Важко уявити, що відчуває вдова захисника, коли через два роки після загибелі чоловіка йому знову приходить повістка — з попередженням, що за неявку до ТЦК він може бути оголошений у розшук. Біль втрати ще не вщух, але знову доводиться подумки повертатися в той день, коли повідомили про загибель чоловіка. І тепер треба доводити, що чоловік — не «ухилянт», а кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня, яким його нагородили посмертно.
Валентина Чудинович кілька разів на тиждень приходить із трирічною донькою Мар'яною на Алєю Героїв у рідному Рівному. Серед багатьох портретів дівчинка безпомилково знаходить стелу тата, кладе поруч квіти, цілує портрет Максима Чудиновича. Мар'янка ще не зовсім розуміє, що тато більше не повернеться.
- Донька каже, що багатьох дітей із садка забирають тата. «А мій тато на війні», — розповідає Валентина Чудинович. — Мар'яна багато малює. «А ось це, — показує, — ми з татом граємо у футбол. Коли він повернеться, ми гратимемо разом». Вона, можливо, розуміє, що його більше немає, але розум відмовляється приймати це. Коли нам повідомили про загибель Максима, Мар'яна плакала та кликала тата.
19-річний Максим Чудинович підписав контракт із Нацгвардією у 2019 році. Коли розпочалася повномасштабна війна, рвався на фронт.
- Все казав: «Ось Мар'яна виросте і спитає, де я був під час війни. Я ж не скажу, що був удома». У перші дні Максим охороняв аеродром у Рівному. Його рідко відпускали додому. У нього батько теж воює. І Максим хотів до нього. Все мріяв зустрітися зі своїм татом «на нулі». Свекор намагався відговорити Максима. Мовляв, ти навіть не уявляєш, яке тут пекло. Але чоловіка це не зупинило і він пішов добровольцем до 14-ї бригади оперативного призначення «Червона калина». Пішов стрільцем-кулеметником у протитанкову батарею. Йому було лише 23. У такому віці на фронт потрапити можна було лише добровольцем.
Валентина згадує, що Максим перед загибеллю встиг побувати у відпустці у липні 2023 року. Багато часу проводив із сім'єю. Наче щось відчував і не відпускав рідних далеко від себе.
- У Мар'янці Максим душі не чув. Все жартував: «До тридцяти років буду від неї наречених відганяти. А вже потім нехай заміж виходить» , — з сумом згадує Валентина.
Повернувшись із відпустки, Максим одразу ж вирушив на бойове завдання замість солдата, якого відпустили у відпустку. Сам напросився: «Я там знаю місце, де можна сховатися. Там рів є». «Ти ж тільки з відпустки, чи не рано йти на позицію?», — запитав командир. Але Максим відповів, що готовий йти на завдання.
Ніч він протримався, але коли машиною повертався до своїх, в автомобіль потрапив дрон.
- Нам не одразу повідомили про загибель Максима, — каже Валентина. — Якийсь час він вважався зниклим безвісти, і навіть думка про те, що його більше немає, здавалася неможливою. Ми вірили, що він у полоні та обов'язково повернеться. Але у листопаді того ж року нам повідомили, що ДНК тіла, знайденого в Запорізькій області, там, де Максим воював, збіглося. Мар'яна гірко плакала: «Хочу до тата!»
Максима Чудиновича посмертно було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Петиція про присвоєння йому звання Герой України набрала необхідні 25 тисяч голосів, але все ще перебуває на розгляді.
- Повідомлення про те, що ми маємо забрати повістку у відділенні пошти, надійшло поштою, — розповідає Валентина. — Сказати, що я була зла, нічого не сказати. В емоціях було все, навіть мати. Спочатку я не збиралася йти, але після розмови зі свекрухою все ж таки вирішила забрати листа. Однак на пошті мені відмовилися його видати: у документі було зазначено, що повістку мають передати особисто до рук. У ній Максиму пропонували з'явитися до ТЦК у певний день, інакше його оголосять у розшук.
Валентина все ж таки вирішила звернутися до ТЦК, щоб з'ясувати, як їй діяти далі. Кілька годин простоявши в черзі, вона нарешті потрапила на прийом до капітана.
— Капітан явно не прагнув розмови, — розповідає Валентина. — На всі мої запитання про те, як могло статися, що солдатові, який загинув на фронті, знову надіслали повістку, він відповідав одне й те саме: «Я не знаю, звертайтеся на гарячу лінію.» Але я вже дзвонила туди, і мені сказали звертатися до ТЦК.
Втім, одна співробітниця ТЦК порадила Валентині зібрати всі документи, які стосуються загибелі Максима, і принести їх до Територіального центру комплектації, щоб внести зміни до реєстру військовослужбовців та запобігти повторенню подібних випадків.
- Я не знаю, що мені робити, але не хочу, щоб таке відбувалося з іншими вдовами, — каже Валентина.
Ситуацію з помилково відправленою повісткою прокоментували у Рівненському ТЦК та СП . Прес-офіцер Тетяна Камеристова висловила жаль, зазначивши, що процес формування повісток автоматизовано:
- Коли Максим Чудинович потрапив на фронт, електронної системи «Оберіг» ще не існувало. Крім того, він загинув у віці до 25 років. Його паперова картка була у нас, але в електронну базу його не вносили, оскільки він не підпадав під мобілізацію. Коли йому виповнилося 25, система автоматично сформувала повістку.
Прес-офіцер пояснила, що співробітники ТЦК не мають доступу до цієї програми:
- Ми розуміємо, як важко рідним загиблого. Але нічого не можемо вдіяти. Цією системою не керує людина. Усі повістки, надіслані через «Укрпошту», формуються автоматично, без участі ТЦК. Внести зміни можна лише після того, як Валентина надасть документи, що підтверджують службу та загибель її чоловіка. Після цього складуть протокол і Максима знімуть з військового обліку.
Валентина Чудинович заявила, що має намір звернутися зі скаргою до вищої інстанції.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що на війні загинув батько трьох дітей із Рівненської області Микола Музика .
