Одеський окружний суд зобов’язав Одеську міську раду укласти охоронний договір на Куяльницьке кладовище – об’єкт культурної спадщини місцевого значення.
Про це повідомили на сайті Офісу Генпрокурора.
Суворовська окружна прокуратура Одеси подала позов до суду стосовно укладення охоронного договору на Куяльницьке кладовище, яке розташоване на вулиці Хаджибейська дорога на схилах Шкодової гори в Одесі.
У прокуратурі кажуть, що Одеська міськрада порушила чинне законодавство, оскільки не забезпечила укладання договору цвинтаря, який з 2021 року входить до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Куяльницьке кладовище – одне з найдавніших місць поховань на території Одеси. Його також називають "Сотниківським" на честь похованої тут родини козака Сотниченка та поховання козаків Сотниківської Січі.
Цвинтар виник приблизно у 1775 році. Найстарше поховання датується 1791 роком – за три роки до розбудови Одеси. Після зруйнування Запорізької Січі частина козаків перейшла до турецької імперії та оселилися біля кладовища на схилах Шкодової гори. Так виникло поселення Куяльник у якому в 1809 році заснували Вознесенську церкву. У метричних книгах за ті роки міститься інформація про 531 поховання. Більшість прізвищ – українські, 18 імен однофамільців або прямих нащадків запорозьких полкових старшин, є й прізвища гетьманів та генеральських осавулів, а також прізвища, що походять від назв запорозьких куренів.
Наразі це кладовище не діюче, останнє поховання було у 1965 році. На ньому налічується близько 205 старовинних надгробків, вирізаних із вапняку, а на 33 хрестах збереглися написи церковно-слов’янською та українською мовами.
Тут також збереглися унікальні форми хрестів: чотириконечні, шестиконечні й восьмиконечні. У більшості основна частина хреста розширена порівняно з верхньою частиною та має форму трикутника, трапеції, прямокутника з прямими заокругленими та ступінчастими гранями, що символізує хрест на Голгофі.
Першим на Куяльницьке кладовище як на предмет культурної спадщини звернув увагу археолог та директор Одеського історико-археологічного музею Михайло Болтенко. У 1920-х роках він проводив розкопки пам'яток Усатівської культури та почав фіксувати цвинтар.
Інтерес до кладовища відновився у 1980-1990-ті роки завдяки роботам краєзнавця Романа Шувалова. Він видав брошуру з описом могил, малюнками та позначками з розташуванням. Згодом цим питанням займався Ігор Сапожніков, який узагальнив свої дослідження у праці "Кам`яні хрести Степової України: (XVIII – перша половина XIX ст.)", виданій в 1997 році.
Дослідники були переконані, що на цвинтарі хоронили спочатку вихідців із Запорізької Січі, які тут оселилися після її ліквідації, а згодом і чорноморських козаків та тих, хто не пішли на Кубань у 1792 році.
