Юлія Паєвська з 2014-го року брала участь як парамедикиня у Революції гідності, а згодом на війні на Донбасі. Особливим містом для неї став Маріуполь, де після початку широкомасштабного вторгнення вона, 16 березня 2022 року, під час облоги потрапила у російський полон. «Тайру» звільнили через три місяці. Восени 2022-го року українська парамедик, дала свідчення перед Гельсінською комісією в США.
Вражаючий виступ з правдою про жахи російської блокади Маріуполя та про перебування жінки в нелюдських умовах у полоні окупантів, про жорстокість російських військових, став частиною доказів про воєнні злочини росії.
«Тайра» продовжує народну дипломатію, вона спілкується з впливовими особами світу, розповідаючи правду про те, що пережила й бачила сама, що відбувається на фронті й чим це може обернутись для світу. Вона пробиває броню самозаспокоєності й благополуччя іноземців, які сподіваються, що до них російська чума не дійде.
Сьогодні Юлія Паєвська є військовослужбовицею 13 бригади НГУ «Хартія».
Саме у хабі «Хартії» у Києві й відбулась її зустріч з тими, кого зацікавила перша книжка поезій військової.
Під обкладинкою, оформленою Володимиром Єрко, зібрані поезії, написані з 2022 по 2024 рік. Ці вірші народились в Харкові, Києві, Парижі, Римі, Лондоні й Сіднеї.
Юлія Паєвська зізналась, що писала вірші з дитинства. А збірка «Наживо» стала свого роду терапією посттравматичного синдрому після полону.
«Раптом з’ясувала, що віршування мені допомагає відключитися і показати сама собі, що відбувається», — пояснила вона.
Коли Сергій Жадан прочитав її вірші, він сказав: «Ну окей, ти ж думаєш збірку видавати?». «Тайра» каже, що була заскочена зненацька цією пропозицією.
Вона попросила про пораду: дати їй почитати щось «навчальне». Але Жадан заявив: «Заради Бога, нічого не читай! Просто пиши й збери поезію у збірку».
І Юлія це сприйняла, як наказ. Вона ж — військова.
Навчи мене знову листи писати,
моря по воді, навшпиньки дитячу кімнату,
з палати в палату, переходити дороги й мости,
крізь браму ковану в рай пронести.
Сни накочуються і відповзають, як хвилі білі на темний пісок,
Сирени під стріхою гнізда завивають
з чиїхось страхів, із вчорашніх пліток.
Моя голова на твоїм плечі… відміна тривоги.
ти промовляєш тихо, крізь сон:
Так, через поетичну алегорію, читач відчуває, який біль виходить з душі військової, що пережила втрати побратимів, рятувала важкопоранених й у полоні отримала досвід, котрого нікому не побажаєш — інсценування страти…
Під час спілкування «Тайра» розповіла, що у момент, коли її вивели на «розстріл», вона була настільки змучена, що звістку про неминуче сприйняла навіть з полегшенням.
«О, ну давайте!» — згадала тодішні думки вона. Але вороги стріляли з розрядженої зброї. Щоб зламати, щоб вивести з рівноваги.
Військова зазначила, що вижити їй допомагало знання психології, також вона мала добру фізичну підготовку (у неї — «чорний» пояс з айкідо). «Тайра» вважає, що страх відбирає у людини рівновагу і тому у критичній ситуації треба всіма силами намагатись не піддаватись страху.
А ще — жінка шкрябала свої вірші на жахливих брудних стінках камери в полоні… Ті слова вона сьогодні не може згадати.
Але пам’ятає 90-й псалом Давидів. Його її навчила дівчина, що також була серед ув’язнених росіянами. Щоб запам’ятати слова церковнослов’янською (а саме такий варіант знала співкамерниця «Тайри»), українка писала їх на стіні зі своїми віршами.
«Неси сюди найтемніші сни, подивимось їх разом.
Витягай з шухляди, розкладай рядом.
Боятись не варто, ти все пережив.
Вони уже точно не мають влади».
Один з віршів «Тайри» має такий рядок: «Слова мають силу надмірну».
Вона сьогодні їздить світом, зустрічається з впливовими людьми зі сфери політики та бізнесу і розповідає їм про події в Україні, переконує, чому нам треба допомагати.
Коли її запитали, чому ці багатії й можновладці вірять і до чого прислухаються, Юлія Паєвська відповіла:
«Тільки правда, ти більше нічим їх не „вскриєш“. Їх треба відкривати, як консерви. І цим ключем є правда. Люди відчувають брехню на рівні фізики, біохімії. Навіть дуже гарний актор не може обдурити людину з досвідом, а дипломати й можновладці зазвичай дуже досвідчені люди. Тому дуже пильно треба дивитися, аби ти ніде не додав чогось для більшого ефекту. Дуже хочеться іноді щось сказати таке… Ось цього не треба робити. Треба говорити чітко правду. Бути точним. Не більше і не менше. І все буде класно. І не боятись. Бо страх нівелює взагалі всю нашу сутність».
Чому слова військової українки мають силу і чіпляють за живе, скажімо на Канському фестивалі, або на зібранні бізнесменів у Техасі, де вона була зі своєю місією? Бо за її плечима — понад 10 років війни, вона бачила порятунки й загибель, міста, які руйнувались на очах, протистояння агресору і пережила полон. І все це, помножене на знання психології й людей, українка використовує, щоб наблизити Перемогу і Мир.
Саме тому її «слова мають надмірну силу».
Як військова «Хартії» «Тайра» зараз багато часу проводить у Харкові. І дуже його полюбила.
«І мені трошки стрьомно, бо до того я дуже полюбила Маріуполь. Це просто жах, але любов інша, два міста геть різні. Але мені дуже „стрьомно“… Харків їм точно ніколи не взяти й не зруйнувати, тому що він набагато більший, набагато складніший. Відрізати його від України, як Маріуполь, не вийде. Взяти його в облогу, у них не вийде», — зізналась військова.
Один з її віршів — 90-й псалом, звернення до Бога про захист Харкова.
Із серця низький, як нелюдський звук:
Ти можеш, а значить, можу і я,
над Харковом голос мій, безкінечно линь:
До слова, Юлія Паєвська, як парамедик, отримала дозвіл свого часу ще від УПЦ КП приймати останню сповідь, хрестити й відпускати гріхи.
На фронті їй доводилось робити це, бо поруч нікого іншого не було.
«Я пам’ятаю, як мій друг помирав… Уже нічого не можна було зробити. Я зрозуміла, що просто треба, щоб він хоча б без страждань відійшов. Звичайно, я не доколювала нічого. Просто тримала його, обіймала, говорила. Він попросив, до речі, про сповідь. Коли він відійшов, мені здавалося, що зараз світ вибухне… Все зупиниться й обвалиться світ. Але життя продовжується. І так само падає лист з дерева, так само їде БМП повз тебе…»
Так склалось, що презентація книги віршів Юлії «Тайри» Паєвської «Наживо» стала не лише про поезію, а більше про життя і про той досвід, який нам так потрібен сьогодні.
Щоб триматись під час нічних «нальотів» безпілотників та ракет, щоб бачити брехню за російською пропагандою, щоб ставити на місце тих, хто не вмикаючи критичне мислення, повторює наративи та плітки, що принижують військових. ЗСУ і народ.
«Слова мають надмірну силу», — про це варто б пам’ятати кожному, навіть тоді, коли хочеш щось перепостити у соцмережах, звернулась до українців військова. Бо часто знецінення і приниження поширюються, коли починаються бездумні перепости…
Під кінець презентації збірки, журналістка «Вечірнього Києва» поцікавилась у «Тайри»:
«А Ви думаєте, після смерті щось є?»
Вона відповіла дуже впевнено: «Я знаю, що є. Я помирала і поверталась…»
«„Хрещена»: історія незламних Захисниць України поповнилася ще однією книгою».
Ольга СКОТНІКОВА, Анна БІЛОУС, «Вечірній Київ»
