Сьогодні, коли сигнали повітряної тривоги стали частиною нашої буденності, редакція “Наше Місто” хоче ще раз нагадати: знання алгоритмів дій під час обстрілів може врятувати життя.
Саме тому ми звернулися до людини, яка поєднує фахову підготовку, практичний досвід і глибоке розуміння сучасних викликів. Дмитро Калагін – директор комунального підприємства “Госпітальєри Дніпра” та операційний директор навчального центру медичного батальйону “Госпітальєри” – погодився поділитися знаннями, які можуть бути корисними кожному. А саме: що робити, коли лунають вибухи. Як не впасти в паніку? Як діяти у критичну мить?
Перше запитання – базове: як діяти, коли лунає сигнал тривоги?
– Якщо чуємо тривогу, ми маємо перейти до укриття, – пояснює пан Дмитро. – Але з урахуванням того, що війна триває вже довго, багато хто перестав реагувати на кожну сирену. Людський інстинкт самозбереження притупляється через постійний стрес. Особливо це стосується мешканців великих міст, які чують тривогу щодня по кілька разів.
Не завжди є можливість або навіть бажання миттєво дістатися до укриття – особливо коли ви вдома вночі або у спальному районі без поруч розташованого підвалу. У таких випадках, каже пан Калагін, варто дотримуватись так званого правила двох стін.
– Це може бути ванна кімната, якщо вона має дві несучі стіни, або коридор, – розповідає він. – Це не гарантія повної безпеки, але шанс зменшити ризик. І головне: це дозволяє психологічно відчути, що ви зробили щось задля свого захисту.
Пан Калагін акцентує: жодне укриття не дає стовідсоткової гарантії. Сучасні засоби ураження, якими ворог б’є по українських містах, здатні зруйнувати навіть залізобетон. Але це не скасовує необхідності дотримуватись алгоритму, діяти з холодним розумом і не наражати себе на зайвий ризик.
Але що робити, коли біда вже сталася? Якщо будинок не витримав удару, й ви опинилися під завалами?
– Перше, що потрібно зробити – усвідомити, що ви живі. Ви дихаєте. Ви притомні, – наголошує Дмитро Калагін. – Огляньте ситуацію навколо себе, огляньте себе і зрозумійте, в якій обстановці ви перебуваєте. Якщо немає сильної пожежі або задимлення, намагайтеся дихати рівно. Коли є задимлення, дуже швидко дихати і насичувати себе вуглекислим газом не варто. Якщо є можливість – слід намагатися заспокоїти себе і слухати, що відбувається навколо. У перші хвилини, найімовірніше, буде хаос, і навіть якщо ви будете кричати або щось робити, ви втратите сили, і це не дасть результату. Після того, як ви заспокоїлися й оглянули себе та ситуацію, потрібно визначити, що робити далі – намагатися вибратися чи чекати та ідентифікувати себе рятувальникам. Скоріш за все, навколо будуть дуже гучні звуки, у вас буде дзвеніти у вухах, може бути потемніння в очах, запаморочення. І ці всі чинники, ознаки і симптоми не дадуть вам нормально контролювати ситуацію.
В перші хвилини кричати не варто, а коли починається спеціально оголошена рятувальниками “хвилина тиші”, саме тоді треба голосно і чітко ідентифікувати себе.
– Це може вам допомогти, якщо ви будете притомні і зберігати бодай якийсь спокій. Але чи будуть для вас сприятливі умови, невідомо, – уточнює він. – Характер вашої травми може завадити вам мислити критично. Якщо у вас буде, наприклад, травма нижніх кінцівок або верхніх кінцівок, ймовірно, ваш рівень болю буде настільки високим, що ви не зможете контролювати себе. Тому правильно було б сказати: зберігайте спокій, але чи реально це під час травми? В більшості випадків – скоріш за все, ні. Але чи потрібно прагнути до цього? Так.
Однією з найчастіших вторинних загроз стають пожежі. Вогонь виникає внаслідок влучення снарядів у будівлі, автівки, інфраструктуру. Зазвичай це трапляється дуже швидко, без часу зреагувати. Я запитала пана Дмитра, як поводитися, якщо в момент обстрілу ви опинились у приміщенні, де спалахнула пожежа.
– Якщо в приміщенні, де ви знаходитеся, ви бачите полум’я, ви розумієте, що є прямий сектор небезпеки – правильним буде знайти місце максимально віддалене від вогню, – пояснює пан Калагін. – Це буде давати вам можливість дихати і насичувати себе киснем весь цей час, поки до вас не дійде полум’я, або допомога. Якщо ви знайомі з місцем, де перебуваєте, проаналізуйте й пригадайте, де знаходиться вогнегасник. Якщо він є – дійте. Якщо ж ви не знаєте планування або не маєте доступу до засобів пожежогасіння, потрібно обрати інше рішення.
Якщо у вас є можливість застосувати вогнегасник – застосуйте, але зберігайте розуміння, що його може не вистачити. І вам доведеться все одно якнайшвидше ідентифікувати, що ви в небезпеці: кричати і подавати будь–які сигнали для перехожих.
Правила загалом збігаються з тими, які діють при звичайній пожежі. Втім, обстріл додає непередбачуваності.
– Небезпека виникнення травм збільшується під час обстрілу. І робити якісь дії стає ще більш небезпечно через те, що ти не розумієш, наскільки сильно уражена вся будівля, – застерігає пан Калагін.
– Ймовірно, ти можеш також провалитися в зруйновані частини. Тому під час звичайної пожежі ти розумієш локально, звідки йде полум’я. А при обстрілі, скоріш за все, в тебе немає розуміння, звідки йде полум’я і що сталося в будівлі. Тому зберігати своє місце знаходження потрібно там, де тебе можуть побачити, почути або ж там, де добре ловить зв’язок. Та все, що виводить людину на вулицю – це буде найкращим варіантом місця вашого перебування.
Не менш небезпечна загроза, яка може виникнути внаслідок ракетного удару – це масивна кровотеча. Вона не залишає багато часу на реакцію, тому базові навички з її зупинки мають бути в кожного. Я попросила пана Дмитра Калагіна пояснити, що може зробити звичайна людина без медичної освіти.
– Якщо розглядати кровотечі з урахуванням домедичної допомоги, то будь–яка людина може призупинити кровотечу навіть без спеціальних засобів або ж за допомогою засобів, – пояснює пан Калагін.
Він пропонує поділити усі дії на два варіанти: без використання спеціального спорядження і з його використанням. Найпростіший метод – прямий тиск на рану. Це не потребує спеціальних навичок і є ефективним у багатьох випадках.
– Достатньо ідентифікувати, звідки тече кров, і притиснути, – каже госпітальєр. – Згадайте прості побутові ситуації, коли ви порізали палець і притискаєте серветкою. З часом кровотеча зупиняється. Цей метод може допомогти організму зупинити кровотечу самостійно, стромбувавши поранення.
Однак, якщо пошкодження значне, і кров тече дуже швидко, як у випадку ампутації кінцівки чи глибокого поранення, потрібні більш рішучі дії.
– Ви бачите, що кров витікає швидко, просікає одяг, або є травматична ампутація чи відрив кінцівки – це свідчить про масивну кровотечу, – розповідає Дмитро Калагін. – Тоді треба або тиснути на рану і тримати, поки не прийде медик, або, якщо є засоби і навички, накладати турнікет. Турнікет дозволяє зупинити загальний кровообіг у кінцівці. Якщо ви навчені правильно його використовувати – це врятує життя. Якщо ні – повертаємось до прямого тиску на рану.
У тих, хто проходив курси домедичної допомоги, можуть бути також інші засоби: гемостатичні серветки, бинти для тампонування рани, тиснучі бандажі. Але навіть без усього цього можна виграти час до приїзду допомоги.
– Тому ми або маємо навички і засоби, або не маємо – але можемо зробити хоча б щось, – радить госпітальєр. – Найважливіше – не залишатись байдужим. Прямий тиск на рану може зупинити кровотечу і врятувати життя до того, як прибуде кваліфікована допомога.
Ну а найкращим варіантом, напевно, буде для кожного пройти курс домедичної допомоги, аби завжди бути готовим надати допомогу собі та ближньому.
До речі, 21 вересня “Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри” проведе в Дніпрі 8-годинний курс “Перша допомога при травмі”. Тож це, напевно, слушна нагода отримати знання, що можуть колись врятувати життя.
Під час війни часто трапляються ситуації, коли людина стикається з панікою – як власною, так і масовою. Ми обговорили з паном Дмитром, що робити в подібному стані, як себе стабілізувати та допомогти іншим.
– Просте правило: ви маєте задавати собі питання, – каже Дмитро Калагін. – Для того, щоб взяти себе в руки або ж нормалізувати свій психоемоційний стан.
Він радить починати з найпростіших. “Як мене звуть? Де я? Скільки мені років? Що я тут роблю?”. Саме така «саморозмова» дає змогу переключити увагу з джерела паніки на щось контрольоване.
– Це банальні питання, які дозволять відволіктися, а це саме в даний момент вам потрібно, – радить госпітальєр. – Відволіктись на більш прості чинники. Поставити собі питання і почати відповідати на них. І поступово вирішувати ситуацію, яка склалася навколо вас. Від простих питань перейти до складних. “Що я можу зробити в цій ситуації? Чим я можу допомогти собі чи іншим? Куди варто відійти, щоб не нашкодити собі чи не потрапити під тисняву?”. – Ви маєте сказати собі: “Я в такій ситуації, ось так відбувається, але що я можу зробити? Я можу відійти від місця скупчення людей і подивитися з боку, проаналізувати, що я можу зробити”. Тобто порада одна – розмова з собою.
Якщо ж ідеться про допомогу іншій людині, яка панікує, головне – це комунікація. Говоріть спокійно, чітко, короткими реченнями. Покажіть людині, що ви поруч і ви контролюєте ситуацію.
У завершенні нашої розмови я поцікавилася в пана Дмитра, чи є сенс сьогодні носити з собою якісь речі, які можуть допомогти в екстрених ситуаціях. Його відповідь була однозначною: так, варто.
– Це на даний момент дуже розповсюджене явище. Є спеціальні набори. Є абревіатура така – EDC, (Everyday Carry). Це означає, “Те, що я буду носити щодня”, – каже пан Калагін.
Кожна людина, за його словами, може сформувати такий набір під себе. Це можуть бути речі в сумці, наплічнику або навіть в бардачку машини.
– Це може бути годинник, ніж, ручка, маркер, ліхтарик, якийсь набір спеціальний для застосування якогось обладнання, – радить він. – Там може бути викрутка, плоскогубці, можуть бути ножиці, можуть бути додатково стяжки, або ж це може бути паракорд – спеціальна стропа парашутна. Може бути повербанк із собою.
Такі речі допомагають не лише в критичних обставинах, але й у побуті. У кожного набір буде індивідуальним. Головне – продумати його так, щоб він справді був корисним саме вам.
– Я, до прикладу, завжди з собою маю захист індивідуальний у вигляді рукавичок, каже Дмитро. – Це в мене завжди в будь–якій кишені, в будь–якій сумці, наплічнику. Для надання допомоги, відповідно для індивідуального захисту.
Отже, EDC-набір – це не мілітарна мода і не параноя. Він не обов’язково має бути замудреним. Головне – щоб він відповідав вашому стилю життя і був із вами в той момент, коли справді знадобиться.
У сучасних умовах кожен з нас має усвідомлювати: небезпека обстрілів не є чимось абстрактним чи далеким. Вона безпосередньо стосується життя та безпеки наших родин. Саме тому так важливо заздалегідь знати правила дій під час надзвичайних ситуацій — від пошуку укриття до правильної поведінки під час завалів, пожеж чи вибухів. Підготовленість дає шанс зберегти життя, знизити ризики та діяти з холодним розумом у критичний момент.
Дбати про власну безпеку — це не прояв страху, а відповідальність. Від нашої обізнаності залежить не лише особисте виживання, а й безпека близьких, які поруч. Чим більше людей володітиме елементарними навичками самодопомоги, тим стійкішим буде суспільство в умовах війни. Пам’ятаймо: знання та готовність діяти рятують життя.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Війна, Головне, Дніпро, Україна Росія війна
