Що чекає на Україну. / © ТСН
Поки увага світу прикута до подій на Близькому Сході, Росія продовжує стрімко просуватись у глиб української території. Київ опинився в умовах тиску з кількох напрямків — як на полі бою, так і в міжнародній політиці.
Про це пише німецьке видання WELT.
Президенту України Володимиру Зеленському не вдалося провести заплановану зустріч із Дональдом Трампом на саміті G7 у Канаді, де мали обговорюватися додаткові санкції проти Росії та нові пакети озброєння. Президент США залишив саміт достроково через кризу на Близькому Сході, залучивши Володимира Путіна до переговорів між Ізраїлем та Іраном. Це крок, який виглядає як ігнорування інтересів України, що понад три роки веде оборонну війну проти російського вторгнення. Трамп також обережно поставився до ідеї нових санкцій і публічно висловився за повернення Росії до формату G8.
На фронті ситуація не менш тривожна. За інформацією The Wall Street Journal, у травні російські війська просунулись на більшу площу, ніж у будь-який інший період повномасштабної війни. Окупаційні сили щодня займають по 15–20 кілометрів території, пробиваючи навіть четверту — часто кустарну — лінію оборони, яка в деяких місцях зведена лише з колючого дроту. Окрім вже окупованих Криму, Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини, Кремль намагається розширити контроль ще на три області — Сумську, Харківську та Дніпропетровську.
Новий літній наступ Росії стартував у червні і супроводжується масованими ударами крилатими ракетами, дронами з оптоволоконним управлінням, а також інтенсивним скиданням плануючих авіабомб — лише за місяць їх кількість сягнула шести тисяч. Частина снарядів важила по кілька тонн. Окремі підрозділи ЗСУ вже опинилися в оперативному оточенні, як, наприклад, в районі Торецька на Донбасі.
Водночас поставки західної зброї різко скоротилися у порівнянні з 2023 роком. Попри наявність боєприпасів, критично бракує артилерії, а втрати сучасної техніки, як-от танків Leopard 2, досі не компенсовані. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте нещодавно заявив, що Росія виготовляє обсяг зброї за три місяці, еквівалентний річному виробництву всього Альянсу.
Українські бригади виснажені, багатьом не вистачає не лише техніки, а й особового складу. Тим часом РФ фіксує зростання мобілізаційного резерву: чимало чоловіків прагнуть потрапити до війська, щоби встигнути отримати високі грошові бонуси перед потенційним завершенням бойових дій.
Крім того, Вашингтон дедалі частіше змінює пріоритети. Передані Києву системи ППО, зокрема установки “Вампір”, перенаправляються на Близький Схід. Запаси американського озброєння також зменшуються — адмірал США Сем Папаро раніше попереджав, що ресурси протиповітряної оборони Сполучених Штатів вже недостатні для стримування Китаю.
Однак, за словами військового аналітика Маркуса Рейснера з Міністерства оборони Австрії, не слід переоцінювати значення поточних територіальних здобутків Росії. На його думку, вирішальним стане не протяжність фронту, а витривалість сторін: “Запитання не в тому, як довго зможе триматися Росія, а скільки витримає Україна”.
Один із можливих, але малоймовірних сценаріїв розвитку війни передбачає жорсткі дії з боку Заходу. У цьому випадку США та союзники ігнорують ядерний шантаж Кремля та, нарешті, надають Україні всю необхідну зброю — далекобійну, сучасну, у великій кількості. Таку позицію вже давно публічно відстоюють і президент Володимир Зеленський, і новий генсек НАТО Марк Рютте, наголошуючи: лише достатній обсяг озброєнь дозволить Києву ефективно стримувати російську агресію.
Паралельно з військовою підтримкою Захід у межах цього сценарію міг би піти на серйозне посилення економічного тиску на Росію. Це передбачає запровадження нових санкцій, які практично повністю обмежили б доступ РФ до високотехнологічних товарів, міжнародних платіжних систем і значної частини доходів від експорту енергоресурсів.
Якщо Кремль утримався б від застосування тактичної ядерної зброї — що, на думку WELT, залишається малоймовірним, — російська армія могла б опинитися під критичним тиском на полі бою. У такому випадку Москва, ймовірно, буде змушена погодитися на припинення бойових дій без попередніх умов. Переговори щодо мирного врегулювання могли б стартувати на основі існуючої лінії фронту. Україна, попри втрати частини територій, зберегла б державність, а Крим та, можливо, ще кілька регіонів залишилися б тимчасово під контролем РФ.
Прогноз: Такий перебіг подій на сьогодні виглядає вкрай малоймовірним. Захід не демонструє готовності ні до масштабного переозброєння України, ні до запровадження по-справжньому болючих санкцій, які могли б завдати реальних втрат економіці Росії. Політична воля до радикальних кроків усе ще обмежена побоюванням ескалації та потенційних витрат для власних економік.
У цьому сценарії Сполучені Штати поступово згортають військову та політичну підтримку України, передаючи основний тягар допомоги Європі та кільком іншим союзникам. На думку Дональда Трампа, така стратегія обґрунтована: Вашингтон прагне зосередити увагу на протистоянні в Індо-Тихоокеанському регіоні й більше не грати роль “світового поліцейського”.
Зближення з Росією може здаватися Трампу стратегічно вигідним. Йдеться про потенційне спільне освоєння Арктики, розробку покладів рідкоземельних металів у Сибіру та полегшення американського бізнесу на Близькому Сході або в Африці. Крім того, відновлення діалогу з Москвою могло б розбалансувати тісний союз РФ із Китаєм.
Згідно з цим підходом, відповідальність за ескалацію конфлікту Трамп покладає на Зеленського, вважаючи, що дії Києва суперечать інтересам США. Без повної підтримки Вашингтона Україна опинилася б у стратегічному глухому куті. Європейці змогли б частково компенсувати відхід США, але лише на короткий період.
У результаті Росія розширила б контроль над значно більшою територією, можливо, навіть втратила б Україна доступ до моря. На лівому березі Дніпра могла б бути встановлена демілітаризована зона, яку просувають Москва та Пекін. Зеленського усунули б від влади, а Україна отримала б формальні гарантії безпеки, які, втім, не забезпечували б повного суверенітету. Новий уряд діяв би в умовах обмеженої незалежності. Членство в ЄС залишалося б теоретично можливим, але розширення НАТО на пострадянському просторі припинилося б.
Прогноз: За оцінками WELT, ймовірність цього сценарію — близько 35%. Такий розвиток подій міг би вважатися вигідним для Трампа як з геополітичної, так і з бізнесової точки зору. Він відкриває шлях до нового формату співпраці США з Росією.
У цьому варіанті війна триває, але Україна поступово виснажується через обмежену підтримку Заходу. Російські війська повільно просуваються вперед, і вже до кінця року можуть захопити Харків — друге за величиною місто країни. Це стане переломним моментом, після якого Захід почне чинити тиск на Київ із вимогою розпочати переговори та припинити бойові дії.
Навіть якщо перемови затягнуться, конфлікт, ймовірно, заморозять на умовах Москви. Україна втратить контроль над значною частиною територій і погодиться на встановлення буферної зони вздовж лінії фронту. Ця зона стане фактично демілітаризованою — так Росія прагне убезпечити себе від ударів по власній території.
Мирної угоди досягнуто не буде. За словами військового аналітика Маркуса Рейснера, ситуація може перетворитися на аналог Корейського півострова — з жорстко контрольованим, але нестабільним балансом сил. Москва в такому разі зміцнить співпрацю з Вашингтоном у сфері економіки, тоді як НАТО продовжить переозброєння.
Прогноз: Ймовірність такого розвитку подій — близько 65%. Це найбільш реалістичний сценарій з економічної точки зору для Заходу. Він дозволяє уникнути ескалації, задовольнити інтереси США та ЄС щодо безпеки, а Росії — отримати буферну зону, стримати НАТО і повернутися до глобальної політики через розширення впливу в Африці та Азії.
