Він визволяв рідне село, ніс на руках поранену дитину через мінне поле і знищував ворожу техніку під обстрілами. Командир батальйону Володимир Стогній пройшов найгарячіші точки фронту — від Херсонщини до Бахмута — і до останнього бою залишався поруч зі своїми побратимами. Його історія — це більше, ніж військовий шлях. Це приклад незламності, відданості і справжнього героїзму, пише «Наше місто» з посиланням на сайт Електронних петицій, де створена петиція про присвоєння комбату звання Героя України посмертно.
Володимир народився у мальовничому селі Золота Балка на березі Каховського водосховища. Там він виріс, створив сім’ю з коханою Мариною, з якою виховував трьох дітей. Найменша донечка Варвара народилася незадовго до початку повномасштабної війни.
З перших днів вторгнення Володимир став до лав Збройних Сил, взявши позивний «Золотий». Він був розвідником у 60-й окремій механізованій бригаді, брав участь в обороні та визволенні Правобережжя. Йому випала честь звільняти рідну Золоту Балку — тоді в окупації на нього чекала мама.
Під час рейду по Херсонщині, коли українські війська просувалися вглиб регіону, «Золотий» став учасником героїчної рятувальної операції. До розташування його групи прибіг наляканий підліток і благав про допомогу — його сім’я підірвалась на міні. Загинули старші брат і сестра, мама та молодша сестра отримали тяжкі поранення. Хлопець подолав кілька кілометрів, щоб знайти порятунок.
«Ми знайшли гумовий човен і пішли до затоки. Звісно, ми розуміли, що на нас може чекати засідка, але не мали морального права не піти», — згадував раніше Володимир, розповідаючи про визволення Херсонщини.
Після Херсонщини були запеклі бої під Бахмутом, контрнаступ на Запоріжжі, операції на лівобережжі Дніпра, ротації на Донеччину, знову Херсонщина — і, зрештою, важкі бої на Курахівському напрямку, де Володимир уже командував батальйоном.
Його останній бій відбувся 17 лютого 2025 року біля населеного пункту Константинополь на Донеччині. Володимир супроводжував екіпаж пілотів і виявив колону ворожої техніки — чотири бронемашини «Тигр». Разом із побратимами вступив у бій, знищив дві машини, ліквідував щонайменше десять окупантів. Навіть під щільним вогнем продовжував керувати боєм, допоки не отримав смертельного поранення від ворожого FPV-дрону. Його евакуювали, але 5 березня серце героя зупинилося.
Нині відкрита петиція про присвоєння Володимиру Стогнію звання Героя України (посмертно). Кожен голос має значення — це можливість вшанувати пам’ять людини, яка жила заради інших і загинула за майбутнє країни.
Нагадаємо, у Дніпрі в сквері Героїв оновили проєкт «Історії Героїв»: 45 нових історій військових, які загинули за Україну.
Фото: 37 окрема бригада морської піхоти та з архіву побратимів.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Україна
Позначки: Війна, Головне, Загинув боєць
