Третього вересня завершується термін ультиматуму, який президент Сполучених Штатів Дональд Трамп виставив російському диктаторові Владіміру Путіну. 14 липня глава Білого дому заявив, що запровадить вторинні 100-відоткові мита проти торговельних партнерів Росії, якщо Москва за 50 днів не укладе угоди про мир в Україні.
Багатьох експертів здивував такий тривалий термін на виконання ультиматуму. Хай це й не насреддінівські 20 років, але вистачить і 50 днів, щоб помер умовний ішак, падишах, або сам Ходжа. Тобто за цей термін у США (читай у Трампа) можуть виникнути інші глобальні пріоритети, може статися різка зміна ситуації на фронті або американський президент просто вирішить пролонгувати термін власного ультиматуму.
Ну нехай, повіримо в той неймовірний випадок, коли Трамп таки вирішить виконати свої погрози, тобто запровадити драконівські мита. Однак одна справа вирішити, зовсім інша – реалізувати. А як Трамп має намір реалізовувати свої погрози в умовах тотальної митно-тарифної війни, зокрема зі своїми найближчими союзникам – членами НАТО і Європейської Унії? Абсолютний нонсенс.
От існував би Трансатлантичний митний союз, то реалізувати таку погрозу було б доволі просто. А чи хтось ще пам’ятає про підготовку створення Трансатлантичного митного союзу? Невже ні? А була ж пророблена просто гігантська робота Вашингтоном, Брюсселем, європейськими столицями, щоб запустити цей суперамбіційний проєкт. У 2013 році його реалізація виходила на фінішну пряму, принципові питання вже були вирішені, залишалося залагодити пусті формальності. Нагадаю, тоді президентом Сполучених Штатів був демократ Барак Обама, і відносини між США і ЄУ перебували на найвищому за всю історію рівні.
Що ця нова угода передбачала? Передовсім скасування митних тарифів, тобто усунення мит на імпорт й експорт між ЄУ і США. Мала відбутися гармонізація правил і стандартів щодо товарів і послуг, щоб уникнути дублювання перевірок і сертифікацій. Мали бути прибрані зайві бюрократичні перешкоди для перетину кордонів товарами. Також Вашингтон і Брюссель планували виробити спільну торговельну політику, яка б забезпечувала єдиний підхід до торгівлі з третіми країнами. Завдяки Трансатлантичному митному союзу вдалося б стрімко наростити обсяги торгівлі й інвестицій між ЄУ і США, знизити ціни на багато товарів. Було б створено мільйони додаткових робочих місць. Відповідно європейські й американські компанії стали б більш конкурентоспроможними на світових ринках, що дуже суттєво на тлі економічного зростання Китаю.
Уявіть на мить, що цей мегапроєкт був би запущений. Які потужні митно-тарифні санкції можна було запроваджувати за його допомогою. Зокрема й ті, що їх анонсував Трамп проти Росії і її торговельних партнерів.
То чому ж цей проєкт так і не був реалізований? Через, здавалося б, якусь дурничку – шпигуна-перебіжчика. Точніше – через «чинник Сноудена». Один не надто високого рангу співробітник ЦРУ, який мав доступ до певної таємної інформації, зумів підрізати цілий міжконтинентальний проєкт під пень. Чоловік чи то через щось образився, чи то в ньому прокинувся якийсь пуританець-правдоборець, чи просто захотів заробити грошей – для нас не так важливо. Факт той, що він утік спершу до Гонконгу, а потім до Москви, прихопивши зі собою масу секретної й доволі неприємної для Білого дому інформації.
І от, отримавши в Росії політичний притулок, Сноуден почав цю інформацію зливати. З’ясувалося, наприклад, що ЦРУ й інші американські розвідувальні структури прослуховували європейських лідерів. Зокрема, тодішню федеральну канцлерку Німеччини Анґелу Меркель, яка вела свою залаштункову гру з Росією. Йшлося і про «Північний потік – 2», і чимало інших двосторонніх економічних проєктів.
Викриття Сноудена спричинили міжнародний вибух атомної бомби. Хоча, здавалося б, у чому проблема? Розвідка на те й розвідка, щоб збирати інформацію за кордоном, зокрема й від найважливіших джерел, якими є державні лідери зарубіжних країн. Однак емоції взяли гору над раціо. Розгорівся страшенний скандал. Амбітний трансатлантичний проєкт був заморожений.
Найімовірніше, що через деякий час його б таки розморозили й довели до пуття. Але тут почалися події зовсім іншого кшталту. Росія окупувала, відтак анексувала Крим, а потім вчинила інвазію на Донбасі. Тому вся увага світової спільноти була обернута до України. Збиття МН-17, мінські перемовини, вигнання Росії з G-8…
Можливо, перенесення фокусу уваги на російсько-український конфлікт лише допомогло б згуртувати Захід і відновити перемовин щодо Трансатлантичного митного союзу. Проте єдності Західного світу було завдано удару, і то звідти, звідки він не очікував. Референдум у Великій Британії щодо евентуального виходу країни з Євроунії неочікувано засвідчив, що більшість британців таки за Brexit. Вихід з проєкту Сполученого Королівства – однієї з найпотужніших економік ЄУ – фактично перекреслював усю досі реалізовану роботу. Тепер треба було все переробляти заново, і зовсім не відомо, чи вдалося б.
Аж тут черговий удар по Трансатлантичному митному союзу – перший прихід у Білий дім Дональда Трампа. Він від самого початку був ярим ненависником ЄУ, тому навіть слухати не бажав про реанімацію проєкту. Так його й було остаточно поховано.
Тепер повернімося до Трампового ультиматуму Путіну. У Росії погрози Трампа сприйняли з великою часткою скепсису, зрозумівши, що немає чого боятися, гора породила мишу. «Погроза Трампа санкціями супроводжувалася 50-денним періодом відтермінування, що позитивно сприйняли інвестори в Росії, де рубль відновився після попередніх втрат, а фондові ринки зросли», – писала тоді інформаційна агенція Reuters.
Так, сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем запевняв, що Трамп у цьому питанні налаштований дуже рішуче. «Якщо Путін та інші запитують, що станеться на 51-й день, я б порадив їм зателефонувати аятолі. Якби я був країною, яка купує дешеву російську нафту і підтримує військову машину Путіна, я повірив би президенту Трампу на слово», – застерігав він.
Але в Кремлі погрози Трампа не поспішають сприймати серйозно. А от де сприймають серйозно – то це в Брюсселі. Бо ще недавно здавалося, що Вашингтон вгамувався зі своїми тарифними війнами й готовий укласти з ЄУ взаємовигідну митну угоду. Робота над нею й велася минулими місяцями. Аж тут 19 липня від Трампа приходить лист з погрозами запровадити з 1 серпня 30-відсоткові тарифи. Це означає, що США відкрито рухаються до торговельної війни з Євроунією – своїм найважливішим союзником. «З 30-відсотковим тарифом буде майже неможливо продовжувати торгівлю, як ми звикли в трансатлантичних відносинах», – бідкався єврокомісар з питань торгівлі Марош Шефчович, який одночасно є головним перемовником зі США в питанні митної угоди.
Що тоді залишиться робити Брюсселю? Передовсім запровадити заходи у відповідь. А паралельно шукати інших, передбачуваніших торговельних партнерів. І зовсім не виключено, що таким партнером стане Китай, проти якого Трамп закликає ЄУ виступити єдиним фронтом. І тут уже дійсно Трампові належить або хрестика зняти, або труси одягнути.
