Близько мільярда років тому в безмежному просторі між Марсом і Юпітером відбулося космічне зіткнення. Астероїд на ім’я 4 Веста, один із найстаріших об’єктів у Сонячній системі, прийняв на себе велетенський удар, що залишив на його поверхні вирву понад 20 кілометрів завглибшки. Але незважаючи на апокаліптичну силу удару, 4 Веста вціліла.
Вважається, що саме тоді почалась історія метеорита Юртук. Один із уламків, відірваних від астероїда, вирушив у довгу подорож крізь темряву космосу й часу. Він мчав крізь порожнечу, обертався серед зірок, доки не обрав собі новий дім — планету Земля. І в ніч на 2 квітня 1936 року цей космічний блукалець завершив свій шлях у геть несподіваному місці — на даху української селянської хати в селищі Юртук (нині — Кавунівка).
Але парадокс у тому, що, впавши в Україні, метеорит упродовж багатьох років залишався поза її межами. Адже після падіння 1936 року майже всі уламки були передані до Академії наук СРСР й зосереджені переважно в російських фондах, а згодом і за кордоном у приватних колекціях.
І ось тепер уламки цього космічного подорожнього повернулися до України, де їх уперше представили широкому загалу. В Запорізькому обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка «ЮРТУК. Космічна спадщина Запорізького краю». Незабаром експозиція вирушить іншими містами України. Як це стало можливим і які таємниці може приховувати уламок метеорита?
2 квітня 1936 року близько 2:30 ночі двоє колгоспних сторожів Федір Лисяк і Тихон Шульга стали свідками падіння: вони побачили у небі вогняний об’єкт «неправильно округлої форми, більший за Місяць», який повільно рухався. Опісля пролунав глухий потрійний вибух і рознісся гуркіт із характерним свистом, ніби від уламків снаряду. Вранці селянин Павло Немченко, прокинувшись, виявив у своєму будинку пробиту черепичну покрівлю, а на горищі — камінь метеоритного походження. Маса цього головного уламка, за спогадами очевидців, становила близько 0,5 кг. За іншими свідченнями, він упав у зерносховище.
Згодом до села приїхала експедиція радянської метеоритної служби, яка знайшла ще уламки (загалом було зібрано близько 1,5 кг) і остаточно засвідчила, що в селі Юртук сталася подія планетарного масштабу. Так цей фрагмент космосу отримав назву «Юртук» на честь села, якого вже немає на карті: 1964 року його перейменували на Кавунівку. Зараз це село окуповане загарбниками.
Чому метеорит Юртук заслуговує на особливу увагу? Вважається, що його «рідний дім» — астероїд 4 Веста, який є одним із найстаріших об’єктів у Сонячній системі. Його формування припадає на початок епохи, коли ще не було ні Землі, ні Місяця. Це означає, що уламки, які колись відкололися від Вести, несуть у собі первинну інформацію про те, з чого і як утворювалися планети.
Саме тому такі метеорити, як Юртук, — це справжні капсули часу, що зберегли в собі незмінену геологічну пам’ять. Їхній хімічний і мінералогічний склад може розповісти, як відбувалися перші термічні процеси в надрах астероїдів і які будівельні матеріали лягли в основу планет.
Щоб дізнатися більше про Весту, 2011 року NASA запустила автоматичну місію DAWN, яка вперше в історії вийшла на орбіту цього астероїда. Місія показала, що Веста має ядро, мантію й кору, тобто структуру, схожу на будову планет, і підтвердила зв’язок між поверхнею Вести та відомими на Землі метеоритами типу говардитів, до яких належить і Юртук.
Отже, метеорит, який сьогодні можна побачити в Запоріжжі, є не просто уламком із космосу. Він є матеріальним свідком епох, старших за Землю. Він — архів, старіший за будь-яку гірську породу на планеті. І саме тому вчені прагнуть його досліджувати.
За словами куратора виставки, арт-директора ГО «Центр розвитку бізнес-технологій та культури» Дениса Васильєва, це перша в Україні експозиція, що об’єднала мистецькі постери, наукові дослідження, архівні документи, газетні вирізки, фотографії й самі фрагменти метеорита. Все це допомагає відновити хроніку падіння та «життя» метеорита Юртук — від удару на Весті до його повернення в Україну.
Для нашого Бердянського державного педагогічного університету участь у створенні виставки мала особливе значення. На запрошення Дениса Васильєва, який, власне, й повернув метеорит Юртук в Україну, ми почали системно досліджувати космічну знахідку. І що глибше поринали в його історію, то очевидніше ставало: це більше, ніж фрагмент каменю з космосу. Адже і село Юртук (нині Кавунівка), і наше рідне місто Бердянськ сьогодні перебувають під окупацією. Повернення уламка — це лише початок. Як і повернення людей, назв, пам’яті. Метеорит Юртук — це кам’яна метафора нашої непохитної віри в те, що ми не просто витримаємо цю війну, а й збережемо та повернемо все, що було нашим: землю, історію, культуру й нашу спадщину.
Тож які таємниці приховує цей уламок із глибини часу і як почалася його земна історія?
На перший погляд, Юртук — звичайний камінь із блискучою оплавленою чорною поверхнею. Але варто лише зазирнути всередину — й відкривається цілий світ мікроскопічних структур, мінералів і хімічних елементів, сформованих у надрах прадавнього астероїда.
Наукова цінність Юртука пов’язана передусім із його походженням і складом. Як кам’яний метеорит Юртук належить до класу говардитів. Це порода, що є брекчією, складена зі шматочків базальтових евкритів та ультраосновних діогенітів — продуктів давніх вулканічних і ударних процесів на Весті. В історичний період падінь (XIX—XXІ століття) зареєстровано лише близько 16 випадків спостережуваного падіння говардитів. Це підкреслює унікальність і наукову цінність Юртука.
Метеорит Юртук має характерну темну кірку плавлення (fusion crust) на поверхні, що утворилася під час входження в атмосферу за екстремально високої температури. Це, до речі, й відрізняє кам’яні метеорити від звичайних земних каменів. Внутрішня структура — світло-сіра, дрібнозерниста, з вкрапленнями різнокольорових мінералів, типових для складу говардитів. Дослідження показали, що евкритовий (базальтовий) і діогенітовий (піроксеновий) компоненти Юртука почасти зазнали термічної рекристалізації (урівноваження), а давнє ударне скло в його породі частково перетворилося на дрібнокристалічну масу. Водночас хімічний склад силікатних зерен у ньому нерівномірний, а по краях дрібних кристалів спостерігаються збагачені залізом ділянки — це свідчить про те, що процеси повного урівноваження не завершилися до моменту, коли матеріал було вибито в космос. Інакше кажучи, Юртук був вирваний гігантським ударом у відкритий космос іще до повного «стирання» відмінностей між його компонентами.
Вивчення цього метеорита дало змогу глибше зрозуміти процеси, що відбувалися на Весті: зокрема поєднання в одному зразку різних типів порід (вулканічних евкритів і глибинних діогенітів) та сліди сильного ударного переплавлення. Фактично Юртук допоміг підтвердити гіпотезу про велетенське зіткнення на Весті та про спільне походження групи метеоритів HED (говардити-евкрити-діогеніти) зі згаданого астероїда.
Ім’я метеорита Юртук відоме в усьому світі. Він фігурує в офіційних базах даних, зокрема в Meteoritical Bulletin Database — найавторитетнішому реєстрі метеоритів. Його згадують у монографіях, наукових статтях і енциклопедіях, а окремі його властивості стали джерелом нових гіпотез про еволюцію астероїдів.
У 1990-х роках Російська академія наук передала частину зразків західним колекціонерам в обмін на інші метеорити. Один із таких фрагментів опинився в Чехії, де відомий дилер Сергій Васильєв продав фрагменти по 300 доларів за грам. Професор Мартін Хорейсі свого часу спеціально викупив значний фрагмент Юртука, назвавши цей екземпляр «чудовим» і захоплюючись його блискучою чорною кіркою та історією походження. Отже, Юртук буквально «розлетівся» світом: його фрагменти опинилися в приватних зібраннях і музеях США та Європи.
Як вдалося повернути уламок астероїда в Україну? Це стало можливим завдяки зусиллям куратора виставки Дениса Васильєва. Допомагав у цій справі журналіст Володимир Фризько, який роками збирав свідчення, документи, архіви й відновлював хронологію подій 1936 року. Як саме та з ким із приватних колекціонерів вдалося домовитися — Денис Васильєв наразі не розповідає. Однак зауважує, що на пошуки Юртука витратив близько трьох років і що це «доволі складна детективна пригодницька історія, про яку ми напишемо книгу».
Я звернулася до Сумського державного університету, щоби зробити мікроскопічні знімки структури метеорита й дослідити його хімічний склад. Науковий співробітник Бердянського державного університету, дизайнер Сергій Ковачов допоміг усе це втілити в серії надзвичайно гарних та інформативних постерів. Такі зусилля нашої команди допомогли здійснити мрію — відкрити виставку «ЮРТУК. Космічна спадщина Запорізького краю», яка стала не просто академічною реконструкцією, а міждисциплінарною подією на перетині науки, мистецтва й пам’яті.
Виставка не завершується в Запоріжжі. Зараз планується її подорож до Дніпровського планетарію, а далі й до інших міст України. Бо це — не просто історія про метеорит. Це історія про повернення нашої спадщини, яку викрала колись у нас країна-агресор.
«Було б справедливо, якби після деокупації село повернуло собі назву Юртук. Це ім’я відоме в усьому світі серед дослідників космосу, а в нас воно майже забуте», — каже Денис Васильєв. Ім’я, викарбуване в зорях, має повернутися на мапу.
Коли падає зірка, ми загадуємо бажання й упевнені, що воно здійсниться. Зараз є можливість потримати її в руках. Уявіть силу бажання, яке пройшло крізь мільярди років, міжпланетний простір, вогонь атмосфери — і зрештою лягло вам у долоню. Метеорит Юртук — це не просто уламок Всесвіту. Це нагадування про мрію, що витримала все. І якщо вона дійшла до нас, отже, й наші мрії здійсняться.
