На початку XIX століття один з батьків сучасної воєнної науки, німецький генерал і військовий історик Карл фон Клаузевіц так прокоментував наполеонівські війни: «Завойовник завжди миролюбний (...); він волів би увійти в нашу країну мирним шляхом». Це спостереження досі стосується більшості військових агресій. Однак після початку російсько-української війни 2014 року більшість європейців проігнорувала ключову ідею Клаузевіца у своїй інтерпретації поведінки Москви.
Значна частина європейської дипломатії й коментарів до 2022 року ґрунтувалася на припущенні, що публічні запевнення Кремля про мирні наміри щодо Києва означають, що російські цілі й дії в Україні справді мають бути предметом переговорів й умиротворення. Це неадекватне припущення ігнорувало той факт, що Путін просто віддав перевагу швидкій і легкій капітуляції України перед невизначеною майбутньою військовою кампанією проти Києва. Коли 11 років тому Росія анексувала Крим і таємно вторглася в східну частину України, війна як така не була вигідна Путіну і його оточенню. Перевагу було віддано гібридному ослабленню України за допомогою російських агентів і невеликих сил, а не брутальній окупації більшої частини української території десятками тисяч регулярних російських військовиків.
Однак за останні три роки роль російського – тепер уже повномасштабного – військового вторгнення в Україну для режиму Путіна змінилася, так само як і європейське розуміння мотивації й поведінки Москви. З одного боку, сама війна почала виконувати стабілізаційну функцію для російської політичної системи, яка ґрунтується на щораз більш екстремістській ідеології, мілітаризованій економіці й мобілізованому суспільстві. З іншого боку, більшість європейських політиків, дипломатів та експертів зараз, у такому похмурому контексті, менш схильні до ілюзій щодо нібито миролюбності Путіна, ніж 10 років тому.
І навпаки, дотеперішнє переважно адекватне сприйняття стратегії Москви у Вашингтоні зі січня 2025 року змінилося ескапістським підходом до російсько-української війни. Ступінь політичної наївності, моральної байдужості й дипломатичного дилетантизму нової адміністрації США протягом перших чотирьох місяців її перебування при владі вражає. Навіть беручи до уваги аберації під час першого президентства Трампа у 2017-2021 роках, неадекватність заяв і дій Білого дому в останні місяці щодо російсько-української війни викликала хвилю шоку в Європі й інших частинах світу. Можна запідозрити, що за нещодавнім поворотом у політиці США стоїть не лише стратегічний інфантилізм, а й політична шанобливість і навіть особиста прихильність адміністрації Трампа до Путіна.
Чотири місяці американської дипломатії і спроб посередництва дали лише скромні результати. Наслідки останньої двогодинної розмови Трампа і Путіна також виявилися скромними. Звичайно, після телефонної розмови обидва президенти говорили про успіх.
Однак конкретних результатів від інтенсивних тристоронніх переговорів між Вашингтоном, Москвою і Києвом або прямих контактів між президентами США та Росії не було. Путін чітко дав зрозуміти, що припинення вогню наразі немає і найближчим часом не буде. Трамп оголосив про необхідність прямих переговорів між Росією й Україною – так, ніби ці дві країни не вели переговорів одна з одною в різних форматах понад 11 років.
У своїй заяві щодо телефонної розмови Путін фактично потролив Україну, США і Захід загалом двома способами. По-перше, термін, який нещодавно запровадила Росія і який Путін використав для опису головної мети, що має бути досягнута на майбутніх переговорах, – це «меморандум». Кожен, хто знайомий з історією російсько-українських відносин після розпаду Радянського Союзу, знає, що вже існує історичний меморандум про безпеку, підписаний Москвою і Києвом (а також Вашингтоном і Лондоном) в угорській столиці понад 30 років тому. Це знаменитий Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), наданий Україні в грудні 1994 року трьома державами-депозитаріями ДНЯЗ.
У Будапештському меморандумі Москва в обмін на згоду Києва передати Росії всі ядерні боєголовки гарантувала, що не нападе на Україну. Вашингтон і Лондон, своєю чергою, запевнили Київ, що поважають кордони й суверенітет України. Після 11 років демонстративного порушення букви і духу Будапештського меморандуму Кремль пропонує підписати ще один російсько-український «меморандум».
По-друге, у своїх коментарях після розмови з Трампом Путін не відкинув, що майбутні переговори з Києвом можуть привести до перемир'я. Однак російський президент додав, що навіть «у разі досягнення адекватних домовленостей» «можливе перемир'я» діятиме лише «протягом певного періоду часу». Навіть якщо переговори будуть успішними, перемир'я буде лише тимчасовим.
Це застереження Путіна є промовистим визнанням: російська військова економіка й мобілізація населення зараз настільки розвинені, що їх не так легко зупинити. Москва більше не в змозі раптово або назавжди припинити бойові дії. Що станеться зі сотнями тисяч російських солдатів, масштабним виробництвом зброї, рутинною агресивністю й інтенсивними українофобськими кампаніями в багатьох сферах російського суспільного життя (освіта, медіа, культура тощо), якщо раптом настане тривалий мир?
Ці і подібні сигнали з Москви дають підстави для висновку: для припинення російсько-української війни Росія повинна зазнати принизливої поразки на полі бою. Більше того, уроки минулого показують, що військові поразки Росії спричиняли внутрішню лібералізацію, як, наприклад, великі реформи після Кримської війни 1854-1856 років або запровадження напівконституційного ладу після російсько-японської війни 1904-1905 років. Одним з вирішальних чинників для гласності й перебудови стала нищівна поразка радянського вторгнення в Афганістан у 1979-1989 роках.
Російський імперіалізм не буде нейтралізований шляхом переговорів, компромісів чи поступок. Такий підхід лише заохочує подальший зовнішній авантюризм Москви й військову ескалацію вздовж російських кордонів. Одного дня Кремль припинить свої експансіоністські війни, а також геноцидний терор проти цивільного населення в Україні та інших країнах. Однак, щоб це сталося, росіяни повинні спочатку зрозуміти, що такі дії не приведуть до перемоги, але можуть спровокувати внутрішній колапс і будуть рішуче покарані.
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Co stałoby się gdyby nagle nastąpił trwały pokój?
