Уже кілька днів у медіапросторах цілого світу, а передовсім Сполучених Штатів, України і Росії, триває обговорення слів американського президента, сказаного ним на зустрічі в Нью-Йорку (на маргінесі Генасамблеї ООН) з українським колегою Володимиром Зеленським та після неї. Багато хто вважає, що глава Білого дому розвернув свою позицію в питанні російсько-української війни на 180 градусів. Спробуймо розібратися, чи дійсно це так.
Почнімо з цитат. На спільному брифінгу зі Зеленським Дональд Трамп, відповідаючи на запитання журналістів про поступ у справі російсько-українського примирення, заявив:
«Найбільший прогрес полягає в тому, що російська економіка тепер у жахливому стані. Як ви знаєте, вона руйнується. І, щиро кажучи, Україна дуже добре справляється зі завданням зупинити цю величезну армію… Люди говорили, що ця війна мала закінчитися за три-чотири дні, що вона буде дуже швидкою. І ви повинні віддати належне українським солдатам і всім, хто був у цьому залучений. Війна все ще триває, і це не дуже добре для Росії. Вона повинна була бути швидкою, і тому Росія не виглядає визначною, витративши на неї три з половиною роки, чи не так? Отже, три з половиною роки дуже важких боїв – і, схоже, це не закінчиться ще довго».
Тут треба зразу відзначити цікавий момент: Трампа запитали про рух до миру, а він став відповідати про успіхи української армії, тобто про її шлях до перемоги. А заодно про деградацію російської економіки, про реальну слабкість російської армії, про нездатність російського диктатора Владіміра Путіна досягнути в Україні поставлених цілей.
Ще цікавішим і несподіванішим виявився пост Трамп на його платформі Truth Social, написаний зразу ж після зустрічі зі Зеленським. Процитуймо його повністю, він того вартує:
«Після того, як я ознайомився і повністю зрозумів військову й економічну ситуацію в Україні та Росії, а також побачив економічні проблеми, які вона викликає в Росії, я вважаю, що Україна за підтримки Європейської Унії здатна боротися і відвоювати всю Україну в її первісному вигляді. З плином часу, з терпінням і фінансовою підтримкою Європи і, зокрема, НАТО, відновлення первинних кордонів, з яких почалася ця війна, цілком можливе. Чому б ні? Росія вже три з половиною роки безцільно веде війну, на перемогу в якій справжній військовій потузі знадобилося б менше тижня. Це не додає Росії престижу. Насправді це робить її схожою на “паперового тигра”. Коли мешканці Москви та всіх великих міст, містечок і районів по всій Росії дізнаються, що насправді відбувається з цією війною, що їм майже неможливо отримати бензин через довгі черги, що утворюються, і про всі інші речі, які відбуваються в їхній воєнній економіці, де більша частина їхніх грошей витрачається на боротьбу з Україною, яка має великий дух і стає тільки кращою, Україна зможе повернути свою країну в її первісному вигляді і, хто знає, може, навіть піти далі! Путін і Росія перебувають у великій економічній скруті, і зараз саме час для України діяти. У будь-якому разі я бажаю обом країнам всього найкращого. Ми продовжуватимемо постачати зброю НАТО, щоб НАТО могло робити з нею все, що забажає. Удачі всім!».
Важко не зауважити різкий дисонанс з тими заявами Трампа, які пролунали на першій його зустрічі зі Зеленським в Овальному кабінеті Білого дому 28 вересня. Тоді американський лідер емоційно і пристрасно доводив українському гостеві, що той даремно встряв у війну з величезною й потужною Росією, що в нього немає жодних шансів. Чи, якщо бути дослівнішим, «жодних карт». Зеленський тоді резонно зауважив, що він не грає в карти.
Тож яка причина такою разючої зміни ставлення Трампа до Зеленського, до Путіна і до російсько-української війни? Причин тут зразу кілька, і вони створили для американського лідера такий собі синергетичний ефект. Передовсім варто зазначити, що пів року тому Трамп був щиро переконаний у перемозі Росії. У якій формі буде ця перемоги реалізована – не так важливо. Глава Білого дому не сумнівався, що Зеленському раніше чи пізніше (краще, для Трампа, звісно, раніше) доведеться піти на важкі поступки, фактично підписати акт про капітуляцію.
Через що в Трампа склалося таке враження? Бо він чомусь свято вірив Путіну, який розповідав про «грандіозні успіхи» на фронті російської армії. Пригадуєте, ще під час американсько-російського саміту в Гельсінкі в липні 2018 року Трамп ошелешив усіх заявою, що Путіну він довіряє більше, ніж американській розвідці. Тепер пригадаймо вже свіжішу історію про нібито «дві тисячі українських бійців, оточених у Курській області». Цю історію Путін вклав у вуха Трампові, а той, замість того, щоб перевірити через власну розвідку реальну ситуацію, повторював путінські слова, мов мантру. Ба більше, формував свою позицію щодо війни на основі цієї брехні. Звідси й та сумнозвісна теза про відсутність карт.
З якого моменту Трамп почав змінювати свою позицію в цьому питанні – важко сказати однозначно. Можливо, відправною точкою слід вважати слова першої леді Меланії Трамп, яка «відкрила очі» своєму чоловікові на лицемірство Путіна. Пригадуєте те одкровення Трампа, висловлене на зустрічі з журналістами в середині липня? «Я домовляюся з Путіним, приходжу додому ввечері стомлений, кажу, яку я гарну мав з Владіміром розмову. А мені дружина каже: "Слухай, тут після твоєї хорошої розмови чергове українське місто розбомбили"», – розповів він. І зразу ж заявив про ультиматум Путіну, на виконання якого дав 50 днів.
Можливо, зміна почалася з особистої зустрічі з Путіним на Алясці, в Анкориджі. Пригадуєте, яка сяюча пика була в російського диктатора після перемовин і яким похмурим вийшов з розмови Трамп? Сторони навіть відмовилися від запланованого спільного бізнес-ланчу і зразу ж розлетілися по хатах.
Можливо, Трампове переосмислення почалося після параду в Пекіні, де Путін обнімався з китайським лідером Сі Цзіньпіном і корейським диктатором Кім Чен Ином. Адже Трамп докладав стільки зусиль, щоб відірвати Росію від Китаю, а тут – на тобі маєш – вони демонструють вічну й непорушну дружбу.
Та найімовірніше, що всі вказані події поступово підточували наріжний камінь Трампової довіри до Путіна. А також вперте небажання російського диктатора йти на перемир’я, хоча б тимчасове, хоча б обмежене. Навпаки, він нарощував ескалацію. Тож Трампові врешті-решт увірвався терпець.
Яке це матиме практичне значення? По-перше, Вашингтон не тиснутиме на Київ з вимогою піти на неприпустимі поступки, наприклад, здати Росії навіть не завойовані нею українські території.
По-друге, Трамп більше не підігруватиме Путіну, наприклад, вчергове зупиняючи військові поставки для ЗСУ чи блокуючи передачу розвідувальних даних.
По-третє, раз Трамп повірив в Україну, в її перемогу, а такий висновок можемо зробити з його поста в Truth Social, то існує шанс, що для цієї перемоги він готовий посилити і тиск на Росію, і військову допомогу Україні, хай навіть й оплачену з європейської скарбниці.
Скептики, звісно, можуть мені дорікнути, що слова Трампа аж ніяк не можна сприймати за чисту монету, оскільки дуже часто виявляється, що вони нічого не вартують. Вчора він казав одне, нині – цілком протилежне, а завтра заявить, що не говорив ні першого, ні другого. Усе це, звісно, так, і заперечити тут важко. Проте експерти, які намагалися проаналізувати висловлювання Трампа упродовж тривалого відрізку часу, дійшли одного цікавого висновку. Справді, слова Трампа в багатьох випадках не варто сприймати буквально, проте не варто теж їх вважати пустими балачками. До них треба ставитися, як до певної гри, такої собі багатоходовочки, де слова – це засоби досягнення поставленої мети, яку не кожен зможе наперед розгледіти.
І якщо спробувати аналізувати останні висловлювання Трампа в цьому ключі, то неминуче доходиш висновку, що у відносинах з Путіним він уже пройшов точку неповернення. Ще ніколи американський президент на вдавався до таких жорстких і багатогранних «наїздів» на Росію. Раніше він завжди залишав собі простір для маневру. Але не цього разу.
Дехто з аналітиків потрактував ці слова як намір Трампа остаточно вийти з українсько-російського перемовного процесу. Я так не вважаю. Я радше погоджуся з твердженням улюбленої газети Дональда Трампа New York Post: «Наполегливі заяви Трампа про те, що Україна може повернути собі всі території, які зараз окуповані Росією, є його останнім “стратегічним кроком” у спробі посадити Росію за стіл переговорів… Це чітка та очевидна переговорна тактика, спрямована на тиск на Росію». Тобто, якщо спробувати систематизувати усі згадані і не згадані в цьому тексті заяви Трампа, прямо чи опосередковано адресовані Путіну, проаналізувати їх, то, в принципі, можна дійти висновку, що все це робилося, аби змусити Росію до миру. Причому зовсім не на її умовах.
