленні ідеальний результат війни — це повторення Ялтинської конференції 1945 року, коли Сталін отримав згоду Франкліна Рузвельта та Вінстона Черчилля на радянське домінування у Центральній Європі.
Так само Путін прагне заручитися схваленням Трампа на російське домінування над Україною. Він вважає, що найкращий шанс для цього — вести справи з президентом США як рівний із рівним, вирішуючи долю меншої країни, яка повинна просто підкоритися волі «великих людей».
У путінській міфології Україна — це не суверенна держава, яка ухвалює власні рішення, а безпорадна іграшка у руках західного альянсу, тобто США, що чинить опір вторгненню лише за наказом своїх господарів.
Сергій Караганов, який поєднує роль російського «зовнішньополітичного мислителя» та войовничого демагога, висловив цю ідею так:
«Ми воюємо не з Україною та нещасними, одурманеними українцями, яких їхні корумповані еліти та господарі кинули в м’ясорубку; ми воюємо із Заходом».
На його думку, таку війну можна завершити лише безпосередніми переговорами з лідером Заходу. І чим менше «одурманені» українці, на кшталт Зеленського, братимуть у цьому участь, тим краще.
Тож цілком логічно, що одразу після зустрічі Віткоффа з Путіним кремлівський радник з міжнародної політики Юрій Ушаков категорично відкинув ідею тристоронніх переговорів:
«Щодо тристоронньої зустрічі, про яку з якихось причин говорив Вашингтон, — це було просто згадано американською стороною під час зустрічі в Кремлі. Це не обговорювалося. Російська сторона залишила цю опцію без жодного коментаря».
Отже, Путін готується до свого першого саміту з Трампом від часу зустрічі у Гельсінкі 2018 року. І, коли настане момент, він, без сумніву, дотримуватиметься кількох простих принципів.
По-перше, у кімнаті мають бути лише він, Трамп і перекладач від російської сторони. Нікого більше. Адже будь-який американський чиновник може відмовити Трампа від угоди, яка влаштовуватиме Путіна.
Він досяг цього у Гельсінкі, провівши з Трампом дві години наодинці з одним лише російським перекладачем, перш ніж обидва приэдналися до своїх помічників на робочий обід. Тоді ця тактика спрацювала: Трамп, схоже, погодився на виведення американських військ зі східної Сирії, де вони підтримували курдів у боротьбі проти ІДІЛ.
Хоча повернувшись до Вашингтона, він швидко скасував це рішення, ймовірно, підтвердивши підозри Путіна щодо підривного впливу «глибинної держави» у США.
Другий принцип Путіна — дати Трампу перемоги та спокуси. Тут він покладатиметься на Кіріла Дмітрієва, керівника Російського фонду прямих інвестицій, випускника Гарварду та колишнього банкіра Goldman Sachs. Дмітрієв спеціалізується на тому, щоб приваблювати американців масштабними проєктами з розробки російських природних ресурсів і видобутку критично важливих мінералів, обіцяючи багатства, достатні, щоб «золотом вимостити» Вашингтон — якщо тільки зникнуть «дрібні проблеми» на кшталт України та безпеки Європи.
Путін, ймовірно, приїде на саміт із грандіозними планами для спільного з США «заробляння грошей на щедрості природи». Україну він представить як прикру перешкоду на шляху до бажаної мети — поховання суперечностей між Вашингтоном і Москвою заради спільного процвітання.
У його мріях Трамп погодиться на мирний план, написаний у Кремлі, після чого США та Росія почнуть «нову еру співпраці», нав’язавши цей план Україні силоміць, буквально «запхавши його Зеленському в горло».
Та Путін здатний майстерно зруйнувати власні плани. Його вперта зацикленість означає, що він ніколи не відходить від своїх умов миру, які виходять далеко за межі збереження нинішніх окупованих територій. Він прагне захопити й ті частини України, які зараз не контролює, і на які не має жодного права. Навіть Трамп, ймовірно, не зможе цього прийняти.
Така ненаситна жадоба може завадити Путіну отримати бажане навіть у форматі тет-а-тет, який завершиться традиційним знищенням перекладацьких нотаток. Але американським чиновникам усе ж варто бути готовими «розбити скло» і ввімкнути сирени — про всяк випадок.
