Ось і відгриміли матчі "довгоочікуваного" Canadian Shield. Для чого це взагалі все було..? З якою ціллю?
Відверто кажучи - незрозуміло. В черговий раз приходиться аналізувати те, що і так було максимально очевидним ще раніше. Тільки цього разу зробимо це не в розрізі критики, а зрізу реальності. Бо багато речей вже не те, що набули тенденційного характеру (це сталось значно раніше), а вже просто перетворилися у буденну реальність. Ми вже не говоримо про "золоте" покоління українських збірників - ми бачимо лише факти та поточний рівень.
Насамперед, ця помпезна поїздка за океан мала під собою іміджевий характер з можливістю протестувати склад у різних формаціях. І все було б чудово, якби так. Ціль то прекрасна. Однак, питання розпочалися ще на етапі оголошення заявки "синьо-жовтих" на цей червневий цикл. Якби це був ростер на пул офіційних матчів - питань би було значно менше. А тут ж, на товариський івент за океаном - висновки самі собою напрошувались.
Ми очікували побачити у футболці головної команди нові імена на кшталт Чачуа із "Карпат", Єрмакова з "Олександрії", Твердохліба із "Кривбасу", чи спробувати наприклад того ж Степанова із "Байєра". Чому ні? Чи навіть серед старих забутих персоналій: Буяльського ("Динамо") або Філіппова ("Олександрія"). Та кандидатів купа! Було б лише бажання. Можна перепробувати ледве не всі кандидатури та найсміливіші ідеї. Та при цьому не боятися за результат. Виставляй абсолютний мікс і ніхто жодного кривого слова не скаже. Кращої можливості годі й шукати.
А на ділі ми отримали лише одного повноцінного нападника в особі Яремчука. Можна ж було взяти умовного Сікана із "Трабзонспора". Ключовий меседж цього рішення максимально незрозумілий. Точніше кажучи постановка, яка передувала даному вибору. Для цього товариські матчі і є, щоб пробувати та награвати нове без тиску результат.
Добре, рухаємось далі. Впустимо цей момент. Приїхали в сонячний Торонто вже таким складом, але чому ж на матч проти канадців знову по суті вийшли найсильніші? Судаков зліва на позиції вінгера - це не експерименти, таке ми вже бачили. І тут якраз повністю незрозуміле концептуальне бачення тренерського штабу на чолі з Ребровим. Ну будьте ви хитріші, вбийте одним пострілом двох зайців. Випускаючи резервний склад коуч української збірної міг зняти з себе відповідальність за результат та гру. Умовно, виграли запасні - чудово. Програли - ну ось подивіться, чому в основі грають саме ті, хто й виступають регулярно. І от ця така у певному сенсі груба "прямолінійність" у всьому прослідковувалась від наших. На жаль.
Так і хочеться сказати: ну будьте ви креативнішими та трохи легшими на підйом. Досить цих серйозних гримас там, де вони непотрібні. Від слова "зовсім".
Якщо ж говорити про горезвісний імідж. То знову ж таки, на папері все виглядало непогано. Це була прекрасна можливість порадувати місцеву діаспору та нагадати про криваві події в України. Чи вийшло це? Лише друге. Бо гра від наших збірників у протистоянні з підопічними Джессі Марша та кількість вболівальників (прим. - значно, якщо не тотально менша) на трибунах тієї ж арени "БМО Філд" у другому поєдинку з новозеландцями є якби прямо пропорційними та прямо залежними явищами.
Ось і отримали таке собі "незрозуміло що". Для українського вболівальника ці матчі, а особливо другий, в контексті часу початку були максимально некомфортними. Як і для гравців цей довжелезний переліт за океан після важкого клубного сезону посеред відпустки. А вже не так багато залишилось до початку виступів призерів УПЛ у кваліфікації єврокубків. Така ж ситуація із матеріалом для тренерського штабу - якогось нового підґрунтя для аналізу в цих зустрічах теж було обмаль.
Ментальний дисонанс, не інакше. Прям як лейтмотив цих літніх матчів.
Якщо ж зупинятися детальніше саме на грі наших футболістів проти "червоних", то тут вже навіть немає сил для якоїсь критики. Знову ж таки, вийшли б ви грати якимось експериментальним складом з бодай якимись цікавими задумками, та при цьому програли - ніхто б і слова кривого не сказав.
Проте, коли виходить за фактом основа та допускає неприпустиму кількість грубих індивідуальних помилок в банальних ситуаціях… Валерій Бондар точно не захоче згадувати цей матч. Бо по суті як забивали нам канадці? Після розривів зон, за якими слідували банальні верхові подачі та простріли. Це все. Що б там не говорили, підопічні Марша нічого екстраординарного нам не запропонували попереду. Ми самі собі це напривозили. Це факт.
Під час перегляду того поєдинку з "кленовими листками" складалось чітке відчуття: ми сприймали цю зустріч аж занадто серйозно, хоча при цьому грали у товариському характері. А ось господарі канадці діяли розкуто, але виглядали наче у офіційному матчі. Ось такий от парадокс.
При цьому моменти в нас точно були, і навіть чимало. Та й індивідуальна майстерність у наших представників атакувальної ланки яка не яка теж є. Що загалом довели два голи в кінцівці. Проте, горіти по ходу зустрічі канадцям 0:4…
Цей бардак, перманентний хаос та певна розхлябаність… Навіть не так, ця тотальна невизначеність у тому, що ми взагалі хочемо, на що ми робимо на даному етапі свого розвитку та до чого прагнемо в майбутньому - просто-напросто втомили.
З острів’янами було простіше. Ще б пак! Бо було б максимально дивно, якби сталось навпаки. У цій зустрічі українська головна команда вже була представлена у більшості своїх резервістами. Тут ми вже побачили у справі Чеберка, Михайленка, Кабаєва, Михайличенка та інших. Сергій Станіславович стримав своє слово та перекроїв свій склад, давши зіграти свої 90 хвилин практично усім. Зі стартової "одинадцятки" у першому матчі на другий з перших хвилин вийшли лише Забарний та Тимчик.
До речу, Іллю за правом можна назвати "Левом" цих двох матчів. Центрбек "Борнмута" чи не єдиний з нашого ростеру, хто демонструє високий рівень стабільно. Також за підсумками цього циклу варто відзначити й Зінченка. Все-таки досвід є досвід.
Проти підопічних Даррена Бейзлі ми вже більше контролювали м’яч. І закономірно значно більше атакували. У першому таймі "білі" взагалі нічого конкретного не зуміли створити біля воріт Луніна. По картинці все виглядало більш-менш симпатично. Ми бігли, атакували та весь час намагалися загострювати. Як мінімум, наш альтернативний склад хоча б демонстрував бажання та націленість на ворота.
Першими забили, потім пропустили, але таки вирвали ту перемогу завдяки першому влучному дотику вищезгаданого Зінченка після виходу на заміну. Але ж цей пропущений м’яч…
І навіть не сам факт того, що ми пропустили. І навіть не те, що в наших воротах залишили автограф новозеландці. А те, що це взяття воріт знову прийшло після стандарту. Ось цей момент максимально зіпсував весь післясмак. Особливо, забігаючи наперед та враховуючи, з ким нам далі грати у кваліфікації до ЧС-2026.
9 пропущених після стандартних положень з часів Євро у Німеччині - це навіть для клубу немало. А що вже казати за національну команду. Це, м’яко кажучи, катастрофічно багато! Ніби на капоті нашої збірної відразу приклеєний туторіал - як потрібно забивати. І саме головне ця "настанова" працює на "ура". Розробник постарався на усі 100%, тут не забереш, хех (іронія, звісно - смішного мало). Бо ж казати, якщо навіть скромні острів’яни нам забили після кутового…
Так, звичайно, з Сергієм Ребровим у цьому аспекті неможливо не погодитись - часу на відпрацювання якихось базових речей у таборі збірної критично обмаль. Потрібно виходити і показувати результат тут і зараз. Проте, як казав інший класик: "Камон плей!". Народ, при всій повазі, це Нова Зеландія! Ну невже не можна врешті-решт вибудувати лінію та чіткий алгоритм дій при персональній опіці. Ніхто ж не говорить про те, як потрібно грати у футбол. Тут йдеться про банальний аналіз та роботу над помилками. Ну було ж вже це, було…
З позитиву можна виділити появу нових імен. Зокрема, за "синьо-жовтих" дебютував представник віце-чемпіона України Мартинюк. Саме Олександр оформив асист на той переможний гол свого тезки - Зінченка. 23-річний оборонець "містян" носився по своєму флангу на "ура"!
Завершуємо цей товариський Canadian Shield з трьома очками в активі, та на другому місці у підсумковій таблиці. Про що це говорить? Та у "сухому" залишку і за великим рахунком ні про що. Взагалі.
Якось так все насправді сумбурно. Чи може перемога над Новою Зеландією виступати в якості реабілітації після безідейності з Канадою? Дуже сумніваємось. Чи можуть ці матчі надати хоч якусь базу для роздумів чи створити позитивний бекграунд для старту європейської кваліфікації до Чемпіонату світу на американському континенті. Аналогічна відповідь.
Так, звичайно, можна сказати: ну ось ми отримали безпосередню ігрову практику з учасниками найближчого світового форуму. "Червоні" здобули путівку на ЧС на правах господаря майбутнього свята футболу, "білі" - відібралися через регіон країн Океанії. Чи варто щось додавати? Питання риторичне. Європейські конкуренти по відбору будуть значно суворіше карати помилки. Хоча, куди там, тут і Канада та Нова Зеландія непогано так, м'яко кажучи ввічливо у дружньому форматі, натякнули українцям на їх "нечисленні" проблеми. Ви можете заперечити - усі вже навчились грати у футбол? Ну нехай буде так...
Збірна Шевченка була ближче ментально до Іспанії, збірна Петракова - до Шотландії, а збірна Реброва виходить - до Канади..?
Які висновки можна зробити з цього циклу? Та відверто кажучи ніяких. Все те саме. Це все ми вже бачили раніше. Ті самі проблеми, і та сама відсутність відповідей на фундаментальні запитання. Якщо хочете повторимось знову: все ще незрозуміло якась ключова ідея/концепція цієї збірної та у який футбол вона хоче грати… Раніше була ставка на "вибуховість" та талант Мудрика. А зараз що? Де хоч якийсь стиль чи почерк..?
Далі буде відбір до Чемпіонату світу. І ось, що точно - у кваліфікації до "мундіалю" точно не буде простіше ніж у цих контрольних спарингах. В будь-якому разі, далі якось то буде...
Фото: Getty Images/Global Images Ukraine
