У середині серпня 2025 року американський президент Дональд Трамп зробив першу справді відчутну спробу організувати переговори про завершення російської агресії проти України.

Колись, під час своєї виборчої кампанії, він обіцяв "закінчити війну за 24 години", але не наблизився до цієї мети навіть за 24 тижні. 

У перші 7 місяців другого президентства Трамп зумів публічно розсваритися із президентом України Володимиром Зеленським, обізвати його диктатором із 4% підтримки, заблокувати ЗСУ доступ до розвідданих і поставок зброї та зробити ще масу спроб тиснути на жертву агресії, а не на агресора.

Тож мало дивного, що в Україні дуже холодно, щоб не казати обурено, зустріли ідею американського президента прийняти на Алясці ізольованого від світу масового убивцю і за сумісництвом правителя РФ Владіміра Путіна. 

15 серпня, попри скепсис, Трамп прослав перед російським диктатором червону доріжку, яка для українців і європейських лідерів перетворилась на ще одну "червону лінію", за яку американському лідеру не можна дозволити заходити. 

Тому вже 18 серпня миттєво організована коаліція із Зеленського та європейських лідерів була у Вашингтоні й намагалась не дати Трампу залишити сторону світла. 

За підсумками цього саміту Білий дім повідомив, що готується двостороння зустріч лідерів України та РФ, а після неї – тристоронній форум за участі ще й президента США.

Від західних дипломатів у пресі зазвучали фрази, що "дипломатичне рішення близьке як ніколи". Ще більше в американських та європейських ЗМІ було спроб маніпулювати різного роду даними про настрої українського суспільства, "бажання миру" та "втому від війни". 

Врешті, саме з таких маніпуляцій походить запитання, яке поставив Зеленському в Білому домі котрийсь із журналістів. Чи довго він, Зеленський, ще хоче "посилати солдатів на смерть" в той час, як народ, мовляв, "хоче перемовин про мир".

Така кричуща маніпулятивність багатьох заяв при чутливості теми спонукали "Українську правду" розібратися, чи насправді українці підтримують переговори, чи довіряє українське суспільство їхнім учасникам, і чи зберігається у президента Зеленського достатній рівень підтримки, щоб результати перемовин були сприйняті в Україні.

7 серпня, за тиждень до зустрічі Трампа і Путіна на Алясці, впливовий американський Інститут Ґеллапа опублікував досить розлоге соціологічне дослідження щодо настроїв в Україні. 

Йшлося серед іншого і про "велику зміну": на початковому етапі російського вторгнення у 2022 році більш ніж 70% українців воліли боротися до повної перемоги, а станом на серпень 2025 року вже майже 70% схиляються до ідеї найшвидшого закінчення війни шляхом перемовин.

Доволі схожі дані в Україні публікував у червні соціологічний центр SOCIS. Згідно з його опитуванням, продовження війни до досягнення певних цілей (кордон 2022 року чи 1991-го) підтримували трохи більше ніж 20%, заморозку чи початок міжнародних переговорів – ті ж приблизно 70% опитаних.

Однак інтерпретація американських соціологів, а ще більшою мірою медіа та політиків, була не дуже коректна. Як пояснює в розмові з УП виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький, відповідь на питання про бажання переговорів не можна сприймати окремо від ще кількох питань.

"Я особисто бачив, коли дані Ґеллапа подавалися нібито як готовність українців до миру на будь-яких умовах. Але ситуація значно складніша. Безумовно, якщо ви запитаєте у будь-якої нормальної людини, як краще завершити війну, то вона скаже, що шляхом переговорів. Це нормально.

Але правильно ставити запитання, на які поступки готові українці? І тут ситуація зовсім інша", – пояснює соціолог.

За його словами, із 2023 року, після не дуже успішного закінчення фази українського контрнаступу, відбулася певна зміна суспільних настроїв у бік, умовно кажучи, прийняття нових реалій. 

"Але без переходу у варіант, що ми готові на будь-які умови, аби тільки завершити війну. В 2023-му тільки 10% були готові на територіальні поступки. Зараз десь близько 40% українців розглядають якийсь такий варіант. Але і тут ситуація складніша", – розповідає Грушецький із КМІС.

Про які саме поступки ми говоримо? Якщо про передачу під контроль Росії територій, які зараз контролюються Україною, або офіційне визнання окупованих територій частиною Росії, то абсолютна більшість – 70–80% українців – виступають проти таких варіантів", – пояснює соціолог.

У згаданому опитуванні SOCIS теж було запитання про можливі поступки, і при відкритому запитанні із можливістю кількох варіантів відповіді, приблизно 30% опитаних були проти будь-яких поступок Росії.

Майже 7% готові на скорочення армії, всього 16,5% – на територіальні поступки, 21% – на відмову від вступу в Євросоюз. 

Найчастіше опитувані були готові відмовитись від вступу в НАТО – більше ніж 36%. 

Але й цю цифру необхідно правильно інтерпретувати: українці "жертвували" тим, у що найменше вірять. Згадане вище опитування Інституту Ґеллапа показало, що в Україні рекордно за останні роки впала кількість тих, хто вірить у можливість вступити у НАТО впродовж наступних 10 років – зараз таких всього 32%. Натомість 33% не вірять у можливість вступу взагалі ніколи.

Для порівняння, у можливість швидкого вступу в ЄС українці вірять – 52% бачать можливість впродовж наступних 10 років, ще 16% вважають, що на це піде від 10 до 20 років. 

Питання поступок тісно пов'язані із іншим аспектом переговорів – гарантіями безпеки. 

"Якщо хтось хоче отримати підтримку мирного плану, з різними пунктами в дусі тимчасової окупації територій, то будь-що таке можливо тільки за умови надійних гарантій безпеки, які будуть надані на заміну цьому. Тільки за такого сценарію більше 50% опитаних можуть прийняти певний "мирний план". Якщо немає в цьому плані надійних гарантій безпеки, то в нас одразу більшість респондентів відкидає будь-який такий документ", – розповідає УП Антон Грушецький.

Підсумовуючи, можна сказати, що західні соціологи правильно спостерегли готовність українського суспільства до дипломатичного формату закінчення війни. Але він можливий лише за умови, якщо будуть відсутні необґрунтовані поступки агресору та наявні надійні гарантії безпеки від партнерів.

Три з половиною роки повномасштабної війни не залишили сумнівів, хто є ворогом для України. Але от питання союзників, чиї гарантії безпеки можуть стати одним із ключових факторів завершення цієї війни і недопущення нової, не таке однозначне.

Опитування Ґеллапа наочно показало, що найбільш драматичної зміни зазнало ставлення українців до Сполучених Штатів.

Якщо на початку вторгнення в 2022 році рівень схвалення дій Вашинтона в Україні сягав 66%, то за каденції Дональда Трампа він обвалився до 16%. 73% українців зараз не підтримують той напрям діяльності, який обрало нове керівництво США.

Багато в чому саме такою недовірою спричинений і скепсис українців щодо можливості Трампа досягти сталого миру в Україні через переговори з Путіним.

Наприклад, за даними опитування компанії Gradus, проведеного в переддень зустрічі на Алясці, лише 25% опитаних вірили, що вона може дати стійкий мир. У можливість хоча б короткострокового припинення вогню вірили 50%.

Однак після дуже жорсткої посадки в стосунках Києва і Вашингтона, після скандалу в Овальному кабінеті, поступовий тренд на відновлення позитивного ставлення до США все ж спостерігається. 

Як показують дані серпневого опитування КМІСу, все більше українців починають повертатись до думки, що Штати працюють на те, щоб війна закінчилась на прийнятних для України умовах.

По-перше, попри сотні скандальних "інсайдів" у західних ЗМІ та простелені червоні доріжки для Путіна, Трамп не здав Україну в принципових речах.

По-друге, більшість українців свідомі того факту, що саме на Штатах і команді Трампа лежить основна роль у процесі пошуку рішення щодо закінчення війни. 

Як показують дані Інституту Ґеллапа, незважаючи на різке несхвалення лідера США, 70% українців вважають, що Вашингтон має відіграти значну роль у розв'язанні конфлікту. 

Поруч із тим українці так само хотіли б залучення на своїй стороні в переговорному процесі країн ЄС (75%) та Об'єднаного Королівства (71%). 

Саме тому формат вашингтонської зустрічі Трамп – Зеленський – лідери ЄС – Стармер можна вважати найбільш бажаним для українців. Саме такому набору країн і інституцій українці найбільше довіряють, і саме їхніх гарантій безпеки хотіли б.

Останнім непроговореним фактором, критично важливим для легітимізації результатів будь-яких переговорів в Україні, залишається підтримка самого українського президента всередині країни.

На початку року після великої сварки в Білому домі рівень суспільного схвалення Зеленського зробив певний ривок вгору. Усі подальші місяці соціологи спостерігали повільне і плавне падіння цього показника. Аж поки 22 липня влада не здійснила необдуману атаку на антикорупційні органи.

Після хвилі протестів і великого міжнародного скандалу внутрішня підтримка Зеленського відчутно похитнулась. Але це не має завадити йому представляти Україну на мирних переговорах, якщо до них дійде.

"Є стабільна тенденція, що коли діяльність президента оцінюється в контексті міжнародної політики, він сприймається краще, ніж у контексті внутрішньої політики. 

Ми бачили в липні, що формальна більшість населення довіряє президенту. І можна сказати, що риторика президента синхронізована з результатами опитувань (щодо "червоних ліній" – УП). І це викликає позитивне сприйняття серед громадськості", – пояснює в розмові з УП Антон Грушецький із КМІС.

"Додатково віри в переговори додає і та ж наявність європейських партнерів. Тому у президента довіра є, але з розрахунком, що є і "червоні лінії", які не будуть перейдені", – додає соціолог.