Гіркий присмак втрати став невід'ємною частиною сьогодення українців.
Дехто знаходить розраду у спілкуванні з друзями та близькими, інші звертаються по допомогу до психологів, а хтось – іде до доули смерті. В Україні ця професія є відносно новою і набула особливої актуальності в умовах війни.
Професія доули смерті зародилася у США. Там вона значно розвинулася і стала частиною надання допомоги паліативним пацієнтам. З часом такі фахівці почали з’являтися й в інших країнах, зокрема і в Україні. Утім, є свої нюанси.
Відомо про випадки, коли українські доули смерті вже під час повномасштабного вторгнення проходили навчання на курсах від організації, яка має зв'язки з РФ та працює на російському ринку.
"УП. Життя" вирішила розібратися у тому, хто такі доули смерті, з якими проблемами до них приходять, як вони працюють в Україні та чи регулює закон їхню діяльність. У цьому нам допомогли:
У давньогрецькій мові слово "доула" означало "служниця", і спочатку так називали жінок-повитух, які допомагали жінкам під час пологів.
Доули смерті – відносно нове явище в сучасному світі, хоча ідея підтримки людей наприкінці життя та під час горя має давні корені. У багатьох культурах існували жінки (часто літні або вдови), які допомагали вмираючим та їхнім родинам. Вони могли виконувати ритуальні обряди, співати похоронні пісні, надавати емоційну підтримку.
На початку 2000-х років у Північній Америці та Європі почав активно розвиватися рух доул смерті або доул кінця життя (end-of-life doula). Цей інтерес був зумовлений прагненням підтримати людей, які невдовзі підуть з життя, а також пошуком альтернативних підходів до догляду за ними перед смертю.
Тому в США створили Міжнародну асоціацію доул кінця життя (INELDA). Її мета – навчання та сертифікація доул і просування їхньої важливості у суспільстві.
В Україні спільнота доул смерті на стадії формування.
Доули смерті в Україні не з'явилися зненацька. Їхня поява – радше відповідь на глибоку суспільну потребу, що стала особливо гострою після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. До цього часу про доул смерті мало хто знав, а їхня діяльність не була системною.
Саме велика війна стала переломним моментом, адже масштаб смертей, втрат, травм та горювання став безпрецедентним. Традиційних механізмів підтримки виявилося недостатньо.
Окрім того, в українській культурі розмови про смерть часто були табуйованими. Війна змінила це, змусивши суспільство сприймати її по-іншому. Доули допомагають руйнувати стереотипи про смерть та створюють безпечний простір для обговорення і проживання горя. Але не все так просто.
Олена Ткач та Дарія Бондар вирішили стати доулами смерті після того, як пережили втрату своїх рідних. Вони на власному досвіді відчули брак підтримки та присутності когось поруч, хто міг би підтримати та висловити розуміння без засудження.
Жінки здобували фах доули на англомовних програмах із США.
В Україні поки немає курсів доул смерті, утім є російськомовні, які розробила організація Death Foundation. Її засновницями є доули смерті – українка Алла Савченко, росіянка Саша Леа Адіна Вікенден та Анастасія Левікова. Остання народилася в Москві, зараз проживає в Ізраїлі, працювала онкогематологом та онкопсихологом в одній із клінік столиці РФ.
Ми намагалися поспілкуватися з Аллою Савченко, утім відповіді на повідомлення так і не отримали.
Вони активно просувають рух доул смерті та пов'язану з цим просвітницьку діяльність, зокрема на пострадянському просторі та в Росії. Свої сторінки теж ведуть російською мовою, а про саму організацію неодноразово писали російські медіа.
Низка українок пройшли навчання у Death Foundation після початку великої війни і не приховують цього факту. Серед них – популярна в Instagram доула смерті. "УП. Життя" намагалася з нею поспілкуватися, але безуспішно.
Олена та Дарія відмовилися від таких курсів. Для них вибір місця навчання – частина позиції, особливо в контексті війни.
Крім курсів, ключовим для доули, на думку Олени, є проходження власної терапії. Ця професія вимагає величезних затрат енергії і несе високий ризик емоційного вигорання.
"Наявність освіти психолога, безумовно, буде перевагою, адже вона дає розуміння професійних меж та дозволяє чітко виокремити, що можна говорити під час консультації, а що – ні.
Але саме глибоке самопізнання через терапію є основою. Чим краще доула розуміє себе, тим якісніше вона зможе підтримувати інших. Адже якщо мої власні втрати не пропрацьовані, я ризикую перенести свій біль на людину, якій прагну допомогти.
Завдяки терапії можна отримати навички, щоб надавати підтримку, і не "розвалитись" при цьому самій", – пояснює Олена Ткач.
Українські доули смерті мають свої особливості, що відрізняють їх від подібних фахівчинь за кордоном.
Головна риса – прямий зв'язок з повномасштабним вторгненням РФ. Українські доули смерті з'явилися не стільки як "підсилення" паліативної допомоги, а як відповідь на масові втрати, горе та травми війни. Їхня діяльність часто зосереджена на допомозі родинам загиблих військових і цивільних, людям, що пережили окупацію, втратили звичне життя, дітей чи дім.
Окрім класичного супроводу, українські доули допомагають нормалізувати розмови про смерть та працюють з її страхом. Вони допомагають людям прожити горе без осуду і створюють безпечний простір для прощання та прийняття.
Існують відмінності між українськими та американськими доулами смерті, зумовлені насамперед соціальним контекстом, культурою та, що найважливіше, війною в Україні. Основною є фокус підтримки:
Робота психолога спрямована на допомогу клієнту впоратися з травмами, змінити усталені патерни поведінки та мислення і знайти власні шляхи до психічної рівноваги.
Водночас супровід доули смерті полягає в її готовності бути поруч, слухати, розмовляти та полегшувати стан. Вона створює умови, щоб клієнт міг "вилити душу". Коли людина наближається до кінця життя, то доула може здійснювати регулярні візити, щоб бути поруч, підтримувати рідних після втрати, розмовляти, організувати побут.
Доула працює дещо інакше. На відміну від чітко визначених сесій, її робота орієнтована на індивідуальні потреби клієнта, часові рамки гнучкіші.
"Іноді потрібно більше ніж 50 хвилин (тривалість сесії – ред.), щоб просто виговоритися, і я ніколи не зупиняю цей процес. Особливо після гострої втрати людям часто потрібно, щоб їм пояснили, що відбувається і що це нормально. Немає правильного способу горювати.
Доула допомагає пережити пам'ятні дати, свята, коли відсутність близької людини відчувається особливо гостро, а також впоратися з почуттям провини тим, хто не зміг бути поруч", – каже Олена.
Дарія та Олена не лише розмовляють зі своїми клієнтами та проводять консультації, але й застосовують творчий підхід у своїй роботі.
"Це може бути супровід під час похоронів, візит на кладовище, фотосесія чи пам’ятний вечір. Зараз так багато горя та втрат, що часто незрозуміло, як з цим впоратися. Особливо складно, коли близькі люди не поруч.
Ми використовуємо різні інструменти та ритуали, як-от написання листів, створення символічних прощань, або будь-які інші дії, які допомагають клієнту. Це тонка робота, де менше обмежень.
Ми шукаємо варіанти, як організувати підтримку. Проживання втрати дає шанс на повноцінне життя після горя, створюючи простір для болю та його прийняття", – розповідає Дарія Бондар.
За словами Дарії, доула створює безпечний простір, де людина може бути собою, проявляти будь-які емоції та почуття, де можна відкрито говорити про все, отримати підтримку та необхідні інструменти, щоб не "піти на дно" після втрати близької людини, а знайти сили жити далі, навіть коли здається, що світ зупинився.
"Часто я бачу людей, які після втрати ніби поринають у діру, маючи бажання піти слідом за тими, кого втратили. У цей час фрази на кшталт "візьми себе в руки" чи "тримайся, у тебе ж діти" не допомагають. Адже людина втрачає сенс життя, і неважливо, скільки часу минуло – біль може не відпускати ще дуже довго.
Деякі люди переживають горе дуже емоційно, і їм потрібен простір, щоб плакати, кричати чи висловлювати образу. Тому у ньому ми разом пропрацьовуємо біль, працюємо над усвідомленням, що відкриває можливість жити далі. Це шлях до зцілення", – зазначає Дарія Бондар.
Якщо Олена чи Дарія помічають у людини симптоми депресії, то перенаправляють її до відповідного спеціаліста. Однак, чи звернеться клієнт по цю допомогу – його особисте рішення.
Як розповіла адвокатка з медичного права юридичної фірми "Ілляшев та Партнери" Алла Цимановська, наразі діяльність доул смерті в Україні офіційно не визнана на законодавчому рівні та не передбачає отримання ліцензій чи сертифікатів.
"Доули можуть надавати консультативні послуги та бути зареєстрованими як фізичні особи-підприємці (ФОП). Утім, відсутність юридичного статусу створює значні ризики.
Такі особи можуть виявитися недобросовісними, а механізми стягнення з них моральної чи іншої шкоди наразі відсутні. Це ставить питання про відповідальність та подальші дії", – каже Алла Цимановська.
Діяльність доул, особливо якщо вона виходить за межі консультативних послуг, може бути визнана незаконною. Зокрема, якщо вони надають підтримку з елементами впливу, то це можна трактувати як псевдолікувальна діяльність (стаття 138 Кримінального кодексу України), оскільки вони не мають відповідної освіти та ліцензії.
"Ситуація з доулами має "дві сторони медалі": юридично такої професії немає, але попит на неї є. Таким чином виникає колізія, яка вимагає дій з боку держави для врегулювання цього питання.
Це дозволить забезпечити відповідальність, захист споживачів та інтеграцію доул смерті в правове поле України", – зазначила адвокатка у галузі медичного права Алла Цимановська.
"УП. Життя" звернулася до Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціальної політики з питанням про те, чи розроблятиме держава механізм врегулювання діяльності доул смерті в Україні. Наразі ми очікуємо на відповідь.
Водночас лікарка-психіатриня та когнітивно-поведінкова психотерапевтка Софія Влох вважає, що професія доули смерті має право на існування, але вони не можуть замінити лікаря-психіатра, психотерапевта чи психолога. Тож важливе чітке розмежування ролей.
"Доули смерті надають емоційну, духовну, інформаційну підтримку людям або їхнім родинам та не виконують функції психотерапевта. Їхня роль відрізняється, і саме тому важливо, щоб кожен фахівець відповідав за свою сферу діяльності.
Це дозволяє ефективно співпрацювати у міждисциплінарному підході, де лікарі, психіатри чи психотерапевти виконують свої функції, а доули – свої. Ефективність мультидисциплінарних команд у паліативній допомозі доведена, адже кожен має свою нішу. Доули доповнюють психотерапію, а не замінюють її", – пояснює Софія Влох.
Натомість якщо доула смерті має відповідну спеціалізацію та сертифікацію в методі, який працює з психотравмою (наприклад, КПТ чи EMDR), тоді вона може її лікувати. Зазвичай доули не мають освіти та підготовки для лікування психічних розладів.
"Плутанина між роллю доули, психолога та психіатра може призвести до етичних конфліктів.
Доула смерті може бути складовою допомоги, але не є заміною психотерапії. Психіатри чи КПТ-терапевти займаються клінічною діагностикою психічних розладів та їхнім лікуванням.
Тому співпраця з доулами є можливою та бажаною, але важливо дотримуватися етичних меж та чітко розмежовувати сфери відповідальності", – наголосила лікарка-психіатриня та психотерапевтка Софія Влох.
Доула смерті – відповідальна та делікатна професія, і, як і в будь-якій іншій сфері, тут можуть траплятися недобросовісні або некваліфіковані спеціалісти. Софія Влох виокремила основні ознаки, які можуть вказувати на шкоду або непрофесійність з боку доули смерті:
Олена Ткач та Дарія Бондар зазначають, потреба у фахівцях із підтримки лише зростатиме. В умовах війни, коли суспільство виснажене, знайти допомогу від друзів та близьких стає набагато складніше, адже вони самі вичерпують свої сили.
"Піти до доули смерті не обов’язково, але це додає комфорту. Її роль полягає в покращенні ментального стану людини до, під час та після втрати. Люди звертаються до доул у дуже різних обставинах.
Тому нам треба підтримувати один одного. Я не можу забрати на себе чужий біль, але якщо людина відчуває полегшення після нашої взаємодії, це означає, що я впоралася зі своєю роботою", – підсумовує Дарія Бондар.
Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"
