17−24 вересня 1989 рік. Радянський Союз тріщить по швах, реформи періоду Перебудови відкриває вікно можливостей для цілої генерації митців і слухачів. Жвавими темпами відроджується українська культурна еліта, молоді гурти й виконавці створюють цілу хвилю пісень українською. Частина цих пісень була сміливою й бунтівною — як «В нашим ріднім СеРеСеРу. Раз, два, три — холера» від «Братів Гадюкіних» чи рок-версія «Суботова» на слова Тараса Шевченка від «Кому Вниз». Рок-жанр у СРСР загалом вважався підривним і неформально забороненим, адже сам по собі спонукав до опору усталеному устрою. «Червона Рута» стала майданчиком, який виніс ці пісні з андеграунду на велику сцену й дав голос новій українській культурі. Сьогодні вона продовжує цю місію, формуючи моральний компас суспільства й об’єднуючи митців, ветеранів, культурних діячів, військових та політиків задля спільної мети — підтримки національної ідентичності та розвитку української культури під час війни.
Фестиваль «Червона Рута» у ранніх 90-х дійсно став каталізатором неформальної культурної революції. З андеграундних квартирників він сміливо підніс українську пісню в маси, дав українцям впевненість, що музика рідною мовою може звучати голосно, вільно й публічно. Відтак вперше (хоч і під наглядом КДБ) на стадіоні «Буковина» у «Чернівцях» пролунало «Ще не вмерла Україна». Люди розгортали синьо-жовті прапори, а з усіх куточків долинали вигуки: «Слава Україні! Героям Слава!».
Що зробило «Червону Руту» символом культурної революції, як вона витримала випробування часом і чому саме зараз знову набуває такого розголосу? Про це ми говоримо з Мирославом Мельником — чинним директором фестивалю та рідним братом Тараса Мельника, що був одним зі співзасновників легендарної події. Сьогодні пан Мирослав стоїть на чолі команди, яка готує «Червону Руту — 2025», і майбутнього виходу «Рути» на міжнародну культурну арену.
— Минуло 36 років з першого фестивалю «Червона Рута» у Чернівцях. Цього разу він повертається, і повертається до Львова, щоб знову залунати у вирішальний для країни час. Фестиваль пройде уперше за час повномасштабного вторгнення, 17−21 вересня, у стратегічному партнерстві з Рухом опору ССО ЗСУ під гаслом «Червона рута» лунає — опір триває!". Пане Мирославе, чим, на вашу думку, буде особливим саме 2025 рік? Чим він може запам’ятатися і учасникам, і запрошеним гостям, і команді організаторів?
— Вітаю. Передусім варто зазначити, що «Червона Рута» дійсно відбувається вперше у такі часи. Попередня «Червона Рута» припала ще на 2019 рік, «доковідні» часи. Роком раніше, у 2018-му, ми провели регіональні відбіркові конкурси у всій Україні, а у 2019-му вже побачилися з учасниками на фіналі. Тоді ж ми відзначали 30-річчя фестивалю: сам фінал минув у Чернівцях, а згодом у Києві ми ще підготували особливу ювілейну програму під цей привід. Потім наша команда взяла невелику павзу через пандемію, тому що ми не були впевнені до кінця, наскільки безпечно в таких умовах організовувати культурно-масові заходи, наскільки коректно починати робити подібне в онлайн-форматі, наскільки можливо закласти ті сенси та цінності «Рути» у щось таке. «Червона Рута» завжди була про живу енергію людей, про спільне звучання. Ми вирішили дочекатися моменту, коли фестиваль зможе відбутися так, щоб не втратити цієї енергетики. Тож павза була й можливістю трохи відпочити, переосмислити все. Ми вирішили дочекатися правильного часу. Аж ось наш східний недосусід вторгнувся на територію нашої держави. І в перший час взагалі ніхто не знав, як діяти. Перший рік чи навіть два потому взагалі важко було планувати будь-що культурне: суспільство було на стадії суцільної невизначеності, всі ми жили в режимі виживання, допомоги фронту, вимушеної евакуації (та й зараз живемо у невизначеності). Але згодом стало очевидно, що саме культура тримає суспільство в тонусі, не дає опустити руки.
Це наш свідомий вибір — не відкладати подію, а, навпаки, зробити її місцем, де лунає спротив російській окупації і, перш за все, — ментальній. Гасло, народжене з мети фестивалю («Червона рута лунає — опір триває!» — Авт.), говорить саме за себе. Ми хочемо показати, що культура не зупинилася, що такі складні часи не заганяють нас у кут із безвихіддю, а спонукають ще більше творити нове й відроджувати наше істинне. Тому для нас 2025 рік — це повернення з особливою місією. Це не просто фестиваль, а своєрідна «точка відліку» для життя фестивалю та його цінностей у воєнний час. На сцену вийдуть понад 400 гуртів з усіх регіонів України, від прифронтових міст до західних областей. Буде багато пісень, народжених війною, і багато світла, яке ці пісні несуть. Ми очікуємо, що ця «Червона Рута» стане фестивалем сильних історій: історій молодих гуртів, які пишуть пісні про війну, про втрати й перемоги; історій слухачів, для яких ці пісні — як ліки; історій ветеранів і волонтерів, які прийдуть на наші майданчики, щоб говорити з молоддю й надихати її.
Для команди організаторів це ще й велика відповідальність — створити безпечний, сучасний і водночас дуже щирий простір для зустрічі культури й суспільства. Думаю, 2025-й запам’ятається всім, хто буде на «Червоній Руті», як рік, коли музика об’єднує кожного з нас заради спротиву. До речі, ми вперше так масштабно співпрацюємо з Рухом опору ССО ЗСУ. Це партнерство надає фестивалю глибшого змісту і нагадує, що українська пісня сьогодні — це справді спосіб об’єднання нашого суспільства: як в Україні, так і за кордоном. Спосіб підтримки духу наших захисників і захисниць. І навіть форма несилового опору, про що поговоримо пізніше.
— Ви згадали, що цього року «Червона Рута» стане місцем, де звучатимуть пісні, народжені війною. Розкажіть докладніше про програму фестивалю — які гурти та жанри ми почуємо, які події супроводжуватимуть основні концерти, чи будуть спеціальні тематичні майданчики або дискусії для молоді?
— Програма цьогорічної «Червоної Рути» мене вражає своїм масштабом. Найбільше вражає те, що це покоління, яке зараз активно бере участь у конкурсах, народжене після розпаду Радянського Союзу. І після здобуття незалежності України. Це покоління молоде, свідоме та активне. В них зовсім інше бачення світу і свого майбутнього. Хоча вони не стали свідками першої «Червоної Рути» 1989-го, але мені надзвичайно приємно бачити, наскільки ця молодь сприймає саме культурне явище «Рути» і пізнає ще глибше історію заснування фестивалю. Цікавиться життєписом Івасюка, ставить реп-опери про дисидентів (згадується український музичний проєкт МУР, засновником якого є Олександр Хоменко. — Авт.), накладає сучасні аранжування на народні пісні… Виконує неймовірні партії в укриттях і не боїться виходити на головні сцени різних країн. Я можу багато говорити про нашу молодь, я дуже пишаюся нею.
Повернусь до головного: вже за кілька днів у Львові (протягом 17−21 вересня. — Авт.) у Концерт Арені «Малевич», виступлять понад 400 гуртів та виконавців у шести номінаціях: від автентичного фольклору й популярної музики до експериментальної та електронної сцени. Перший і другий дні, 17 і 18 вересня, ми присвятимо конкурсу у жанрі популярної музики. Нині це наймасовіша номінація. Третій день, 19 вересня, повністю — конкурсу у жанрі українського автентичного фольклору. Четвертий конкурсний день, 20 вересня, жанрам експериментальної, акустичної та рок-музики. В останній день, 21 вересня, відбудуться завершальні конкурси у жанрі акустичної музики. А ввечері — заключний гала-концерт переможців. Для багатьох молодих артистів це їхній перший вихід на велику сцену, і саме «Червона Рута» традиційно дає їм шанс заявити про себе. Наші спонсори та партнери приготували переможцям щедрі призи, які допоможуть їм розвивати свій талант, записувати нові пісні українською та виходити з популяризацією нашої культури на ще більшу аудиторію в Україні й за її межами. З актуальною музичною програмою можна ознайомитись на сайті rutaoporu.com, вона ще де-не-де оновлюється (головна сторінка — розділ «Для глядачів» — «Музична програма». — Авт.).
— Але не концертами одними живе фестиваль. Цьогоріч «Червона Рута» разом із Рухом опору ССО ЗСУ та низкою культурних і громадських організацій анонсувала потужну освітню та дискусійну програму: з панельними дискусіями, лекціями та зустрічами, які підійматимуть теми ідентичності, пам’яті й ролі культури у воєнний час. Що чекає на тих, хто прийде не тільки слухати музику, а й хоче долучитися до супутніх заходів? Які теми та спікери стануть головними на панельних дискусіях?
— Ви маєте рацію. Це справді ще одна особливість цьогорічної «Червоної Рути». Ми хочемо, щоб фестиваль став не тільки музичною, а й інтелектуальною подією. З обов’язковими елементами національно-патріотичного виховання не лише молоді, а й сталого, дорослого покоління! Супутні заходи взаємодоповнюють концертну частину, дають можливість для глибокої розмови про Україну вчорашню, Україну сьогоднішню та те, якою вона буде завтра. Представники Руху опору, з якими ми співпрацюємо, кажуть, що їхній символ («око» — дві руни з червоною крапкою посередині. - Авт.) можна зліва направо прочитати так: «спираючись на досвід минулого, формуємо сьогодення в ім’я вільного майбутнього». Або «в умовах палаючого сьогодення наближаємо світле майбутнє разом».
Тобто ми, опираючись на досвід та здобутки національно-визвольної боротьби минулих поколінь, продовжуємо закладати основи для досягнення нашої спільної надмети — вільної, суверенної та незалежної української держави: як через культурний спротив ворогові, так і через освіту, збройну боротьбу, дипломатичні місії. Всіма можливими методами і способами.
На супутніх заходах говоритимемо з родинами загиблих Героїв України про пам’ять як основу єдності, національну ідею та ідентичність у часи війни. Матимемо панелі про роль пісні як духовного оберега і про голос ветеранів, які повертаються в суспільство зі своїм пережитим досвідом на війні. Порушимо питання про освіту й науку як основи майбутньої відбудови країни, про бізнес і етику, про виклики для молоді.
Надзвичайно важливою подією особисто для мене також є й міжнародна пресконференція «Culture, Recovery & Solidarity: How Art, Music and International Partnerships Heal and Rebuild Ukraine» за участі дипломатів, культурних діячів та урядовців високого рангу. Вона відбудеться 17 вересня о 10:00, буде доступною онлайн-трансляція. Саме на ній ми представимо ініціативу Chervona Ruta UK Foundation — нову платформу у Великій Британії, яка має стати голосом української культури у світі і над якою ми разом з українськими колегами в Англії, з британськими колегами, працюємо вже дуже довго.
Також хочу виокремити дискусію «Сучасні практики мистецького опору», яка запланована у переддень фестивалю, 16 вересня о 16:00 в НУ «Львівська політехніка» (вул. Старосольських, 2/4). Це буде зустріч з митцями, чиє мистецтво надихає та підтримує у найважчі часи: Михайлом Скопом, Мар’яном Пирогом та Андрієм Єрмоленком. Пан Михайло і пан Андрій були долучені до чудового проєкту «Стінописи опору» від Руху опору ССО і Центру національного спротиву, створювали мурали на підтримку опірності й підпілля в різних містах України: Одесі, Сумах та Сумській області, Запоріжжі. Пан Мар’ян долучався до музичного проєкту на підтримку українців в тимчасовій окупації. Наріжна тема: роль культури в сучасному спротиві. Вхід на подію вільний за попередньою реєстрацією.
Повну програму з низкою лекцій, панельних дискусій та творчих зустрічей із представниками Руху опору, митцями та істориками можна знайти за покликанням. Заходи присвячені історії та культурі опору.
— Те, що ви говорите, дуже відгукується. Ми багато згадуємо культуру, сьогодні це слово прозвучало вже доволі багато разів. І те, що ведеться культурна боротьба, теж правда. Російська пропагандистська машина дуже активно працює. Згадаймо навіть ту новину, яка на початку року шокувала багато українців — керівник Центру протидії інформації повідомив, що щороку росія витрачає понад 100 млн доларів на поширення фейків проти України (разом з бюджетами російських державних медіа фінансування пропаганди сягає понад 1 млрд дол. на рік). У тимчасовій окупації дуже відчувається вплив штучної російської культурки — починаючи з перейменування міст з рос. вимовою і перебудови пам’ятних стел Небесній Сотні і нашим Героям війни на меморіали з георгіївськими стрічками, закінчуючи повністю сфабрикованими ввезеними бібліотеками і підготовкою відповідних спецкадрів для тривалої роботи зі зросійщення (програми «земський вчитель», «земський лікар», «земський тренер», «земський працівник культури» тощо, дж. Центр національного спротиву). Це коштує шалених грошей. Але ворог вчиться годувати цим особливо молоде покоління, яке ще не знає правди. Саме тому наше завдання як українців «тут» (на підконтрольній території України) — не втрачати зв’язку з українцями «там» (на тимчасово окупованих територіях), всіляко їх підтримувати, нагадувати, що ми поруч. І допомагати пізнавати справжню українську культуру. Не «шароварщину» і «х*хлів», якими нас зображають в їхніх серіалах. А справжню. Пане Мирославе, як ви для себе сьогодні визначаєте культуру і що таке культурний спротив у 2025 році? Як нам боротися з цією інформаційною навалою, зокрема через явища-феномени на кшталт «Червоної Рути»?
— Дякую за питання. Нарешті перейдемо до дефініції культурного спротиву, треба було з цього, мабуть, нам і почати (посміхається). Для мене культура — це не лише пісня чи мистецтво, це спосіб життя народу. І саме через культуру ми найкраще можемо пояснити, хто ми є. «Червона Рута» завжди була про це. Пам’ятаю розповіді мого брата, Тараса Мельника, який стояв біля витоків фестивалю. Він часто казав: «Якщо ти віриш в українську національну ідею і вмієш гуртувати навколо себе однодумців, неможливе стає можливим». Це взагалі людина, яка пройшла крізь різні випробування радянської системи й не зламалася. У молоді роки його відверто цькували за «український буржуазний націоналізм» — за саме бажання вчитися і творити українською. Його виключали з консерваторії, позбавляли можливості виступати й працювати за фахом. Але він вистояв і зберіг свої ідеї при собі; як казав сам, його найбільшою «помстою» системі стало те, що він допоміг створити фестиваль, який виніс українську музику на стадіони. Не побоюсь цього сказати, але Тарас дійсно став одним із творців Незалежності України — не політичним голосуванням, а культурним підсиленням. Часто як творців Незалежності згадують лише депутатів Верховної Ради, які проголосували за Акт 24 серпня 1991-го. Але я певен, що внесок Тараса та його соратників у відродження національної свідомості був не менший, а може, й більш глибинний, бо вони готували ґрунт для цього голосування задовго до цього.
Щоб зрозуміти, наскільки це було важливо, треба згадати атмосферу тих років. Радянська влада фактично вела системну війну проти української культури: забороняла книжки, знімала з репертуарів вистави, не друкувала поетів-шістдесятників, переслідувала художників і композиторів. Під час масових арештів 1965—1966 років майже дві сотні українських інтелігентів опинилися у в’язницях і таборах лише за те, що вони щось робили українською: писали, поширювали самвидав. Василь Стус, Ліна Костенко, Алла Горська, Іван Світличний, Сергій Параджанов — всі вони були під пильним наглядом КДБ, частина відбувала покарання, частину змусили стихнути назавжди. На тлі тяглої боротьби за те, щоб говорити про українську культуру, сміливо заявляти про неї і показувати її, і народилася ідея «Червоної Рути».
Я не можу не згадати тут і Кирила Стеценка, одного з ідейних послідовників фестивалю. Він казав, що сама ідея «Червоної Рути» виникла як бажання вивести українську пісню з тіні. Казав, що вони з хлопцями, тоді ще молодими випускниками консерваторії, розуміли, що якщо не скористаються моментом перебудови, то наступного шансу може не бути. І диво сталося: влада дала дозвіл, тож вперше в радянській Україні пролунали пісні, яких не можна було почути по радіо. Та ще й у рок-жанрі, це диво! Чи я би сказав, доречніше цей жанр тоді було називати бардівським, а його співців — бардами. Це був момент прориву — вперше за довгі роки українська культура вилізла з підпільних квартирників, з таємних читань віршів і кухонних співів на публічну сцену. Це знатно звернуло увагу всього «союзу». Сьогодні, у 2025-му, ми фактично продовжуємо той самий шлях. Тоді ми боролися за право бути почутими, а тепер боремося за право зберегти себе, свою ідентичність, не дозволити ворогу стерти наш голос. Наші предки мріяли, щоб мати Україну як державу, як визнану світом окрему націю. Ми вже маємо Україну, вже маємо величезну підтримку світу, але нам ще боротися й боротися. На фестивалі щоразу ми створюємо платформу, яка зшиває покоління. І саме ця зустріч різних голосів є нашою найбільшою зброєю проти пропаганди. Бо, на відміну від російської культури, як ми вже сказали, яка нав’язується силою та пропагандою, наша культура народжується з любові й спраглості свободи. До речі, ще один важливий момент. Ніколи не кажіть «культурний фронт», кажіть «культурний спротив / опір / боротьба». Фронт у нас один, на ньому працюють військові. Ми є тил, але ми тримаємося із фронтом і чинимо опір окупантам різним чином.
— Чи буде можливість цього року зустріти на фестивалі тих, хто творив цю історію власними голосами? Можливо, артистів, які виступали на тій легендарній сцені 1989 року чи минулими роками, і які можуть передати таку собі опірну естафету молоді?
— Так, і для мене це один із найбільш хвилюючих моментів цьогорічної «Червоної Рути». Звичайно, буде. І Василь Ілащук, ведучий Першої «Червоної Рути»; Тарас Петриненко, який тоді вперше публічно виконав свої легендарні пісні; Едуард Драч, бандурист і рок-музикант, лауреат першої «Рути»; і, звісно, Кирило Стеценко — один із ідеологів і співзасновників фестивалю. Це буде дуже особливий момент, ця зустріч із людьми, які творили історію. Долучаться і ті артисти, хто став частиною «Рути» у 90-х і 2000-х: Мирослав Кувалдін (гурт «The ВЙО»), Роман Чайка («Мертвий Півень»), Олег Михайлюта — «Фагот» (ТНМК), Олександр Положинський («Тартак»), поет і перекладач Юрій Андрухович. Також Анна Заклецька та Олег Лихач. Це справді потужна когорта артистів, з якими буде цікаво поспілкуватися.
— Пане Мирославе, ми вже поговорили про історію «Червоної Рути», про її місію та програму цього року. Але, думаю, багатьом нашим глядачам наостанок буде цікаво дізнатися щось таке, що зазвичай лишається «за лаштунками». Розкажіть 5 неочевидних та цікавих фактів про фестиваль, які можуть не знати наші читачі. Що спадає вам на думку?
— Дійсно, є чим поділитися. Розкажу вам про три кольори фестивалю. То перше, що спало на думку. «Червона Рута» з самого початку мала три кольори — червоний, чорний і білий. Білий символізувався зі співцями як колір вічності. Чорний — з рок-н-ролом, рок-музикою та нашими чорноземом та героями України, які в ньому лежать. Це був колір української звитяги і сили. Те, що вперше публічно прозвучав гімн. Ви цього можете й не знати, але саме на першій «Червоній Руті» 1989 року вперше публічно й масово пролунало «Ще не вмерла Україна» в тоді ще радянській Україні. Може, я це казав, але це досить цікаво. Третє — «Червона Рута» відкрила Україні десятки імен, які згодом стали легендами: тут починали «Океан Ельзи», Руслана, «Скрябін», «Тартак», Марія Бурмака. Для більшості це була перша велика сцена, і саме тут вони отримали свого першого глядача на тисячі людей. Четверте — фестиваль відбувався під пильним наглядом КДБ і міліції. Було чимало спроб цензурувати пісні, скоротити тексти, заборонити виступи «занадто сміливих» гуртів. Але, попри це, «Рута» стала майданчиком свободи й фактично прорвала завісу мовчання. П’яте — поєднання фольклору і якоїсь сміливої сучасності разом! Фестиваль поєднав дві, на перший погляд, непоєднувані стихії — народну пісню й сучасну музику. Організатори свідомо ставили на одній сцені автентичні гурти та молодих бардів, щоб показати, що українська культура може бути і традиційною, і сучасною водночас.
— На такій завершальній ноті пропоную бліц. Як то кажуть, «на десерт». Пане Мирославе, я вам ставитиму короткі запитання, спробуйте відповідати на них одним словом або однією короткою фразою. Отже, перше: три слова, якими ви описали б «Червону Руту — 2025»?
— Спротив. Відродження. Нове дихання.
— Якщо коротко: для чого нам усім сьогодні «Червона Рута»?
— Засвідчити про нове покоління спротиву.
— Одна фраза, якою ви запросили б українців приєднатися до фестивалю цього року?
— Дякую вам за цю розмову. До зустрічі.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, що український співак відродив легендарний хіт, який прозвучав вперше на фестивалі «Червона рута» у 1989 році.
