Друже мій по ту сторону монітора чи дисплея смартфона, сподіваюся, ти зараз сидиш зручно і комфортно, бо тебе очікує тривале, своєрідне але захопливе чтиво.

Ми будемо занурюватися у світ правил цього феномена заокеанського під знайомою нам назвою "футбол", тільки з прикметником "американський".

Всі ми бачили десятки фільмів, де цей спорт згадується: десь він рушій сюжету, десь просто деталь розмови чи романтичного побачення на стадіоні. І здавалося б, суть проста: занеси м’яч за лінію – це тачдаун, а далі завдяки удару набери ще очко у ті величезні ворота. Такі величезні, як надії українських фанатів соккеру перед матчами збірної.

Та от біда – все значно складніше. Але не треба панікувати, як новачок у зірковій команді. Підійдемо спокійно, впевнено. Як праймовий Том Бреді.

Щоб розібратися в американському футболі, треба знати не лише правила, а й базу: де грають, чим грають і скільки на скільки.

І "Чемпіон" зробить з тебе чемпіона в цій справі.

Майже всі командні ігри на свіжому повітрі відбуваються на полі. І ні, не на тому, де ти в дитинстві у бабусі в селі нишком крав кукурудзу у фермера… ой, флешбеки. Забудь. Повертаємось до теми.

Поле в американському футболі має довжину 120 ярдів. Один ярд – це 0,9144 метра.

Ігрова зона – це 100 ярдів. Ще по 10 ярдів із кожного боку – це залікові зони. Заніс туди м’яч – тачдаун! Тут можна і стрибати, і танцювати, і позувати. Все як у соккері, але пафосу іноді навіть більше (Як саме можна зробити тачдаун – поговоримо трохи згодом).

Ширина поля – 53 ярди (приблизно 49 м). Поперек через кожні 5 ярдів – лінії. Кожні 10 пронумеровані від 10 до 50, аби було видно, скільки ще залишилось пройти до омріяного тачдауну.

А тепер головна окраса – ворота. Вони майже як у регбі: поперечина на висоті 3 м, відстань між стійками – 5,7 м. На футбольних аренах ці ворота ще й красуються на високій центральній опорі, ніби маяк для кікерів.

Американський футбол з’явився наприкінці XIX століття. Спершу м’ячі були дивних форм і з різних матеріалів, але у 1920-х його стандартизували – і форма збереглася донині.

Професіонали грають виключно шкіряними м’ячами (коричневими, із зернистою текстурою для кращого захвату). Для тренувань часто беруть композит чи синтетику – дешевше й довговічніше.

Всередині – гумова камера. Шви – з білого нейлону.

А форма? Подовжений еліпсоїд. Простими словами – овал. Чому? Бо така геометрія дає кращу аеродинаміку, забезпечує непередбачувані відскоки (а це ще та інтрига на полі!) і зручніша для фіксації в руках під час бігу.

І ще факт, який пахне Америкою: усі м’ячі NFL роблять вручну в місті Ада, штат Огайо. А шкіру постачає легендарна Horween Leather Company з Чикаго. Класика!

Це контактний спорт, а значить – треба захищатися. І ні, мова не про той захист, про який розповідав тобі учитель "Основи здоров’я" у 9-му класі.

Тут треба захищати тіло. І для цього використовується усе, що можна: шолом, нагрудники, захист паху, колін, ніг і, звичайно, молитви правильне взуття.

Його завдання просте – захистити голову та шию. Але навіть він не гарантує повної безпеки – струс мозку тут, на жаль, річ часта.

Шолом має жорстку оболонку з полікарбонату, всередині – амортизуючі подушки з піни чи гелю, решітку (face mask), іноді прозорий візор.

Вони розподіляють силу удару по всій площі й захищають плечі, ключиці, грудну клітку. Виготовляються з пластику, піни та композитів. Для ресиверів і бігунів – легкі, щоб не сковували рух. Для лайнменів (хто такі ресивери і лайнмени дізнаєшся пізніше) – важкі й міцні, наче справжні обладунки.

Не стиль, а необхідність. Вони з липкою поверхнею, тож м’яч фіксується як приклеєний. Окей, не завжди. Майстерність приймаючого теж важлива. Плюс захищають пальці від переломів та розтягнень.

Нижню частину тіла футболісти захищають паховим протектором (cup). Такий самий, як у хокеї чи бейсболі. Але носять його далеко не всі – комусь зручно, а хтось покладається на "вдачу" та силу волі. Ну зрозуміло ж, якщо ти граєш у амфут, то "м'ячі" твої міцні.

Крім того, на ноги йдуть спеціальні колодки для колін і стегон, плюс різні бандажі для підтримки суглобів.

І стара добра капа – класика жанру. Вона захищає від вибитих зубів і зламаних щелеп. Іноді її кріплять на спецобладнання до шолома, щоб не загубити в гарячці гри. А ще можна побачити компресійні рукави – вони скоріше для зручності та комфорту, але хтось вірить, що додають йому +10 до стилю.

Ну і куди без чорних смуг під очима? Це не просто прикраса. Тут усе серйозніше: по-перше, це традиція. По-друге, смуги відбивають сонячні промені й світло прожекторів. А по-третє, вони додають образу войовничості. Іноді там пишуть ініціали рідних, близьких чи навіть цитати з Біблії. Це такий собі мікс практики й особистої філософії прямо на полі.

Звичайно, будь-який напис підпадає під певну цензуру, тому і не надійся написати на щоці щось на кшталт: "Продам гараж! 0984303...". Тому дійсно написи це просто щось символічне і емоційно важливе.

Тепер у нас є поле, м’яч, амуніція. Але амфут – командна гра. Начхати, хікка ти, інтроверт чи банально – егоїст. Тут без 5-6 геніальних менеджерів кількох десятків людей не обійтися ніяк.

Гра розділяється на дві головні стихії – напад і захист. І, звичайно, найбільше слави, грошей і проданих джерсі зі своїм прізвищем дістається представникам лінії нападу. Особливо – квотербеку.

Квотербек (QB, №1 на фото) — мозок і серце команди одночасно. Він керує розіграшами, віддає передачі, віддає м’яч біговим, іноді навіть сам тікає вперед. І коли QB сам пробиває захист і робить тачдаун – це вау! Це як вдалий аргумент у старшій школі при суперечці з суворою вчителькою – респект від пацанів і закохані погляди дівчат твої.

Здавалося: біжи і кидай, формально не треба штовхатися чи "валити" когось своїми руками. Але ця позиція не для маленьких габаритів. У середньому квотербек має зріст під 190 см: Том Бреді – 193, Патрік Махоумс – 188, Аарон Роджерс – 188, Ілай Меннінг – 196, Джейлен Хертс – 185. До цього додаємо швидкі ноги, "руку-снайпер", а й найголовніше – блискавичне мислення. У тебе є долі секунди, щоб вирішити: кидати, віддати чи тікати самому.

Не встиг – сек (sack). І респект від пацанів уже належить не тобі. Ось приклади секів:

HOW IS THIS ROUGHING THE PASSER!!!🤬🤬ITS CALLED A SACK pic.twitter.com/0uCoYfaNnP

Але QB не може все сам. Тут з’являються його друзі – ранінбеки (RB) і ресивери (WR).

Ресивер (№6) – це той, хто "відкривається", ловить передачу і далі робить улюблену справу Форреста Гампа: біжить, біжить і ще раз біжить. Головне – швидкість і маневреність. Уяви собі Салаха чи Роббена з м’ячем, тільки не в ногах, а в руках.

Ранінбеки (№3 і №4) бувають двох типів:

Є ще тайт-енд (TE, №5) — універсальний солдат. Він може ловити передачі, може блокувати, може вибивати. Справжній мультитул в амфуті. Найяскравіший приклад — Тревіс Келсі (так, той самий, який завоював серце Тейлор Свіфт).

Але команда захисту не ідіоти ж. Вони явно захочуть "схавати" QB. Тому назаваді їм стоїть Offensive Line (OL, №2) – лінія нападу. І хоч називаєтья лінія нападу для них головне захистити. Цю лінію складають найбільші гравці команди, часто 140+ кг, сильні, з потужним хватом.

Оцей пас на квотербека називаєтья снеп (snap). Його віддає гравець на позиції центру (Center, С). Йому допомагають захисники (Left Guard, Rigth guard). Вони блокують у центрі.

Текли блокують крайніх (Left Tackle, Rigth Tackle). Якщо квотербек правша, то LT захищає "невидиму сторону" QB, а якщо лівша – то RT. Так-так, оскароносний фільм "Невидима сторона" не даремно був названий саме так, адже головний герой грав на позиції саме текла.

Ну а задача захисної одинадцятки не дати команді нападу набрати очки.

На початку стоїть лінія захисту (Defensive Line, DL, №1). Захисні текли (Defensive Tackles, DT) – великі гравці в центрі, проривають блоки, зупиняють ранерів. Defensive Ends (DE) – крайні, атакують QB. І іноді виходить дуже яскраво. Уже згадували, що сек – не менш видовищно, ніж тачдаун. Вони як і їхні опоненти дуже масивні - 130-150кг.

(№2) Лайнбекери (Middle LB (MLB) і Outside LB (OLB) або прикривають ресиверів або атакують квотербека. Також треба мати м’язи, але при цьому товаришувати з бігом.

Секондарі або друга лінія – назва групи гравців, які виступають у тилу захисту. Стандартний бекфілд захисту складається з чотирьох гравців: правого та лівого корнербеків (Cornerbacks (CB), стронг-сейфті та фрі-сейфті (Safeties (FS, SS).

Секондарі – це останній рубіж оборони, він розташований за лінійними захистами та лайнбекерами. Гравців, що входять до секондарів, називають ді-беками (буквально, захисниками тилу – прим) або DBs. В основному, їх завдання полягає в тому, щоб захопити лінію захисту, яку прорвали, або ж відзахищатися проти пасових передач.

Корнербек (№3), він же фланговий захисник, як правило, найшвидший із усіх ді-беків. Ідеальний за мірками НФЛ корнербек повинен пробігати 40 ярдів за 4.4 секунди, важити від 81 до 86 кілограмів і мати не менше 183 сантиметрів. І хоча швидкість і спритність залишаються життєво важливими факторами гри корнербека, високий ріст також набуває все більшого значення через появу високих ресиверів.

У більшості випадків захист використовує двох гравців, що страхують – сильного сейфті і вільного сейфті. Сейфті (№4) часто називають квотербеками захисту. Вони повинні розпізнавати побудови нападу та інструктувати товаришів по секондарі, який тип прикриття грати.

З двох підвидів сейфті стронг-сейфті зазвичай більший, сильніший і повільніший.

Сильний сейфті, як правило, розташовується з боку тайт-енду (її також називають сильною/посиленою стороною, звідси і назва позиції). У 99% випадків відповідальність стронг-сейфті в пасовому прикритті – це тайт-енд або раннінбек, що вибіг з тилу нападу.

Фрі-сейфті (FS), як правило, більш рухливий і менш сильний, ніж стронг-сейфті. Він встає за 12-15 ярдів від лінії сутички.

Будучи останнім рубежем оборони проти довгих передач, фрі-сейфті повинен вміти приймати швидкі та зважені рішення. Кажуть, що найкращі із фрі-сейфті вміють читати по очах квотербека, тобто визначати, в який бік квотербек планує кидати м'яч. Фрі-сейфті – єдиний ді-бек, якого навчають весь час орієнтуватися на квотербека. Саме квотербек насправді підказує йому, куди піде м'яч.

Фрі-сейфті також має бути здатним зіграти персонально проти того, хто приймає, оскільки напади часто виставляють трьох ресиверів (перших двох прикривають корнербеки).

Да, це вам не "воротар – захисник – півзахисник – форвард". А знаєте що? Це ще не все. Ще є спеціальні команди (Special Teams).

Kicker (K) – виконує пробиття field goal (отой удар після тачдауну, або під час гри, щоб хоч якісь очки набрати) і kickoff. Має вміти чудово і точно бити ногами.

Punter (P) – вибиває м’яч при панті. Пант – це удар з рук. Зазвичай, його роблять на 4 дауні, коли ярдів до своєї залікової зони ближче, ніж до залікової зони суперника. Тому, щоб не ризикувати банально передають (але мають надію зберегти атаку за собою) м’яч опонентам.

Kick returner / Punt returner – швидкі гравці, що намагаються повернути м’яч якомога далі.

Long snapper – спеціаліст, який робить довгі передачі м’яча при ударах.

Gunner – спринтер, що летить першим, щоб зупинити повернення суперника.

Якщо коротко: На полі завжди 11 на 11. У кожної команди в заявці понад 50 гравців – через величезну спеціалізацію. Кожна позиція має свій "ідеальний" тип тіла: від 170 см/80 кг (корнербек) до 200 см/150 кг (лайнмен).

Втомився, чемпіоне? Чи може, черлідерша Юля таки вибрала не тебе, а Степана з Kyiv State University? Ну нічого, тримай хвіст пістолетом – ти вже сам знаєш суть і навіть зібрав під сорок козаків у команду. Зараз ми швиденько пізнаємо ази гри, переманимо Білла Белічіка до себе і розірвемо цей KSU у фіналі українського Супербоулу!

У роздягальні нашої команди гаряче. Пояснювати буду швидко і просто, але так, щоб запам’яталося. Почнемо з азів.

Матч складається з чотирьох чвертей по 15 хвилин. Після першої та третьої – коротка пауза у 5 хвилин. А от після другої чверті чекає велика перерва – 15 хвилин на відпочинок і переосмислення. А оскільки у нас Супербоул України, то очікується Half-Time Show. Заради такого Дантес і Дорофєєва погодилися виступити разом.

Якщо після основного часу нічия – граємо овертайм. Він триває 10 хвилин і йде до першої результативної дії. Хто перший набрав очки – той і переміг. Нічиї у НФЛ – це рідкість. У сезоні-2024 їх не було, у 2023-му – теж. А от у 2022-му трапилося аж дві: Джаянтс і Коммандерс видали 20:20, а Кольтс із Тексанс зіграли з таким самим рахунком.

Та гаразд, годі теревенів – біжимо на поле. Ті кляті KSU вже розігрівають м’язи.

Отже, честь провести кік-оф випала їм. М’яч при ударі стоїть на 35-ярдовій лінії команди, що пробиває. Пролетіти він має щонайменше 10 ярдів.

Якщо кікер KSU зарядить так, що м’яч перелетить нашу залікову – не панікуй. Почнемо атаку з 20 ярдів своєї половини.

А якщо м’яч впаде в нашій заліковій, можна просто прийняти його і впасти на одне коліно. Це теж дасть старт із 20 ярдів. Такий момент називається тачбек. У НФЛ це роблять часто: і безпечніше, і шансів пробігти далі небагато. Бо яке діло, якщо ти пролетів 12 чи 15 ярдів, а під час зіткнення ще й отримав травму? 

Тепер уявімо, що удар був нормальний, і наш гравець таки зловив м’яч. Тут без варіантів – треба бігти!

Не вийде? Не страшно, головне – надійно зафіксуй м’яч і старайся набрати якомога більше ярдів. Але, брате, без дурних помилок.

Бо це не шахи, де ти спокійно чергуєш "напад-захист". Тут усе змінюється миттєво, а ціна помилки – космічна. Впустив м’яч? Суперник підбирає і вже сам може стати "Енеєм парубком моторним". А ти з хлопцями будеш відчайдушно гасити пожежу біля власної залікової.

Так, фамбл (втрата м’яча) ще не завжди означає тачдаун, але погодься: якщо замість власного нападу тобі доводиться захищатися у межах своїх перших 20 ярдів, то оптимізму в команді точно поменшає.

Ось ми після кік-офу заволоділи м’ячем. До залікової зони суперника 80 ярдів. Дивився "Володаря перснів"? Якщо мініатюрні Фродо і Сем пройшли до Мордора, то ми ці 70+ метрів теж зможемо.

Наш драйв складатиметься з чотирьох (щонайменше!) даунів, щоб реалізувати нашу задачу. Якщо ти проходиш більше 10 ярдів – вітаю, у тебе все ті ж 4 спроби (дауни).

Наприклад: стартуємо з позначки 80 ярдів до залікової зони суперників.

Опа, у нас знову 4 спроби. Зазвичай, якщо за три ярди вдається набрати мізер (і то не завжди взагалі можна піти в плюс: покарання за порушення правил "-5 ярдів", захисники прорвали оборону і завалили квотербека), то тренери випускають пантера – а той робить свою роботу.

Чому так? Ну дивись, якщо в четвертому дауні ми пройдемо умовно 5 ярдів (загалом: 8 + 3 + 9 + 5 = 25) то суперник буде розпочинати атаку в 45 ярдах від наших воріт.

Тому краще пульнути той м’яч якнадалі. Ото хай наш опонент із KSU стартує ледь не від своєї заліковки (end-zone).

Але допустимо ми за три "дауни" подолаємо 40-50 ярдів. Чорт! Може ризикнути і спробувати пройти. А якщо не вдасться? А якщо фамбл та ще й такий, що захист перехопить і втіче?

95 yard fumble recovery for a touchdown by Colorado, holy shit 😂 pic.twitter.com/X5Z3w88NX3

Не біда, можна заробити не 6 очок (як за тачдаун) а вдвічі менше. Для цього треба викинути філд-гол. Виглядає він ось так:

Справа також ризикова. Але в більшості випадків виграшна. Рекорд філд-голу - 64 ярди. Звичайно, коли до воріт 40+ ярдів забити складно, але 25–35 – це практично завжди гарантовані 3 очки.

Але команда суперника навіть тут може бути на заваді. Ну бо як це так: дивитися як суперник виконує удар і надіятися на "влучить/не влучить". Де ж тут спорт? І блоки філд-голів також виглядають ефектно.

Уявімо, що ми отак відразу занесли тачдаун. 6 очок у копілочку і вже черлідерша Юля потроху шкодує, що обрала Степана. І це не все. Можна додати ще 1 бал. Після тачдауну виконуєтья удар, який має назву "екстра-пойнт".

На поле виходить кікер, і м'яч вводиться в гру з 15-ярдової лінії. Кікер б'є по м'ячу, намагаючись забити його у ворота суперника, аналогічно філд-голу. Успішний удар приносить команді одне додаткове очко.

Ясно, що і тут гравці-опоненти можуть проявити свої скіли.

Я тебе попереджав, що хоч у грі і багатенько пауз, але самі розіграші в грі дуже динамічні.

Тепер про зарахування екстра-пойнту чи філд-голу.

TYLER BASS 61-YARD FIELD GOAL WITH 5 SECONDS LEFT. pic.twitter.com/PZWTOebKnJ

Філд-гол вважається вдалим, якщо м'яч пройшов між штангами і над поперечиною. При торканні штанги або поперечини та попаданні м'яча у ворота гол зараховується, а якщо м'яч потрапляє в поле, то гол не зарахують.

Якщо м'яч пройшов повз ворота гол не буде зарахований. Також гол не зарахують, якщо під час пробивання було порушення правил. Буває, що під час спроби удару захист порушує правила. Якщо це відбувається, команда атаки має право відмовитися від удару (навіть якщо він вдалий) і прийняти перший даун.

Якщо удар блокований відбувається наступне:

Якщо м'яч перетинає лінію розіграшу (скримеджа), його може підібрати лише захист. Найчастіше захист відмовляється підбирати м'яч.

Якщо м'яч не перетинає лінію розіграшу, м'яч може підібрати будь-яка команда.

Буває, що захист не лише блокує удар, а й повертає м'яч у тачдаун. Були випадки, такі як Kick Six, що команда вигравала матч, заблокувавши удар і повернувши його в тачдаун.

Але що робити, якщо до завершення основного часу дуже мало часу (хай 30 секунд), ми занесли тачдаун, але програємо 12:14. Який резон він цього екстра-пойнту? Не біда, можна заробити і 2 очки.

Є таке поняття, як "конверсія". Після тачдауну атака розпочинається з 15 ярдів до вортіт суперника. Суть проста: замість удару спробувати занести м’яч у залікову зону.

І весь тягар лягає на пасуючого (QB). Ні, він не повинен отримати пас і самотужки прорватися – досить виглядіти напарника, який зробить це, або ж взагалі зловить (і втримає!) м’яч у залковій зоні.

Але і це не всі способи набрати очки. Допустимо, після кік-офу, або так сталося, що команда розпочинає атаку у "ред-зон"(це – частина поля в американському футболі між енд-зоною та 20-ярдовою лінією) і м’яч опинився в тебе в руках, а ти сам у своїй заліковій зоні. Моли Бога, щоб суперник тебе в ній не "припаркував". Це називається сейфті. Якщо "припаркує" – то їм дадуть 2 очки.

Базу для цікавого перегляду і навіть самостійної гри з друзями ми вивчили. Тепер заглибимося в деталі.

По-перше, тут немає жовтих карток, як у соккері – тут є жовті прапорці, якими арбітри жбурляють прямо на поле, коли бачать фол.

Суддя побачив порушення – кидає жовтий прапорець прямо на газон. І це не якийсь епітет. Він дійсно дістає його з кишені і кидає. Команда-порушник втрачає ярди: найчастіше -5, -10 або -15 ярдів.

Коли нападник (особливо лайнмен) занервував і сіпнувся раніше, ніж центер віддасть м’яч під час снепу. Судді одразу: мінус 5 ярдів.

Оффсайд / Нейтральна зона (Offside / Neutral Zone Infraction)

Захисник поліз уперед раніше, ніж треба. Теж -5 ярдів, але вже на користь атаки.

Коли ти не блокуєш суперника як джентльмен, а просто хапаєш його за футболку й тримаєш, як у черзі в АТБ. Так, так, в американському футболі можна штовхати відкритими долонями, трішки (а за всіми гравцями судді не встежать) притримувати, але якщо схопив гравця, який відкривався під пас ще до отримання м’яча, ну друже, це холдинг.

Пас-інтерференс (Pass Interference)

Захисник збив ресивера ще до того, як м’яч прилетів. Це якби в баскетболі ти збив суперника ще до кидка. Карають дуже жорстко: м’яч ставлять на місце фолу.

Рафінг з квотербеком (Roughing the Passer)

Торкнутися квотербека можна, але бити/валити його після того, як він уже викинув м’яч - це порушення. Штраф: +15 ярдів для атаки і автоматичний перший даун.

Рафінг із кікером (Roughing the Kicker/Punter)

Торкнешся ногами того, хто пробиває – і вся країна сміється з тебе. Теж +15 і автоматичний перший даун.

Незаконний хіт по беззахисному гравцю (Unnecessary Roughness / Targeting)

Це коли ти влупив суперника по шолому або вдарив його, коли він уже не може захищатися. Часто вилітає ще й дискваліфікація.

Delay of Game (Затягування гри)

Атака має 40 секунд, щоб почати нову роздачу. Проморозився – мінус 5 ярдів. Виглядає так, ніби тренер забув, який у нього плейбук.

Illegal Formation / Illegal Motion

У нападі на лінії має стояти мінімум 7 людей. Не виставив – штраф.

Taunting / Unsportsmanlike Conduct

Пожартував над суперником після розіграшу, показав жест "ти нуль" або почав танцювати ламбаду перед його носом – +15 ярдів проти твоєї команди. Це вже якщо занесете тачдаун, заблокуєте філд-гол – святкуйте, танцюйте, а в ігровому плані будьте вічливими.

Challenge Flag: тренер має червоний прапорець. Якщо йому здається, що судді тупанули, він кидає цей прапорець, і епізод переглядають на відео. Якщо тренер помилився — його команда втрачає тайм-аут.

Too Many Men on the Field: якщо на полі більше 11 гравців – мінус 5 ярдів. Це як у хокеї, коли при невдалій зміні на льоду 6 гравців і воротар, а не "неймовірна п’ятірка і воротар".

Intentional Grounding: коли квотербек викинув м’яч аби куди, щоб уникнути секу. Якщо поруч не було ресивера – штраф і втрата дауну.

Safety через фол: іноді штраф може дати навіть 2 очки супернику (наприклад, якщо фол був у твоїй заліковій зоні).

Ох, ти хочеш грати в американський футбол, але оці зіткнення – це не твоє. Не біда (але спойлер: ну навряд чи завжди вдасться уникати боротьби).

Знову моделюємо ситуацію: ти отримав пас, біжиш, до залікової зони 20 ярдів, але на тебе вже біжать 3 суперника, а поруч немає партнерів, які стануть їм на заваді. Якщо ти близько до лінії поля, то просто вийди в аут або стань на коліно. Цим ти просигналізуєш, що "даун" твоєї команди завершено.

Ти вже знаєш правила і стало цікаво. А якщо нам до залікової зони суперника 11 ярдів. У нас четвертий даун. Робити філд-гол тупо – дійсно можна занести і заробити 6 очок.

Суперник прориваєтья і робить порушення. Наприклад, рафінг із квотербеком, то це виходить, що ми автоматично заробили тачдаун, адже ми були в 11 ярдах, а їх карають на "-15".

Якщо твоя команда стоїть на 11 ярдах від залікової зони суперника і захисники роблять Roughing the passer (брутальний удар по квотербеку), то арбітри призначають штраф у 15 ярдів і ще й автоматичний перший даун.

Але важливий момент: у футболі є правило, що м’яч не може опинитися далі, ніж у заліковій зоні. Тобто в твоєму випадку ці "+15 ярдів" конвертуються у перший даун на 1-ярдовій лінії суперника, а не в автоматичний тачдаун.

Якби нам було 17 ярдів, то стартували на 2-ярдовій лінії суперника. Якби 18 ярдів – на 3-ярдовій.

Але ж не забувай, що окрім цього ще й автоматичний перший даун. Тобто за 4 спроби подолати таку відстань – це в 99,9% тачдаун.

Це не звернення до сестри, мами чи дружини від футболіста, який зробив тачдаун.

Щоб дізнатися, що таке Hail Mary нам на допомогу знову приходить уява.

Отже, ми програємо 5/6 очок. Коротше кажучи, таку кількість, яку можна відіграти за один тачдаун. На секундомірі дуже мала кількість секунд. Хай буде 3 чи 4.

Ми знаходимося десь за 40 ярдів від енд-зон суперника. Нормальна відстань для філд-голу, але толку-то, все одно програємо. Значить будемо грати. Але ж 3/4 секунди. Нічого страшного, час вийде, але гра продовжиться поки м'яч буде в грі (ми не втратимо його, нас не зупинять суперники, ми не зробимо фол).

Найкращий хейл-мері минулого сезону провели гравці Вашингтон Коммандерс. Неймовірне спасіння.

The #JaydenDaniels Hail Mary but with the #Titanic music#RaiseHail pic.twitter.com/kbEiO6RqwJ

Це одна з найрідкісніших комбінацій. Ресивери біжать вперед на 35-70 ярдів, і найчастіше в залікову зону суперника. Квотербек кидає м'яч навмання, приблизно в те місце, де, на його думку, у гравців його команди найбільше шансів упіймати м'яч. Але навіть якщо квотербек дасть гарний пас, ймовірність лову невелика.

Хейл мері – це комбінація відчаю, яка використовується (найчастіше) в кінці матчу командою, яка відстає на 1-8 очок, а позиція на полі не дозволяє пробити філд гол. Але побачити її наживо або в прямому етері – кайф.