Він любив свою родину та Україну, через те у перші дні великої війни добровольцем приєднався до війська, адже не хотів, щоби його рідним не довелось воювати. За словами побратимів, настільки щирої та веселої людини, яка віддасть практично все за своїх підлеглих, вони не зустрічали. Командир стрілецької роти 68-го окремого батальйону 101-ої окремої бригади Закарпаття ТрО Збройних сил України старший лейтенант Армен Петросян із Перечина поліг в бою на Харківщині.
Сталося це 17 вересня 2022 року. Тоді загинули семеро військовослужбовців. Минуло вже три роки, як боєць «Ара» загинув, але побратими до цих пір діляться історіями про нього й не розуміють, чому посмертно захисник не отримав жодної нагороди від держави. Бо її, додають всі, хто знали Армена, він точно заслужив.
- Тато Армена був вірменином, його, як і матері, уже нема на цьому світі. Також не стало брата та сестри, залишилась нині лише одна сестра, — розповідає «ФАКТАМ» дружина старшого лейтенанта Вікторія. - Із коханим познайомились досить цікаво — на свою фірму він шукав бухгалтера. Знайшов — мене. Співпраця переросла у щирі почуття, то ж невдовзі побралися. Народився Артем, сину наразі 11 років. З чоловіком я завжди була, мов за кам’яною стіною, бо щоби не сталось — він все вирішував. Своєю харизмою, усмішкою та найкращими чеснотами притягував людей, мов магніт. Минув час, а мені досі важко згадувати, боляче…
До повномасштабного вторгнення 50-річний Армен Петросян працював головним інженером у лісгоспі, потім у Перечинській дільниці АТ «Закарпатгаз». У квітні 2022 року він пішов добровольцем до 68-го окремого батальйону територіальної оборони 101-ої окремої бригади Закарпаття ТрО Збройних сил України.
- Армен був досить активною людиною, хорошим побратимом, завжди веселий. Була якось в нас така історія: виникла проблема з відпустками, Армен взяв на себе таку відповідальність, як командир 3-го взводу, збирати рапорти із усієї роти щодо графіку відпусток, — каже «ФАКТАМ» побратим бійця Олександр Волосянський. — Йшов до командування для підписання цих рапортів — узгоджувати та просувати ці відпустки. У результаті такої підтримки, практично вся рота до вересня 2022 року побувала у відпустці, а в інших ротах такого не було… Це все завдяки активним діям Армена. Коли ми брали участь у контрнаступі на Харківщині, то Армен став командиром роти, бо його попередник був переведений в іншій батальйон. Відповідно Армен командував 1-ою стрілецькою ротою, у якій служив і я на Харківщині.
Напередодні того дня, коли Армен загинув, він звернувся до командира нашого взводу. Мовляв, треба буде наступного дня іти копати у новому місці, щоб зайняти позиції і що взвод має бути на такій-то позиції, додає Олександр.
- І на сьому ранку треба вже починати копати позиції. Щось зранку процес затягнувся, і о 7:30 ми проїхали лише пів дороги до точки, — продовжує побратим полеглого офіцера. — Армен вийшов на нас по рації, щоб запитати, де ми є, і на нашу відповідь, що ми ще в дорозі, відповів, що ми завжди його підводимо, і він вже на місці з командиром батальйону. Вони повинні були подивитися на місце та на те, що ми почали працювати. Він нас підганяв. Там був такий пагорб і на його вершині — невеличкий сосновий ліс, тобто позиції мали бути на вершині пагорбу, серед цих сосен. Машина Армена і інших командирів, тобто 2 машини, семеро чоловік спускалися з позиції, десь посередині шляху до села Амбарного Харківської області. Воно перед тим нещодавно було захоплене росіянами. Ми там зустрілися з Арменом, і він попросив запаску на колесо і якийсь насос. У нас нічого не було і «Ара» сказав нам їхати та починати копати окопи. Бійці з командирами вирушили шукати інші позиції.
Ми пішли на свою точку копати і десь о 10-й ранку почули по рації голос Армена, який повідомив, що вони проїжджають недалеко від нас, можемо їх спостерігати. Дійсно, проїжджало дві машини за іншим пагорбом по підліссі. Робота продовжилася далі, попри шалені обстріли. Десь о 15-й годині до нас вийшли по рації зі штабу і спитали, коли бачили Армена крайній раз. Десь о 8−8.30 ранку. Нам відповіли, що о 12 була нарада в штабі, але командир «Ара» не прийшов. Таке було перший раз, усі його шукали і не могли знайти. Ми почали обговорювати це з хлопцями і паралельно копали. Почали згадувати, де були обстріли, і в одному місці йшов якийсь незрозумілий дим. Якось підкралося погане передчуття.
Закінчивши роботу, пригадує побратим, вони поїхали за речами в інше село. Дорогою по рації наш побратим з іншого взводу розповів, що знайшли тіла хлопців.
— Порадили їм нічого не чіпати і чекати на нас. Будо прийняте рішення, що одна машина повертається до цього побратима на підкріплення, а інша машина їде в штаб. Я був у той машині, що їхала до штабу. По приїзду нам розказали, що сталося. А потім поїхали на місце. Тіла були заміновані, семеро вбитих. Як з’ясувалось, вранці 17 вересня російська диверсійно-розвідувальна група там перебувала в засідці та очікувала на українських воїнів. Окупанти підірвали закладену заздалегідь міну, і почали стріляти по машинах з автоматів, кулемету, РПГ… Дехто відстрілювався, але всі загинули на місті. Усе у них вкрали, навіть документи. Невдовзі побратими винесли тіла хлопців, мінування ворога, на щастя, не спрацювало. Тільки коли посутеніло, ми змогли евакуювати тіла всіх хлопців.
Старшого лейтенанта поховали 25 вересня 2022 року з усіма військовими почестями у Перечині на Алеї Слави.
- Завжди усміхнений, добрий, щирий, із прекрасним почуттям гумору, — таким залишиться він у пам’яті, — додає Олександр Волосянський. — Багато було і побратимів, і командирів, але настільки щирої та веселої людини, яка віддасть практично все за своїх підлеглих, я, можливо, і не зустрічав. Сподіваюсь, що держава таки відзначить жертовність цієї людини.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 29-річного Героя України з Буковини, який боронив країну 10 років.
