З війни повертаються учасники жорстоких боїв з російськими окупантами. Багато захисників і захисниць отримують важкі поранення і травми. Після лікування ветерани війни потребують реабілітації. Не тільки фізичної, а й психологічної. Про те, як у Дніпрі ветеранам війни з рф допомагають адаптуватися до мирного життя, розповість «Наше місто».
Сьогодні Руслана з Самару знають далеко за межами Дніпропетровщини. Ще б пак! Після важкого поранення він серйозно захопився спортом і став переможцем Ігор нескорених. Вирішальну роль зіграли не тільки везіння, а й величезна сила духу, воля та наполегливість.
– Я ветеран, доброволець з 2014 року, – розповідає Руслан. – Воював в батальйоні «Азов». Під час виконання бойової задачі отримав мінно-вибухове поранення під Маріуполем. Це був підрив нашого ПТУРа. Двоє моїх побратимів загинуло. Постраждали, але залишились живими я і ще один боєць. Вціліла єдина рація, яку я зумів навпомацки знайти, бо очі залило кров’ю. Викликав підмогу. Під час евакуації почався бій, але нас забрали. Одразу як оклигав після вибуху, зрозумів, що з очима біда. Помацав, — на очах кров, пилюка, осколки. Я нічого не бачив. Прогнози були поганими — пошкоджені обидва ока, в них уламки.
Тяжке поранення стало черговим викликом долі для військового, який він з гідністю прийняв.
– На жаль, падає зір, – констатує ветеран. – Зараз в мене на одному оці 18%, на іншому майже 20. Це вже не коригується. Не зважаючи на це зайнявся спортом. Я розумію, що не можу вести прицільну стрільбу з малокаліберної гвинтівки. Дуже маленька мішень. А от лук дав відчути смак вдачі, бо тут трошки простіше цілитись.
Крім стрільби з лука Руслан захопився й іншими видами спорту. Став чемпіоном! Але досягнення – не головне.
– На Іграх нескорених в мене три золотих медалі, – каже Руслан Сергійчук. – Два «золота» з плавання і одне з біатлону. Але це таке. Для мене головне – зняття стресу. Хтось любить поговорити, хтось поплакати. Я віддаю перевагу фізичному навантаженню. Лук- це як медитація. Дуже допомагає.
Спорт допомагає адаптуватися до мирного життя і колишньому рятувальнику з Межової Дем’яну Дудлі, який у лютому 2022-го пішов добровольцем на війну. У квітні 2023 -го внаслідок поранення мужньому захисникові ампутували ногу.
– Це трапилось біля Кремінної Луганської області , – розповідає Дем’ян. – Одразу відчув дуже гострий біль. Впав. Думав відірвало ногу, але тоді вона була на місці. ЇЇ ампутували потім у дніпровській лікарні. Дуже важливою була підтримка дружини. Але й спорт зіграв важливу роль. Зайнявся волейболом сидячи, плаванням. Це і зараз допомагає триматися в тонусі.
Адаптивний спорт, яким у Дніпрі займаються Руслан і Дем’ян, став дуже популярним серед ветеранів. І цілком заслужено.
– Коли мене після поранення ремонтували за кордоном, я зрозумів, що саме дієва реабілітація і відновлення – це через спорт, – вважає Олександр Півторацький, голова громадської організації «Дніпро честь». – В спорті ми єднаємося, спілкуємось, активно відпочиваємо. Особливо у командному спорті. Це дуже дієвий метод реабілітації.
Але не менш ефективна каністерапія – метод реабілітації за допомогою спеціально навчених і відібраних собак.
– Зняти стрес і відновити життєві сили мені дуже допомагають собаки, – розповідає Володимир Кім, співробітник управління ветеранської політики Дніпра, який отримав на війні два поранення і три контузії. – Для мене вони не тварини, а члени сім’ї. Бельгійські вівчарки, декоративні породи, мисливські – мають свої особливості і характери. Але всі вони по-своєму допомагають-лікують після фізичних травм, душевних потрясінь. Приходиш після роботи втомлений, виснажений, а тебе зустрічає чотириногий друг. Привітання, обійми. Жива енергетика, яку ніщо не замінить. Словами це не передати – потрібно відчувати.
Дніпрянин Юрій Середа – справжній герой. Ворожа міна завдала йому важких поранень. Юрію ампутували праву ногу і обидві руки по лікоть. Він майже нічого не бачить. Надії на часткове відновлення зору з’явилися після недавньої операції в Києві. Для відважного ветерана каністерапія – найвірніший засіб полегшити душевну напругу.
– Дуже люблю собак, – зізнається Юрій. – Вони завжди тебе зрозуміють і ніколи не зрадять. З ними можна нескінченно довго мовчати або розмовляти. І те, й інше величезне задоволення.
Сеанси каністерапії в Дніпрі для ветеранів проводяться завдяки кінолого-пошуковому центру «Азарт». Для такої роботи підходить не кожний собака.
– Звісно, не кожний собака підходить, – пояснює Любов Тарасенко, керівниця центру «Азарт». – Є собаки, які начебто й не агресивні, але сильно зациклені тільки на своєму господарі. Вони не хочуть спілкуватися з іншими людьми взагалі, навіть після тренувань. Тобто ми намагаємося їх дресувати, привчати до спілкування. Але, побачивши чужих, вони тікають. А буває і навпаки. Собака, здається, неконтактний, але здатний переключитися на нові зустрічі. Наприклад, наш йоркширський тер’єр, раніше тільки з тренером Софією міг робити трюки. Зараз він робить їх і з сторонніми людьми. Ну а найбільш пристосовані для каністерапії вихованці завжди допоможуть підняти настрій, зняти стрес, отримати велику частку позитиву. На 100 відсотків!
Безумовно, багато в чому наша доля зумовлена життєвими обставинами та випадковими подіями. Але вирішальне значення має сама людина. Її характер і сила волі.
Олег Пауков, співробітник управління ветеранської політики Дніпровської міськради, цілком міг бути успішним фермером або агрономом. Пішов би батьківськими стопами і через десяток років обробляв пшеницю чи вирощував виноград. Але второвані доріжки і шаблони не для нашого земляка.
– Не до душі мені це! – розповідає ветеран російсько-української війни. – В юності головне для мене було – вирватися з села. Ну і після 9 класу рвонув із рідного Криму до Дніпра. Спочатку закінчив транспортно-економічний технікум, а потім за співбесідою вступив до університету імені Нобеля. Мене взагалі приваблювали числа. Усілякі там «додавання-віднімання» і «ділення з множеннями». Ось і пішов вчитися на економіста-плановика.
Утім, стати економістом в Олега Паукова не вийшло. Приятелів-однокурсників дружно призвали в армію. Ну й Олег сам напросився служити. Нудно ж! Потрапив він на фрегат «Гетьман Сагайдачний».
– Хотів у морпіхи, але мене відібрали на флот, – констатує ветеран. – Служив майже три роки. Бував в Америці, в Австралії. Брав участь в антитерористичних операціях. Одного разу був випадок, коли на навчаннях прикордонний корабель дав команду виконати інше завдання. Виявилося, що дві рибальські шхуни під турецьким прапором злісні порушники. На сигнали не відповідали і намагалися втекти. Ми їх підрізали. Відкрили попереджувальний вогонь, але вони все одно не відреагували і хотіли піти. Наївні! Ну ми їх і пустили на дно. А потім спливли пакетики з наркотиками. Стало зрозуміло, чого «рибалки» боялися.
Ну а коли росіяни віджали Крим, Олег без вагань пішов на війну, яка тоді називалася АТО. Там захисник України й отримав важке поранення, що призвело до інвалідності.
Брав участь наш земляк і у великій війні, але здоров’я не дозволяло повноцінно виконувати бойові завдання. Коли повернувся додому, став «лікуватися» вітрильним спортом.
– Сама вода дуже позитивно впливає на психіку людей, – каже ветеран. – Вона допомагає і лікує. Знаю це не тільки як учасник війни. Тому ми рекомендуємо нашим побратимам займатися яхтингом і каякінгом.
Ветеранське управління підписало меморандум про співпрацю міської влади з яхт-клубом «Січ», завдяки чому це стало можливо.
Повернення додому після поранень і контузій, адаптація до відносно мирного життя кожен ветеран переживає по-своєму. У кожного своя душевна травма. Своя історія.
– Пам’ятаю, коли я повернувся до Дніпра, довго не міг заспокоїтися і звикнути до розміреного ритму життя, – розповідає Антон Малий, начальник управління ветеранської політики Дніпра. – Мене просто трясло, коли я спостерігав, як у центрі міста люди ходять розмірено і спокійно. Не так, як ми на фронті – короткими перебіжками від одного окопу до іншого. А ось так, не поспішаючи. Вільно! Тому розумію кожного ветерана. Намагаємося допомагати чим можемо.
Керівник ветеранського управління нагадав, що для ветеранів та їхніх родин пропонують зайнятися адаптивними видами спорту або каякингом. Для ветеранів проводяться різні змагання та турніри і не тільки.
– Нещодавно провели вітрильну регата для ветеранів міста, – продовжує Антон Миколайович. – Ось спробували каністерапію. Організували товариський турнір з більярду, пропонували нашим побратимам поїхати на риболовлю. У таких заходах головне – саме спілкування. З дружинами, з дітьми. Це дуже важливо. Атмосфера там буває крута: жарти, адреналін, змагання, можливість поспілкуватися в неформальній обстановці. Крім того організували фестиваль наших п’єс, в якому частка акторів та авторів – ветерани. Робимо кінопокази, на які запрошуємо і цивільних, і військових. Тобто люди збираються і обмінюються думками. Таким чином ветерани краще розуміють, що відбувається в суспільстві, яке не воювало. Скажімо так, не мало досвіду війни. Ще ж також необхідно.
Дніпровським ветеранам пропонують також іпотерапію – ефективний метод лікування та фізичної реабілітації за допомогою коней та верхової їзди.
– Один з поштовхів організувати такий бізнес – потреба в можливості робити реабілітаційні заходи для ветеранів в комфортних для них умовах і спираючись на власний досвід, – каже Мілена Тараненко, керівниця освітньо-рекреаційного клубу «Тримайся за гриву». – Зараз в нас є три основних формати роботи з військовими та ветеранами – це безкоштовна волонтерська допомога , знижки на наші послуги, в тому числі на навчання з верхової їзди- тренування для військових , а також співпраця з підприємствами або приватними бізнесами, які зацікавлені у реінтеграції, соціалізації, покращенні психоемоційного та фізичного стану своїх демобілізованих працівників- ветеранів. Наші телефони – +380 63 823 05 23 Ольга, +38066 339 01 17 Мілена.
Взагалі з усіма думками, проханнями, порадами, щодо підтримки ветеранів та їхніх родин можна звертатися до управління ветеранської політики Дніпра.
Фото Валерія Кравченка, Володимира Федорищева, із архівів спікерев
Категорія: Війна, Влада, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Війна, Головне, Дніпро, Україна Росія війна
