— Ми спробуємо залучити нових людей — студентів першого, другого, і третього курсів, — розповів «ФАКТАМ» лідер студентської команди Іван Підпалько. — Нам потрібні люди з палкими очима, які хочуть на засадах фактично волонтерства допомогти українському війську — підуть нашим шляхом. Зважте також, що це для них прекрасна можливість на практиці набути інженерного досвіду. Через декілька років при влаштуванні на роботу практичний досвід матиме для цих студентів чималого значення — їх вартість на ринку праці значно зросте.
Ми маємо майстерню, в якій є зварювальний апарат, компресорна (для фарбування виробів), та інше обладнання, в тому числі для паяння. Також є комп’ютери зі спеціальними програмами. Токарні вироби й деталі, виготовлені за допомогою лазерної різки, ми замовляємо у відповідних виробників.
— Не дуже. Максимальна кількість була минулими осінню і зимою: сім-вісім учасників.
— Як виникла ідея збирати електроноші для евакуації поранених?
— Цей проєкт починався з ініціативи наших викладачів відновити гурток «Формула. Студент КПІ». Його учасники в докоронавірусні часи створювали боліди для перегонів і брали на них участь в змаганнях. У 2023 році університет вирішив поновити роботу гуртка і надати йому іншого спрямування — щоб студенти, які будуть до нього залучені, розробляли не гоночні машини, а техніку для фронту.
— Інженер винахідник зі Слов’янська Дмитро Мамонов, який тоді мешкав в Житомирі. Наші викладачі побачили в інтернеті розробку Мамонова — наземний безпілотник для евакуації поранених (електроноші). Вони мають ряд важливих переваг: легкі, не дорогі (і це дає потенційну можливість випускати їх у великій кількості), мають високу прохідність завдяки тому, що оснащені гусеницями, а не колесами, розраховані для експлуатації в несприятливих умовах (сніг, калюжі, багнюка). Для їх використання не треба мати спеціальних знань і навичок. Дмитро особисто виготовив для фронту десь біля півсотні таких роботизованих наземних комплексів.
Представники КПІ поїхали до Дмитра, щоб детально дізнатися про цю його розробку (до речі, запатентовану). Винахідник погодився, щоб ми налагодили збирання цих електронош в КПІ, надав для цього технічну документацію і потім багато консультував нас телефоном.
Перші п’ять екземплярів ми зробили точно такими, якими їх задумав Мамонов. В процесі роботи та спілкування з військовими, які їх використовують, у нас з’явились ідеї, як вдосконалити виріб. Тож надалі ми зібрали партію модифікованих електронош — зі збільшеним радіусом дії, кращими пультом керування, колесами й приводами, потужнішим акумулятором тощо.
Тут слід сказати, що ми створили дві команди. Одна займається побудовою і вдосконаленням електронош Мамонова, а друга — власною розробкою «Котигорошко», яка також призначена для логістичних завдань на фронті.
— Які вимоги ставлять до електронош військові?
— Передусім це вантажність, радіус дії, запас ходу на одному заряді акумулятора, висока прохідність (щоб безпілотник був на гусеничному ходу).
— Яку максимально вагу можуть перевози електроноші, які ви виготовили?
— Самі електроноші важать 60 кілограмів, а можуть везти десь 120 кілограмів. Щодо інших характеристик. Запас ходу на одному заряді батареї 10−12 кілометрів (тобто може проїхати 5−6 кілометрів в один бік і повернутися назад). Для таких відносно невеличких габаритів наземного безпілотника — це доволі хороший показник.
— Тобто електроноші компактні?
— Так. Їх можна скласти, таким чином вони будуть займати ще менше місця в машині. Їх можна перевозити практично в будь-якій автівці. Ми відправляли їх військовим поштою — спеціально організовувати транспорт нема потреби.
Тут доречно сказати ще про таке: один з флагманів українських наземних дронів, який називається «Терміт», розроблено Дмитром Мамоновим. За його патентом зараз одна з фірм серійно випускає ці наземні роботизовані комплекси. Так от, для перевезення доволі великого за габаритами «Терміту» потрібно щось на кшталт фургона.
— Певно, й можливості у «Терміта» більші, ніж в електронош?
— Так. Він здатен за раз перевезти 300 кілограмів вантажу (Дмитро Мамонов зараз успішно виготовляє «Терміти». — Авт.).
— Перші електроноші, які ми виготовили, долають чотири-п'ять кілометрів за годину. В модифіковану модель ми поставили потужніші мотори та продуктивніші плати. Це дозволило збільшити швидкість до семи-восьми кілометрів на годину. Можемо зробити швидкість ще більшої, але тоді пораненому буде не комфортно, бо безпілотник не оснащено підвіскою.
— Яка вартість цього наземного безпілотника?
— Це треба заново рахувати. Адже найдорожчі компоненти надходять з Китаю, а внутрішні ціни в КНР зросли. Крайній раз, коли ми рахували, собівартість складала приблизно 100 тисяч гривень. Наразі, певно, більше.
— З яких джерел фінансуєте виготовлення цих наземних роботизованих комплексів?
— Перші шість екземплярів ми зробили за донати випускників КПІ (зокрема, колишніх учасників гуртка «Формула. Студент КПІ»). Окрім того, ми увійшли в число переможців фестивалю інноваційних проєктів Sikorsky Challenge Ukraine, що принесло нам певну суму, яку ми витратили на мотори та матеріали для електронош.
А ще ми й самі заробляли. Поясню як. Деякі компанії (наскільки мені відомо, за ліцензією Дмитра Мамонова) також взялися налагодити серійне виробництво електронош. Але частина з них попросила нас під'єднатися, бо є купа технічних моментів, в яких не надто просто розібратися. А ми вже мали успішний досвід. Таким чином заробляли для закупівлі компонентів і матеріалів.
Важливо також сказати, що кожний зібраний екземпляр електронош ми випробуємо: серед нас є люди, які важать понад 100 кілограмів, тож вони вкладаються на виріб і він возить їх по місцевості.
Зауважимо, що в одному з інтерв’ю автор електронош Дмитро Мамонов розповів:
— Я ставив перед собою завдання створити засіб для евакуації поранених з місцевості, яка постійно прострілюється противником. Тому одна з обов’язкових вимог для цього виробу — евакуація має проводитись без безпосередньої участі людей. Тобто електроноші повинні бути оснащені дистанційним керуванням. Я також сформулював для них базові технічні критерії: 60, 120, 60. Перші 60 — це гранична вага електронош. А 120 — це їхня вантажність. Друге 60 — це час руху (у хвилинах) на одному заряді акумулятора. Разом з родиною за наші сімейні заощадження узятися до створення електронош. В результаті вийшов вдалий функціональний роботизований комплекс.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, над чим ще працюють науковці та студенти з КПІ, чий супутник вивела на орбіту ракета Ілона Маска.
