Як буде працювати Спецтрибунал проти Росії, чому його порівнюють зі знаменитим "Нюрнбергом" і чи може новий суд ув'язнити Володимира Путіна, - читайте в матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.
Про створення Трибуналу проти російської агресії почали говорити практично відразу після вторгнення Росії в Україну. Українські дипломати закликали світ відреагувати на безпричинний напад і розслідувати злочини. Причому планку в Офісі президента відразу поставили високу - закликали судити вище військово-політичне керівництво РФ.
Ідею про створення Трибуналу одразу підтримали як європейські держави, так і США. Але через кілька років дискусій про те, під якою моделлю суду готові підписатися українські союзники, процес фактично не зрушив з місця. Ключові європейські країни й Америка були проти створення Трибуналу за типом ad hoc (для цього випадку - ред.). За лаштунками переговорного процесу, а потім і публічно стали говорити, що деякі держави бояться прецеденту.
Крім того, виникла проблема зі створенням Трибуналу під керівництвом ООН. Хоч би як парадоксально це виглядало, країна-агресор має право голосу в Раді безпеки Об'єднаних націй, а отже може блокувати подібні рішення.
На якийсь час про Трибунал перестали згадувати в публічній площині. Склалося враження, що ідею хочуть спустити на гальмах. Аж поки раптом у Раді Європи не оголосили, що 40 країн готові підписатися під створенням Спецтрибуналу для засудження злочинів російської агресії. Його одразу порівняли з Нюрнберзьким процесом і ці паралелі не випадкові.
Росія напала на Україну ще 2014 року, коли ввела свої спецпідрозділи на Донбас і в Крим, швидко захопивши півострів і частину Донецької та Луганської областей. Вісім років українські юристи намагалися довести міжнародним інстанціям, що військові без розпізнавальних знаків на Сході України - російські солдати.
У зону бойових дій їздила незліченна кількість різних спостерігачів - вони все ретельно фіксували, але результату від цього фактично ніякого не було. Справи в міжнародних судах рухалися довго і важко. У Кремлі тим часом заперечували будь-яку пряму участь у боях в Україні, поки російські політики, включно з Володимиром Путіним, продовжували їздити й зустрічатися з представниками найвищого міжнародного істеблішменту.
Але 2022 року Росія настільки відкрито і показово вторглася в Україну, що скептиків не залишилося. Москва показала своє обличчя, розкривши світові справжні наміри щодо української держави - захопити і підпорядкувати собі, а якщо не вийде підпорядкувати - знищити.
Уже 26 лютого, через два дні після вторгнення, Україна подала позов проти Росії до Міжнародного кримінального суду ООН. 27 лютого президент Володимир Зеленський заявив, що злочини росіян в Україні тягнуть на міжнародний трибунал. А вже у вересні 2022 року Зеленський, виступаючи перед членами ООН, запропонував створити Спецтрибунал у справі про напад Росії на Україну.
"Проти України було скоєно злочин і ми вимагаємо справедливого покарання", - сказав Зеленський, виступаючи по відеозв'язку перед делегатами ООН.
Президент Зеленський виступає в ООН (фото: Getty Images)
Тоді ж Зеленський запропонував позбавити Росію права вето як члена Ради безпеки ООН. Такий крок у майбутньому допоміг би створити Трибунал, спираючись на рішення Об'єднаних націй, як це було свого часу з Трибуналом щодо колишньої Югославії, Руанди та Спецтрибуналом щодо Лівану.
Докази злочинів Росії проти України збиралися буквально з перших днів повномасштабної війни. З кожним місяцем наступу російські військові буквально відкривали нові грані жорстокості. Міжнародну спільноту вразило те, що виявили ЗСУ після окупації частини Київської області, з перших шпальт світових ЗМІ не сходили новини про "різанину в Бучі".
Потім була окупація і звільнення Херсона, ексгумації тіл в Ізюмі та Гостомелі, знищення Маріуполя, обстріл багатоповерхівок, ракети в торговельні центри і ще дуже багато злочинів за межею людяності. Не помітити те, як Росія показово жорстоко воює, було неможливо. За таких обставин здавалося, що доцільність створення Трибуналу не обговорюється, а про те, яка модель буде найефективнішою, домовляться швидко. Але швидко не вийшло.
Через півтора року після початку повномасштабної війни партнери України все ще не могли визначитися з форматом Трибуналу. На столі лежало три варіанти - резолюція Генасамблеї ООН, широкоформатний міжнародний договір із декларацією та гібридний варіант.
Третій не підходив нам категорично, про що свого часу говорив ексзаступник глави Офісу президента Андрій Смирнов. Річ у тім, що третій формат передбачав, що воєнні злочинці будуть засуджені на базі української судової системи з "можливістю" залучення інтернаціонального компонента. Для цього, по-перше, треба було внести зміни до Конституції, що неможливо зробити під час війни. По-друге, юридична оцінка злочину РФ могла звузитися фактично до рівня міждержавного конфлікту двох країн.
"Нам не потрібне рішення трибуналу іменем України, нам потрібне рішення трибуналу іменем цивілізованого світу. Саме таку версію гібридного трибуналу ми відкидаємо категорично. Решту версій навколо інтернаціоналізованої моделі ми дискутуємо", - додав тоді Смирнов в інтерв'ю РБК-Україна.
За гібридний варіант виступали одразу кілька ключових країн - Великобританія, Франція, Японія, Австралія, Італія, Німеччина і США. І справа була не стільки в підтримці гібридного формату Трибуналу, скільки в небажанні створювати суд ad hoc. Причина - страх прецеденту.
"Вони побоюються створення прецеденту для себе. Щоб окремі країни не ініціювали щось подібне і не почали проводити історичний аудит різних подій, давайте це так назвемо", - зазначив тоді Смирнов.
Такою ситуація була у 2023 році. Деякий час Україна на полях ООН боролася за право отримати справедливий суд над агресором, але справа впиралася в Раду Безпеки, де Росія як постійний член має право вето. Насправді не тільки цей факт заважав Організації створити Трибунал своїм рішенням.
Ще 2016 року Генасамблеї вдалося обійти Радбез, який заблокував розслідування щодо війни в Сирії. Також Генасамблея уповноважувала Генсека ООН на переговори щодо створення окремих трибуналів щодо Камбоджі та Сьєрра-Леоне. Але тут ідеться про Росію, а вона має набагато більше впливу. Тому прихильникам Трибуналу довелося шукати альтернативні шляхи.
У січні 2025 року в Офісі президента заявили про те, що модель Трибуналу фактично узгоджена. Йшлося про другий формат - Спецтрибунал, який працюватиме на базі міжнародного договору великої кількості держав.
"Він буде створений саме на підставі угоди з Радою Європи, адже саме щодо моделі Трибуналу - міжнародний він буде чи інтернаціоналізований, тривали запеклі дискусії. Тому модель на підставі угоди з Радою Європи буде вважатися міжнародною, тобто це буде міжнародний трибунал", - заявила тоді заступник голови ОП Ірина Мудра в інтерв'ю РБК-Україна.
Тоді ж у США на президентських виборах переміг Дональд Трамп і Штати фактично перестали підтримувати намір України засудити Росію. На думку Вашингтона, у Москві не захочуть говорити про мир, поки в Європі їх судять, нехай навіть і заочно. Про те, що Москва в принципі не хоче говорити про мир, нове керівництво Штатів на той момент ще не думало.
"Фактично, Білий дім відмовився відкрито підтримати Спеціальний трибунал. Однак тут важливо зазначити - Білий дім допустив його існування. Це вже прогрес порівняно з початком цього року, коли США проголосували проти резолюції Генеральної Асамблеї ООН, у якій згадувалася російська агресія та створення спеціального трибуналу, аргументуючи це тим, що подібне формулювання заважає мирним переговорам", - наголошує директор Міжнародної асоціації адвокатів та експерт з міжнародного права Марк Елліс.
Європа ж, яка звикла спиратися на американську позицію, завмерла, але не надовго. Усвідомивши, що Америка поки що не критикуватиме і не тиснутиме на Кремль, європейські лідери взяли цю роль на себе.
Уже в травні 2025 року міністри з кількох десятків європейських держав приїхали до Львова, щоб підписати угоду, яку пізніше символічно назвали "Львівською заявою". Під час зустрічі глави МЗС схвалили створення Спецтрибуналу на підставі договору. Таким чином Трибунал набув статусу міжнародного.
Глави МЗС під час свого візиту до Львова 9 травня (фото: Getty Images)
Спеціальний трибунал, який був створений Розширеною частковою угодою Ради Європи, розслідуватиме виключно злочин агресії, тобто сам факт нападу Росії на Україну. Воєнні злочини, як і злочини проти людяності, розглядатимуться в рамках Міжнародного кримінального суду або національних судів із відповідною юрисдикцією.
"Злочин агресії пов'язаний з рішенням про застосування збройної сили проти іншої держави з порушенням Статуту ООН. Він вважається "злочином керівництва", тобто стосується тих, хто перебуває при владі й ухвалив або сприяв ухваленню рішення про початок війни", - пояснюють у коментарі РБК-Україна в прес-службі Ради Європи.
Наразі, після заяви про політичну волю 40 держав засудити Росію, почнеться тривала процедура ратифікації цього рішення в парламенті кожної з країн, що підписалися. Цей процес займе тривалий час, тому у Львові Висока представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас і говорила про старт роботи Трибуналу вже з 2026 року.
Після ратифікації почнеться не менш тривалий процес із добору суддів і прокурорів, хоча є ймовірність, що кандидати вже є. Як стверджують у Раді Європи, це будуть юристи "з високою моральною репутацією".
Держави-члени Керівного комітету Трибуналу можуть пропонувати своїх протеже, при цьому вони не зобов'язані бути громадянами країн-членів. Список включатиме 15 суддів, їх оберуть шляхом таємного голосування на дев'ять років. Прокурора оберуть так само, але на сім років без можливості переобрання.
Багато хто називає цей Трибунал чи не "другим Нюрнбергом". І він справді за своєю схемою роботи схожий на нюрнберзький процес, у якому судили нацистську політичну верхівку. Але відмінності є і вони критичні.
Сама база Спецтрибуналу з питання агресії була закладена ще Нюрнберзьким процесом. В її суті лежить простий принцип - відповідальність за напад несе вище керівництво країни-агресора. Тож у Нюрнберзі судили 24 "топів" Третього Рейху - Германа Герінга, котрого вважали другою людиною після Гітлера і який створив гестапо та Люфтваффе, Йоахіма фон Ріббентропа - міністра закордонних справ, заступника фюрера Рудольфа Гесса, Вільгельма Кейтеля - начальника штабу Верховного командування вермахту, а також тих, хто відповідав за економіку, промисловість, пропаганду та навіть гітлерюгенд.
У Росії є так звана "трійка" - президент Володимир Путін, міністр закордонних справ Сергій Лавров і глава уряду Михайло Мішустін. Усі троє мають дипломатичний імунітет, який означає наступне - їх не можна переслідувати і засуджувати за будь-які злочини, поки вони обіймають свою посаду. Що б вони не зробили, ніхто не засудить їх ні в Росії, ні де-небудь ще.
Путін і Лавров (фото: Getty Images)
Коли 1945 року коаліція держав перемогла Німеччину та її нечисленних союзників у Другій світовій війні, доля її керівництва була очевидна. Про те, що когось може обмежити дипломатичний імунітет, і не йшлося, адже намір у всіх був один - засудити тих, хто розпочав одну з найжорстокіших і наймасштабніших воєн за всю світову історію. Країни були в цьому єдині, тому що постраждали мільйони громадян найрізноманітніших держав. У цьому полягає одна з головних відмінностей між Нюрнберзьким процесом і сьогоднішнім Спецтрибуналом для Росії - поки що від дій Москви найбільшою мірою потерпає тільки Україна.
"Нюрнберзький процес виник у світі, який переміг і був єдиний у прагненні встановити новий правовий світовий порядок. На відміну від цього, Спеціальний трибунал відображає фрагментований світовий правопорядок, у якому Європа почувається вимушеною діяти, бо міжнародне співтовариство загалом не впоралося з цим завданням", - каже Елліс.
Крім цього, Нюрнберг відбувався вже після програшу Німеччини. Дипломатичний імунітет у поплічників Гітлера закінчився разом із розвалом Третього Рейху. У сьогоднішніх реаліях дані дещо інші - Путін все ще керує країною. І хоча його легітимність викликає питання у демократичного світу, дипломатичний захист ці питання не обнуляють.
Тривалий час саме питання імунітету було каменем спотикання в дискусіях про Трибунал. Навіть коли коаліція визначилася з форматом, питання про те, як судити російську "трійку", було предметом суперечок. Союзники України не погоджувалися навіть на заочне засудження. Але поступово в суперечках дійшли консенсусу - злочин Путіна буде розслідувано і за його підсумками сформують обвинувальний акт. Але судити його навіть заочно, поки він при владі, Трибунал не зможе.
"У випадку з членами "трійки" обвинувальний висновок не може бути затверджено, поки вони залишаються на посаді. У таких випадках ордер на арешт видаватися не буде, а слідчий суддя буде зобов'язаний призупинити справу доти, доки особа не залишить посаду", - зазначає Елліс.
Ще одна відмінність між Нюрнбергом і Трибуналом проти Путіна - відсутність смертного вироку. На процесі в 1946 році 12 із 24 злочинців були страчені. Максимальне ж покарання для Путіна - довічне ув'язнення. Хоча, на жаль, це дуже малоймовірно.
"Так, ми реалісти - і розуміємо, що Путін, Лукашенко або Кім Чен Ин навряд чи добровільно з'являться на лаві підсудних. Але це не означає, що Суд не має сенсу. Навпаки, він має стратегічне значення", - говорить Ірина Мудра в коментарі РБК-Україна.
Крім імунітету, Путін користується своїм негласним впливом на деякі з європейських, азіатських і африканських країн. Про те, що міжнародна система правосуддя в принципі дає збій, стало зрозуміло тоді, коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт російського диктатора. Причину для видачі ордера обрали максимально сенситивну - викрадення українських дітей. Але навіть вона не змогла вплинути на особливу прихильність окремих політиків до Путіна.
Наприклад, його не стали заарештовувати в Монголії, хоча вона свого часу підписалася під зобов'язаннями виконувати рішення МКС. Давній шанувальник російського лідера, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан заявив, що з радістю прийме Путіна в себе в країні, хоча Угорщина теж мала б його заарештувати. Низка інших політиків свого часу висловлювалися у схожому ключі. Уся ця історія погано позначилася на авторитеті міжнародного права і судової системи.
Варто зазначити, що імунітет Путіна не рятує його від переслідування у країнах, які ратифікували Римський статут та, відповідно, мають виконувати рішення МКС. Про це йдеться в одній із статей статуту. Тобто якщо Міжнародний суд вирішив видати ордер на арешт російського диктатора, значить у нього є на це більш ніж достатні підстави, адже цим він фактично скасовує його недоторканність.
Путін і Орбан (фото: Getty Images)
Але юристи підкреслюють один дуже важливий момент: міжнародне правосуддя - це гра в довгу. Історія показує, що лиходії, які до останнього здавалися недосяжними для правосуддя, сідали на лаву підсудних. Сербські лідери Слободан Мілошевич і Радован Караджич, президент Ліберії Чарльз Тейлор, лідер Іраку Саддам Хусейн, "архітектор" Голокосту Адольф Ейхман - усіх їх зрештою засудили. Трибунал проти агресії в будь-якому його вигляді не має терміну давності.
"Я завжди згадую, що історикиня Франсін Гірш говорила про Нюрнберзький процес: його цінність полягала не тільки в покаранні, а й у створенні докладного запису правди. Документація Спеціального трибуналу протистоятиме дезінформації Москви і просвіщатиме світ про російську агресію, публікуючи обґрунтовані обвинувальні висновки і зрештою виносячи вироки, які підтверджують принцип відповідальності", - додав Марк Елліс.
Україна перебуває в ситуації, коли їй уже понад три роки потрібно буквально доводити, що йде війна. У перші тижні повномасштабного вторгнення українське керівництво надсилало своїм закордонним колегам фотографії зруйнованих будинків і вбитих людей, щоб дати зрозуміти, наскільки все серйозно і жорстоко. Ніхто не міг повірити, що Росія робитиме те, що робить сьогодні.
Ба більше - Європа ніколи не хотіла сваритися з Росією. Москва напала на Чечню, окупувала частину Молдови та Грузії, бомбардувала сирійське Аллепо, у 2014 захопила українські Донбас і Крим. Попри все це з Росією торгували, до Кремля прислухалися, а Путіну шанобливо тиснули руку. Подібна вибудувана конструкція стосунків Москви і Заходу трималася роками і регулярно зміцнювалася найрізноманітнішими дипломатичними інструментами - від відкриття "Російського дому" в Мадриді до кулуарних бесід і обіцянок міцної дружби.
Тому весь процес від ухвалення самої ідеї Трибуналу до його старту роботи зайняв понад три роки - Росію ніхто не наважувався засудити. За кілька років Європі довелося буквально наступити самій собі на горло і почати руйнувати міцну архітектуру своїх взаємин із Москвою. Наскільки їй це вдалося - покаже ефективність Трибуналу над Путіним.
Під час створення матеріалу використовувалися коментарі заступника голови Офісу президента Ірини Мудрої, Виконавчого директора міжнародної асоціації адвокатів, юридичного експерта Марка Елліса, коментарі прес-служби Ради Європи, а також інформація з відкритих джерел.
