«Треба вже здати до архіву риторику про перемовини, мир і припинення війни, — пише Андрій Клименко. — Зараз ці слова вже застосовуються по інерції…
Всім зрозуміло, що ця риторика з'явилася, щоб догодити Трампу. Думали, що спрацює, могло спрацювати, але не спрацювало. По причинах, що не залежать від мистецтва дипломатії України, Британії, Франції, Німеччини, Польщі… Дипломатії разом з психотерапією було багато. Але…
Сьогодні треба говорити не про припинення війни, а про перемогу України і Європи разом з рештою цивілізованого світу (вже без США) над головною загрозою для цього світу в 21 столітті. Іншого шляху просто не існує. Або — або. Якщо не говорити про перемогу — буде поразка.
Та росія, яку ми зараз бачимо, вона несумісна з поняттям «мир» та «домовленості», якщо до них додається поняття «Україна». Вона набрала швидкість і не зупиниться.
«Примус до миру» — ну, таке собі. Годиться як тимчасове. А ось розвиток поняття «санкції» до поняття «економічна ізоляція» та «економічна війна» — це те, що треба.
Слова мають значення… Бо саме словами ми формулюємо цілі. Хто хоче «припинити», той отримає тимчасове припинення вогню і не більше. Це (в конкретних умовах моменту) — вже не стратегія.
І не варто комплексувати, що зараз ми ще далеко від перемоги… Стратегія — це важливо".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
