У 2018 році Саймон Єйтс пережив найдраматичніший момент у кар’єрі на Колле делле Фінестре. Того року британець домінував на Джиро д’Італія, вигравши 4 етапи та підходячи до вирішальної зв’язки гірських етапів у статусі лідера загального заліку. Проте на Колле делле Фінестре вся гонка для Єйтса розсипалася немов карточний будиночок: жахливий кризовий день, майже 39 хвилин відставання і падіння за межі топ-15 загального заліку.
Можна лише уявити собі, що було на душі у Саймона, коли він через 7 років повертався на ту ж Колле делле Фінестре. Проте якщо у 2018 році цей жорстокий підйом розбив усі надії Єйтса, то цього разу все сталося рівно навпаки: британець, який вважався борцем лише за третє місце у загальному заліку, перевернув гонку на свою користь і став переможцем Джиро. Просто голівудський сценарій. Якщо ж говорити не про символізм та історичні паралелі, то те, що здійснив Саймон і Visma Lease a Bike на 20 етапі – просто зразкова командна робота та хрестоматійна тактична перемога.
Коли взимку британець перейшов із Jayco AlUla в Visma Lease a Bike, то були сподівання, що цей крок дозволить Єйтсу вийти на якісно новий рівень і знайти другу молодість після кількох невдалих років. Проте після перших місяців сезону всі ці сподівання здавалися марними. Єйтс виглядав відверто блідо, і його виступи на Джиро здавалися логічним продовженням усього того, що британець демонстрував на ранніх стадіях сезону. Проте у підсумку виявилося, що Саймон просто із ювелірною точністю вийшов на пік форми до вирішальних етапів Джиро.
Капітан Visma Lease a Bike виглядав настільки блідо, що Ісаак Дель Торо та Річард Карапас до останнього не сприймали його як серйозного претендента на перемогу. Тим більше, що на початку підйому на Фінестре він випав у них із колеса.
Проте виявилося, що британець просто не став без потреби заганяти себе у червону зону, і згодом не лише переклався до двох дуелянтів, а й почав раз за разом атакувати. З четвертої спроби втекти таки вдалося, хоча спершу Саймон свою перевагу не нарощував: здавалося, що він знаходиться попереду Дель Торо та Карапаса лише тому, що ті грають у свої тактичні ігри.
Проте поступово це перетворювалося на пранк, який вийшов із-під контролю. Поки Карапас рваним ритмом намагався скинути Дель Торо, а мексиканець не включався у переслідування Єйтса, британець рівним темпом методично нарощував свою перевагу. До вершини Фінестре вона сягнула вже 1 хвилини та 38 секунд – Саймон ставав віртуальною рожевою майкою.
Проте в рукаві Visma Lease a Bike був ще один козир – Воут Ван Арт, якого вони обачливо заслали у відрив дня. Бельгієць дочекався свого партнера по команді та відпрацював на нього на рівнині перед підйомом до Сестрієре – саме там, де він і був найбільше потрібен. І саме фактор Ван Арта остаточно схилив шальки терезів на користь Єйтса.
Це розуміли і Дель Торо із Карапасом. Ближче до вершини Фінестре мексиканець нарешті збагнув, що програє гонку Єйтсу, та почав включатися у парну роботу з Карапасом. Спершу вона виглядала більш-менш ефективною, проте, які тільки Саймон наздогнав Ван Арта та інформація про це надійшла до двох південноамериканців, злагодженій роботі прийшов кінець.
A post shared by Velon CC (@veloncc)
Вони змирилися із поразкою, хоча математично шанси зберегти рожеву майку у Дель Торо на той момент ще були цілком непоганими. Трюк із засиланням Ван Арта у відрив приніс Єйтсу чимало секунд і хвилин переваги, проте мав, перш за все, психологічний ефект.
Можна лише гадати, чи виграв би британець цю Джиро, якби не допомога Воута – правди ми вже все одно ніколи не дізнаємося. Проте, як би там не було, ми стали свідками просто хрестоматійної командної роботи і, перш за все, саме тактичної перемоги. Якщо на Монументах тактичні перемоги – це доволі звичне явище (чи, принаймні, було таким до епохи домінування Погачара та Ван дер Пула), то на Гран турах таке трапляється значно рідше.
Після Вуельти-2018 Саймон Єйтс виграв свій другий Гран тур у кар’єрі. Виграв у віці майже 33 років, тоді, коли від нього цього вже мало хто очікував. Після багатьох супербагатоденок, на яких британець не виправдовував сподівань через те, що промахувався із піком форми, він нарешті влучив із ювелірною точністю.
Попри втрату рожевої майки за день до фінішу, Ісаак Дель Торо став одним із головних героїв цієї Джиро. І це при тому, що перед стартом він був лише третім номером своєї команди, UAE Emirates – головними ставками були Хуан Аюсо та Адам Єйтс, брат-близнюк свіжоспеченого чемпіона.
І тривалий час керівництво UAE Emirates у шанси Дель Торо не вірило – рівно до того моменту, коли поразка Аюсо стала абсолютно очевидною. Хоча ще на 15 етапі команда навіть добирала групу Дель Торо після атаки Егана Берналя, очевидно демонструючи свою ставку на Аюсо. Між іншим, підвозячи у той момент до Дель Торо Саймона Єйтса.
Проте Аюсо сподівань не виправдав. До пошкодження коліна внаслідок падіння додався ще й укус бджоли – і Хуан таки зійшов з Джиро, попередньо вже втративши всі шанси на високе місце в загальному заліку. Дуже болісне фіаско для честолюбного іспанського таланта, але зараз не про нього.
Для самого Дель Торо третій тиждень розпочався з не надто вдалого 16 етапу, коли він програв більше ніж півтори хвилини Карапасу. Оскільки 16-й етап був, по суті, першим справжнім гірським на цій Джиро, тоді не було зрозуміло, що це було у виконанні Ісаака: криза чи його реальний гірський рівень? У підсумку виявилося, що перше – наступні етапи він провів значно переконливіше, будучи на рівні з тим же Карапасом.
Ця поразка Дель Торо стала значною мірою тактичною невдачею UAE Emirates. Перша помилка – це наполеглива віра в Аюсо, яка абсолютно не виправдалася. Другої помилки команда припустилася під час формування відриву дня на 20 етапі: UAE Emirates відпустили Ван Арта та при цьому не делегували туди нікого зі своїх гонщиків.
Кого теоретично UAE Emirates могла би делегувати у відрив дня? Ось тут ми торкаємося ще однієї, менш очевидної, тактичної помилки команди. Виконати роботу, співставну з Ван Артом, могли хіба що три гонщики: Брендон Макналті, Адам Єйтс і Рафал Майка. Проте всі вони йшли занадто високо в загальному заліку, в діапазоні з 8 до 13 місця – їх би пелотон у відрив просто не відпустив.
Помилка UAE Emirates полягає в тому, що вони не наполягали на тому, щоби названа вище трійка (чи принаймні хоч хтось один із неї) свідомо пожертвував своїми шансами у загальному заліку та спеціально програв достатньо часу, щоби мати змогу їздити у відриви. У підсумку UAE Emirates не мала в розпорядженні топових гонщиків, яких би можна було заслати у відрив, проте отримала трьох спортсменів, які фінішували в діапазоні з 8 до 13 місць – результат, який для команди такого рівня не значить практично нічого. Особливо в ситуації, коли на кону перемога в Джиро.
Показово і те, як команда двічі розсипалася у вирішальні моменти – на 16 етапі та на початку підйому на Фінестре, коли EF Education EasyPost вдалося ізолювати Дель Торо, залишивши його наодинці з Карапасом. Хоча ще днем раніше, на більш пологих підйомах, погасити всю активність суперників вдалося більш ніж ефективно.
Чи не головним розчаруванням у складі UAE Emirates став Адам Єйтс, який перед стартом Джиро вважався третім фаворитом загального заліку. Проте британець і не потягнув боротьбу за загальний залік, і не зумів допомогти лідеру команди в найпотрібніші моменти. Звичайно, ніякої конспірології тут шукати не варто, проте символічно, що одним із важливих чинників перемоги Саймона Єйтса став провал його брата-близнюка.
Втім, звинувачувати у цій тактичній поразці тільки керівництво та решту гонщиків UAE Emirates також було б неправильно – сам Дель Торо також припустився очевидної помилки, занадто довго займаючись лише захистом від Карапаса та абсолютно не включаючись у переслідування Єйтса. Мексиканець знав, що у Саймона у відриві є Ван Арт, і повинен був розуміти, які проблеми це може йому створити, якщо британець подолає вершину Фінестре на відриві від переслідувачів.
У певний момент, після чергової атаки Карапаса, вони з Дель Торо майже добрали Єйтса, опинившись на відстані менш ніж 10 секунд від нього. Одна-дві зміни Ісаака у цей момент – і питання було би закрите. Проте мексиканець вирішив до останнього їхати від глухої оборони.
Два латиноамериканці обмінювалися гострими фразами на адресу один одно як під час етапу, так і після його завершення – стосунки між ними явно напружені. Втім, від цього взаємного саботажу більше програв саме мексиканець: він розміняв перемогу на друге місце, а не друге на третє, як Карапас.
Дель Торо виграти Джиро не зумів, проте, схоже, на небосхилі світового велоспорту засяяла нова яскрава зірка. Він став наймолодшим призером Джиро на останні 85 років. Цю "Корса роза" у виконанні мексиканця багато хто вже порівнює з Вуельтою-2019 від Тадея Погачара. Так, для Ісаака цей Гран тур став не дебютним, а другим у кар’єрі, проте паралелей дійсно вистачає. Враховуючи весь його бекграунд на молодіжному рівні, є усі підстави вважати, що це був не епізодичний успіх, а початок довгого зіркового шляху. А тактичні помилки… Від них не застрахований ніхто, тим більше у такому юному віці.
Історія стосунків Річарда Карапаса із Джиро д’Італія доволі специфічна. Він несподівано виграв гонку в 2019 році, коли Прімож Рогліч і Вінченцо Нібалі захопилися тактичними іграми (значно більшою мірою, ніж сам Карапас із Дель Торо цього року) та просто подарували перемогу еквадорцеві. Проте після цього Річард уже двічі залишився без перемоги тоді, коли всі від нього цього чекали.
Вперше це трапилося в 2022 році, коли Карапас несподівано програв вирішальну битву Джею Хіндлі на Пассо Федайя. Цього року ситуація повторилася. Після міні-кризи Дель Торо на 16 етапі здавалося, що у капітана EF Education EasyPost прекрасні шанси добити юного мексиканця на Колле делле Фінестре, проте зробити цього не вдалося.
Чи зробив Карапас щось тактично неправильно? Так не можна сказати. Хтось може засумніватися в тому, чи вірною була тактика постійних атак і рваного ритму у боротьбі з таким панчером, як Дель Торо. Проте, по-перше, склалося повне враження, що того дня Річард просто фізично не мав сил скинути свого суперника, а по-друге – він і сам далеко не дизель і не майстер вбивати суперників рівномірним темпом в гору в стилі праймового Кріса Фрума.
Той факт, що після атаки Єйтса Карапас не перейшов на переслідування британця в рівному ритмі, говорить про те, що його цікавила саме перемога, а не захист другого місця в загальному заліку. Зрештою, саме так і мають вести себе справжні чемпіони – гнатися за журавлем у небі, а не задовольнятися синицею в руках. Тим більше, що різниця між другим і третім місцем не така принципова.
Команда Карапаса, EF Education EasyPost, приготувала для Дель Торо та компанії сюрприз на початку підйому на Фінестре. Вони не стали влаштовувати довгий і планомірний розвоз під атаку, а видали коротке зусилля, буквально спринт в гору, за кілька сотень метрів розваливши пелотон на шматки.
Рішення це було цікавим, небанальним і абсолютно вірним. Днем раніше EF Education EasyPost вже пробувала підготувати атаку Карапаса класичним способом. Завершилося все тим, що, витративши усі командні ресурси, підопічні Джонатана Вотерса не змогли скинути не те що Дель Торо, а і його грегарі. На пологих підйомах 19 етапу Карапас у вирішальний момент залишився сам проти цілого поїзда UAE Emirates: у таких умовах не було сенсу навіть намагатися атакувати.
EF Education EasyPost просто не мала достатньо ресурсів, щоби напружити Дель Торо ще до атаки Карапаса. Повторювати те саме на Фінестре було б ідіотизмом. У такій ситуації максимум, що команда могла зробити – це ізолювати мексиканця від його грегарі та залишити капітанів сам-на-сам. І це завдання вони виконали. Те, що після цього у Карапаса виявилося недостатньо сил скинути свого суперника з колеса, не скасовує того факту, що і рішення, і його реалізація від команди були відмінними.
Безумовно, на старт 20 етапу EF Education EasyPost виходили з мріями про рожеву майку. Проте перемога на етапі та подіум загального заліку – чудовий результат для однієї з найскромніших команд Світового туру. Ну а Карапас остаточно довів, що повернувся на свій звичний рівень після вельми непростого стартового періоду виступів за EF Education EasyPost.
Четвертим у загальному заліку Джиро став Дерек Джі. Мало хто б міг у таке повірити після того, як на першому ж, не надто селективному горбистому етапі, він спіймав майже хвилину відставання від прямих конкурентів.
Проте на нинішній Джиро Джі проявив себе як справжній дизель, який повільно розігрівається, важко входить у гонку, проте завдяки хорошому відновленню прекрасно почувається на третьому тижні. І максимальна концентрація важливих з точки зору загального заліку етапів саме на заключному тижні Джиро зіграла на руку 27-річному канадцеві.
Також капітан Israel Premier Tech проявив себе як дизель і в манері ведення гонки: жодних ривків і атак, просто робота в рівному, комфортному для себе ритмі з мінімумом орієнтації на оточуючі обставини. Особливо яскраво це проявилося під час підйому на Колле делле Фінестре: Джі був ідеальним індикатором того, в якому темпі відносно Єйтса іде дует Карапас/Дель Торо.
Шкодувати про втрачену хвилину на першому етапі Дереку не варто: вона би не змінила його підсумкового місця в загальному заліку. Важке входження у Гран тур, хороше відновлення, робота в рівному темпі – Джі максимально схожий на свого знаменитого співвітчизника Райдера Хешедала. Тому в 2012 році сенсаційно вдалося виграти Джиро, проте трапилося це за великого збігу обставин. Повірити в те, що аналогічне вдасться і Джі, вкрай важко: Дерек виглядає гонщиком того типу, який приречений регулярно фінішувати високого на Гран турах, проте не вигравати їх.
Нинішня Джиро ознаменувалася фіаско однієї італійської надії, Антоніо Тібері, та народженням нової зірочки – Джуліо Пелліццарі. Провал Тібері значною мірою пов’язаний із його неприємним падінням на 14 етапі, в результаті якого лідер Bahrain Victorious не лише втратив час, але й отримав доволі неприємне пошкодження стегна.
Варто зазначити, що порівняно з UAE Emirates, команда Мілана Ержена, значно оперативніше зреагувала на проблеми капітана та перелаштувалася на роботу на Даміано Карузо, який у підсумку замкнув топ-5 загального заліку. Чесно кажучи, немає ніякої впевненості у тому, що навіть здоровий Тібері був би здатен на щось більше.
Водночас із невдачею Антоніо, повною мірою заявила про себе інша молода італійська зірка – Джуліо Пелліццарі. Він приїхав на Джиро у статусі помічника Пріможа Рогліча. У перші два тижні було видно, що Джуліо готовий добре і міг би поборотися за вагомі особисті цілі, проте через слабкість решти команди не міг мріяти про те, щоби отримати свободу дій: часто виявлялося так, що, окрім Пелліццарі, допомагати словенському капітану більше нікому.
Проте свободу дій Джуліо дала сама доля. Чергове падіння на старті 16 етапу вимусило Пріможа Рогліча зійти з дистанції. Пелліццарі раптово перетворився на головну ставку Red Bull Bora. Була тільки одна проблема: через необхідність допомагати словенському капітану він програв чимало часу та йшов лише 18-м у загальному заліку.
У перші два тижні було видно, ще необхідність працювати на Рогліча не дає можливість Пелліццарі повністю реалізувати свій потенціал. Проте мало хто розумів, наскільки великим був цей потенціал. За третій тиждень Джуліо здійснив рейд із 18 на 6 місце в загальному заліку. Якби з самого початку мав свободу дій – був би десь поряд із Дереком Джі, можливо, навіть вище за нього.
При цьому, Пелліццарі також проявив себе як гонщик дизельного типу. Ні, на відміну від Джі, італієць має непоганий ривок у гору та може атакувати. Проте водночас на атаки суперників він реагує не надто різко: Джуліо потрібен деякий час для того, щоби підібрати правильний ритм і передачу та почати переслідування.
Ще одна характерна риса Пелліццарі – він полюбляє їздити по хвостах групи, що також впливає на його здатність швидко реагувати на атаки суперників. Цим він дещо нагадує раннього Енді Шлека часів його дебюту на Гран турах на Джиро-2007.
Як би там не було, такий виступ Джуліо на фоні дуже слабкої Red Bull Bora у першій половині сезону – дуже серйозна заявка на те, що у нас народилася нова зірочка італійського велоспорту. І його перфоманс вартий того, щоби на наступній Джиро навіть у зірковій (принаймні на папері) Red Bull Bora отримати статус якщо не лідера, то щонайменше вільного художника.
Символічно, що прорив Пелліццарі трапився тоді ж, коли у і Ісаака Дель Торо. Їхні долі тісно пов’язані. В 2023 році вони були суперниками у боротьбі за перемогу в Тур де ль’Авенір – молодіжній версії Тур де Франс. Зараз італієць і мексиканець мешкають по сусідству у Сан-Марино та стали хорошими друзями. На наших очах зароджується Bromance між двома гонщиками, які, ймовірно, найближчими роками неодноразово боротимуться за найвищі місця на топових гонках.
На 20 етапі Джиро Пелліццарі обійшов у загальному заліку Егана Берналя, який став одним із головних розчарувань третього тижня. До третього дня відпочинку колумбієць був одним із головних ініціаторів активних дій у пелотоні, проте на заключному тижні лише втрачав час. Неприємне завершення Джиро, проте, як би там не було, це був найкращий Гран тур для зіркового гонщика Ineos Grenadiers з часів його страшних травм на початку 2022 року. Важливий крок вперед зроблений, хоча він і виявився не настільки широким, як можна було сподіватися.
