На Дерибасівській людно, як завжди… А от на Пастера перехожі зітхнули: впало дерево. Чи то спека його зламала, чи час прийшов – невідомо, але, на щастя, ніхто не постраждав.

Люди шукають тінь, прогулюються, ховаючись від пекучого сонця під кронами дерев або за столиками вуличних кафе.

Одеса не була б собою без свого гумору: на головній вулиці з’явився шматочок типового одеського дворика – з натягнутим на мотузках «білизною», що сушиться. Хтось на це реагує незвично: скільки можна оту білизну «сушити» та гратися в «вічний одеський дворик»?!

А на ринках досі в ходу кольорові віяла – попит на них не спадає, адже спека не відступає.

Тим часом на Соборній площі кипить робота: невдовзі тут запрацює оновлений інклюзивний дитячий майданчик, обіцяючи радість малечі.

Та попри всю цю літню ідилію, серпень приносить перші ознаки осені. Жовте листя лежить на асфальті, а на деревах зелень поступово змінюється теплими відтінками.

Одесити, як завжди, поділилися на два табори: одні зітхають із полегшенням, мріючи про прохолоду, інші сумують, бо літо добігає кінця. А є й ті, хто нагадує: за красою природи ховається війна, яка не зникає, попри мирні картини міста.

Ці думки додають серпню особливого настрою – суміш спогадів про літо, надії на осінь і тихого болю, що не покидає.

Одеса живе, дихає, змінюється. І навіть у спеку, серед квітів і першого опалого листя, вона залишається собою – містом контрастів, де кожен день – це нова історія…