Він в усіх чорних списках росіян, а також його розшукує ФСБ. Андрій Кожушини прожив рік в окупації, займався партизанским рухом попри те, що знав – його вже розшукують. З ризиком він виїхав з міста Марії, але мріє про поверення та відбудову Маріуполя, передає “Наше Місто”.
” У мене було розуміння, що буде війна. Також до цього раніше Маріуполь вже бачив російські обстріли. Вранці в чаті нашої університетської групи написали, мовляв пар не буде”, – згадує Андрій.
Для деяких друзів війна стала шоком, хоча Андрій їх попереджав, що насувається щось страшне, закликав виїхати. Далі хлопець до 12 березня проживав у центрі міста у своєї хрещеної. Там було відносно безпечніше.
“Біля будинку моєї хрещеної матері була адміністрація райони і під ялинкою ховали людей, бо поховати на кладовищі, зробити все як зазвичай в таких ситуаціях, це було неможливо і небезпечно”, – згадує хлопець.
Андрій наголошував, що совість не дозволяла просто кинути все і поїхати. І він вирішив допомагати збройним силам – бути в партизанському русі.
“Це було складно, але врешті я вийшов на адміністраторів тг-пабліку “Маріуполь Спротив” і почав всіялко допомагати та збирати потрібну інформацію”, – каже Андрій.
А тепер уявіть, Андрію потрібно збирати інформацію про ворога, робити фото. І все це в умовах окупації, коли поруч російські солдати, блок-пости та перевірка документів та телефонів. Одного разу так і сталось – місцевий представник “міліції ДНР” взяв на перевірку телефон Андрія.
“Він, звичайно, нічого знайти не зміг. По-перше, я все ховав, по-друге, скажімо так, ця людина була не дуже розумна. А просто в галереї моїх фото він знайшов світлину з Дня вишиванки у Маріуполі, у 2018 році. Спитав що це таке, хоча це очевидні речі. Потім видалив фото і пригрозив, що наступного разу мене відправить до міліції”, – каже хлопець.
Андрій виїхав після року перебування там. Певним поштовхом став випадок.
“Я повертався додому пішки, вирішив зайти купити хліба. І бачу як військовий якийсь показує продавчині моє фото і питає, чи бачила вона цю людину, яка мовляв, розшукується за екстримістську діяльність. Я вийшов через інший вхід і пішов додому. Перевірив різні пабліки, ніде, окрім одного мене не було. А це означає, що мене ще не було в базах”, – каже він.
Ще певний час після цього Андрій продовжував свою партизанську діяльність, але розумів скоро потрібно виїжджати. Виїздив через волонтерів. Завдяки тому що на блок-пості ще не було єдиної бази тих, кого росіяни розшукують, Андрій виїхав без перешкод.
Далі була довга дорога через росію в Білорусію, місто Мінськ. Остання точка дороги у вільну Україну – білоруське місто Брест. Замінований кордон вони проходили пішки з ризиком для життя, загалом група була близько 50 людей.
“Коли побачили стелу з написом “Україна” – заплакали, обіймали її”, – згадує хлопець.
Сьогодні Андрій живе у Дніпрі. Він студент одразу двох факультетів Приазовського державного технічного університету (ПДТУ), секретар приймальної комісії, секретар навчально-наукового інституту сучасних технологій та Голова студентського сенату. Університет для нього – як друга родина. І свою історію він розповідає відкрито.Андрій мріє про повернення до де окупованого Маріуполя і його відновлення після війни.
Фото з особистого архіву героя інтерв’ю
Раніше ми писали, що Школяр з Дніпра здобув бронзову медаль на Всесвітній Олімпіаді геніїв
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Війна, Головне, Маріуполь, Україна Росія війна
