На перший погляд, саміт глав країн-учасниць Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у китайському місті Тяньцзіні виглядав як така собі багата й видовищна імпреза, але суто формальна, яка нібито не передбачала вирішення якихось важливих і нагальних глобальних питань. Просто зібралися поважні люди, які репрезентують близько половини населення планети, погомоніли, поручкалися, поцьомалися, перекусили й роз’їхалися. А, ну ще ухвалили якусь декларацію, яка, знову ж таки, ні до чого нікого не зобов’язує. Чи насправді це так?
Спробуємо розібратися, тим більше, що відбулася ця подія у День знань, то гріх було б не знати, що ж відбулося насправді. А насправді в Тяньцзіні зібралися бенефіціари російської війни. Всі, окрім Росії, хоча сам російський лідер Владімір Путін вважає й себе бенефіціаром. А те, що в згаданій декларації жодним словом не було згадано про війну в Україні, то зокрема й для того, щоб той бенефіт не злякати.
Китай завдяки війні фактично загнав Росію у васальне до себе становище. Індія отримує мільйони тонн нафти за дисконтними цінами, переробляє її на пальне і продає тій самій Європі. Туреччина чи Казахстан піднімають собі непогані комісійні, переправляючи до Росії підсанкційний імпорт. Азербайджан же, завдяки тому, що Росія загрузла у війні в Україні, зумів відвоювати з лишком всі території, втрачені під час першої карабаської війни три десятиліття тому.
Здавалося б, війна всім ШОСівцям іде на користь. Але головне тут слово «здавалося». Що це не зовсім так, можна було зрозуміти з промов багатьох учасників саміту, які закликали до миру. Передовсім – прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, який навмисне зустрівся з Путіним, щоб закликати його якнайшвидше припинити війну в Україні. «Прем'єр-міністр підтвердив свою підтримку нещодавніх ініціатив, вжитих для вирішення конфлікту в Україні, та наголосив на необхідності прискорення припинення конфлікту та пошуку міцного мирного врегулювання», – ідеться в повідомленні пресслужби голови індійського уряду.
Чи говорив Путіну щось схоже й китайський лідер Сі Цзіньпін? Офіційного повідомлення про це не було. Однак можемо з високою ймовірністю припустити, що й він закликав російського диктатора нарешті покласти край війні. До такого припущення нас підштовхує логіка актуальних подій і рішень.
Пригадаймо, як Путін прилетів до Пекіна на початку лютого 2022 року, щоб взяти участь у відкритті Пекінської Олімпіади. Уже згодом аналітики висловлювали припущення, що саме тоді російський диктатор отримав від китайського лідера «добро» на вторгнення в Україну. Утім припускаємо, що Сі попросив Пу не запускати військову машину до 20 лютого, тобто до закінчення Олімпійських ігор, аби цією драматичною подією не перебити урочистості моменту. Очевидно, росіянин погодився, тому й зволікав з оголошенням «СВО» аж до 24 лютого, щоб Олімпіада встигла закритися і всі гості роз’їхатися.
Спробую поспекулювати далі на цю тему. Китай погодився на російське вторгнення в Україну лише тому, що Путін запевнив, що війна триватиме коротко, два-три дні, ну максимум два-три тижні. Усе, мовляв, закінчиться швидко й безболісно, тому китайському патрону немає за що переживати. Але далі, як то кажуть, щось пішло не так.
Вперше Пекін дав офіційно зрозуміти, що російсько-українська війна йому нівроку набридла, у травні 2024 року. Тоді було оприлюднено бразильсько-китайський «консенсус зі шести пунктів», який закликав до «припинення бойових дій, проведення міжнародної мирної конференції за рівноправної участі сторін, уникнення нападів на цивільних та ядерні об'єкти, протидію використанню зброї масового знищення». Велика помилка українського президента Володимира Зеленського полягає в тому, що він не прийняв цієї китайської пропозиції. Байдуже, подобалася вона українському керівництву чи ні, вигідна вона була Україні чи ні. Бо реалізовувати її все одно не довелося б, оскільки проти виступила б Москва. І тут у мене немає ні найменшого сумніву. Путін був упевнений, що має перевагу на фронті й понад усе прагнув її реалізувати. Якби Зеленський акцептував китайсько-бразильську пропозицію, то вже тоді постав би в образі миротворця, а Путін підтвердив би свій статус палія війни. Чи зміг би в такий спосіб Київ перетягнути на свій бік симпатії Глобального Півдня? Може так, може й ні. Але спробувати вартувало. Тим більше, що Україна, як вже було пояснено, нічого б від цього не втратила.
Дуже знаковою в цьому контексті було привітання Сі Цзіньпіна, надіслане цьогоріч Зеленському на День Незалежності:
«З нагоди Дня Незалежності України висловлюю щирі привітання та найкращі побажання Вам і дружньому українському народу. Китай і Україна мають традиційні дружні відносини. За останні 33 роки з моменту встановлення дипломатичних відносин китайсько-українські відносини стабільно розвивалися, а співпраця в різних сферах дала чудові результати. Я готовий працювати з Вами, щоб спрямувати наші двосторонні відносини на сталий і довгостроковий розвиток та принести більшу користь народам обох країн».
Таким чином Сі наголосив на міжнародній суб’єктності Києва у піку Кремлю. Причому, як зауважили експерти, Україна стала першою пострадянською країною, яку лідер КНР привітав із Днем Незалежності, та ще й зробив це напередодні саміту ШОС. Тобто Сі вкотре подав сигнал передовсім Путіну, щоб той вгамував свої амбіції, спрямовані на знищення України як держави.
То чому ж ті країни, які стали бенефіціарами російсько-української війни прагнуть тепер її завершення? З дуже простої причини: вони прагнуть тепер зберегти свої бенефіти. Вони відчули себе настільки сильними, що вимагають зміни міжнародного ладу. У згаданій прикінцевій декларації учасники ШОС закликали адаптувати Організацію Об'єднаних Націй «до сучасних політичних та економічних реалій шляхом проведення вивіреної реформи з метою забезпечення представленості країн, що розвиваються, в органах управління ООН». А цього можна досягнути лише в умовах стабільності, відсутності міжнародної напруги. Тобто всього того, що приносить зі собою така велика війна.
У цьому контексті можна стверджувати, що Індія, Китай, зрештою, цілий Глобальний Південь тиснутиме на Росію, щоб та нарешті закруглялася зі своєю війною. І тиск цей буде значно серйознішим і дієвішим, аніж тиск Європи чи навіть США на чолі з Дональдом Трампом.
