Майже всі пропозиції громадськості до наркостратегії на наступні роки МОЗ відхилив. Знову.
"Україна мусить якомога швидше виконати частину свого "домашнього завдання", зокрема в одній із найважливіших галузей для євроінтеграції – наркополітиці. Бо наркополітика держави – це більше, ніж вживання наркотиків. Це лакмусовий папірець для оцінки криміналітету та правоохоронної системи, захворювань та медицини, порушень прав людини та цінностей", – пише у своїй колонці для "Європейської правди" депутат Європарламенту Вітяніс Андрюкайтіс, який також є членом Комісії з наркополітики Східної, Центральної Європи та Центральної Азії.
Уже кілька місяців в Україні громадянське суспільство намагається адвокатувати перед МОЗ та правоохоронними органами зміни наркополітики в Україні з репресивної на медико-соціальну. Бо таким є трек європейських і не тільки країн, до яких ми хочемо приєднатися. Бо наявна світова й українська статистика більш ніж красномовні.
Однак МОЗ або відхилив, або лише частково прийняв пропозиції громадянського суспільства. Нещодавно пропоновану МОЗом наркостратегію завернув уряд. То що там не так?
Ідентичну проблему мала й попередня наркостратегія 2013-2020 років. Документ об’ємний, намагається охопити всі сфери наркополітики по безлічі питань. У документі існують п’ять стратегічних цілей. Аби досягти кожної з них, існує операційний план. Тобто що конкретно держава планує зробити, аби цілей досягнути. В нинішньому проєкті в операційному плані до однієї стратегічної цілі буває від 4 до 24 задач.
Уже завчасно можна сказати, що такі навантаження – заздалегідь провальний результат. Так було вже з попередньою стратегією.
Центр громадського здоров’я при МОЗ відстежує і впродовж року збирає дані, які стосуються ринку наркотиків – поширеності, споживання серед різних груп населення, робить зріз наркозлочинів тощо.
У ЦГЗ є багато даних, але що роблять далі з цими цифрами? Звіти мали б бути основою для обговорень між різними держорганами та громадськістю. Щоб на основі даних будувати стратегію та плани дій до неї, щоб ранжувати проблеми від критичних до менш важливих станом на зараз. Але якісного обговорення звіту із залученням усіх стейкхолдерів в Україні немає. Як і немає рішень щодо впровадження результатів обговорень в операційний план до наркостратегії на поточний або наступні роки.
Ми наступаємо на ті ж граблі, які були і в стратегії 2013 року – закладаємо купу питань, не градуючи їх з відповідними актуальними даними, особливо останніх майже чотирьох років повномасштабної війни.
Також в Україні немає обговорень попередньої наркостратегії – що вдалося виконати, що ні і чому.
Існує таке поняття як глобальний правовий режим – погляд держави, якою має бути наркополітика в країні. І наші реалії не збігаються із нашими деклараціями.
МОЗ у своїй наркостратегії посилається на досвід Нідерландів чи Португалії, наприклад, однак там допускається рекреаційне застосування психоактивних речовин. Тобто не лише для лікувальних цілей, але й для відпочинку, коли це не шкодить оточенню. Як-от у Нідерландах існують спеціальні кофішопи, куди можна легально прийти, придбати і там же покурити чи з’їсти канабіоїдний продукт.
Тоді як у нас по факту діє режим нульової толерантності – наркотичні речовини заборонені всюди, окрім лікувальних цілей. Навіть канабіс. Такий же режим діє у США. Тобто ми боремося не лише з пропозицією, але й з попитом. Тобто переслідуємо і дилерів, і споживачів.
Такі різні підходи спричиняють казку про лебедя, щуку і рака – коли в межах однієї наркостратегії різні стейкхолдери хочуть застосувати різні підходи, які разом не працюють.
Наш реалістичний шлях наразі – збільшувати допустимі межі психоактивних речовин для власного зберігання. Тобто підняти граничні дози, після перевищення яких наступає кримінальна відповідальність. Бо зараз наша політика в цьому сенсі – найсуворіша в світі. Для цього треба змінити наказ МОЗ 188, однак в операційному плані конкретних кроків щодо нього не прописано.
Так само МОЗ визнає потребу у сприянні інтеграції та зменшенні стигми, однак конкретні заходи, індикатори участі цільових груп чи механізми ухвалення рішень за участі людей, які вживають наркотики, не прописані. Знову ж – формулювання загальної цілі є, конкретних кроків для неї немає.
Пропозиції пріоритезувати фінансування програм зменшення шкоди, лікування та реабілітації залежних у держбюджеті та місцевому фінансуванні не враховані, з аргументацією, що їх не підтримав Мінфін. При цьому МОЗ не пропонує альтернативного варіанту дій.
Тобто немає в документі конкретних зобов’язань щодо фінансування цих ключових напрямів.
Наприклад, офіційна судова статистика за 2023 рік показує, що за статтею 309 Кримінального Кодексу України ("Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту") засудили 10 831 людину.
У 90% випадків суди звільняють засуджених від відбування покарання з випробуванням, однак їх не зобов'язують пройти лікування залежності. Тобто держава інвестує більше коштів у переслідування, ніж у реальну допомогу, що надалі загрожує поширенням інфекцій (випадків ВІЛ, гепатитів), зростанням смертності серед залежних та погіршенням стану їхнього здоров'я, соціальною ізоляцією та стигматизацією залежних, які через загрозу покарання бояться звертатись за допомогою.
Українська наркополітика – це успадкована радянська. На противагу їй у багатьох прогресивних європейських країнах застосовується інший, медико-соціальний підхід. Його суть: наркотична залежність – це проблема охорони здоров'я, а не кримінальний злочин.
Тому у світі є трек на декриміналізацію споживання речовин.
У проєкті стратегії МОЗ визначає потребу знизити попит на пропозицію на наркотичні речовини як пріоритетну, однак не дає конкретики, що саме і як буде робити. Декриміналізацію у стратегії пропонують, але не включають в операційний план.
МОЗ формально означує собі завдання альтернативи покаранню, однак пряма декриміналізація, зміни до Кримінального Кодексу чи перегляд доз не зазначені. Тобто слова можуть лишитися без жодних дій.
Досвіди всіх попередніх війн кажуть про ріст проблеми вживання психоактивних речовин як способу боротьби зі стресом. Це стосується і цивільних, і військових.
Уже три дослідження "Здорових рішень" та дві закриті зустрічі-обговорення з дотичними до війська фахівцями підтвердили проблему вживання у війську та замовчування її з боку держави.
При тому, що з початком вторгнення сталося більш ніж трикратне збільшення засуджених військовослужбовців за статті Кримінального кодексу, пов’язані з наркотиками – з 9,73% у 2022 до 24,72% у 2024. Більшість засуджених – рядові військовослужбовці, які раніше не мали проблем із законом. Тобто війна та пов'язаний з нею стрес можуть бути каталізаторами розвитку залежності. Військових за вживання держава зазвичай карає штрафом і не пропонує ні лікування, ні реабілітації.
При цьому МОЗ категорично проти окремо виділяти військових як категорію, яка потребує інших підходів та підтримки. Стратегія фрагментарно охоплює питання реабілітації залежних, але у тексті військових прирівняли в реабілітації до тих, хто звільнився з місць позбавлення волі. Це недопустимо. Ігнорування реальних викликів лише їх загострить.
Затвердження стратегії на рівні уряду, де зафіксовані обов'язки конкретного органу виконувати конкретні речі – єдине, що може штовхати зміни.
Зараз єдина підстава, чому взагалі рухається наркостратегія – євроінтеграція. Європейські колеги чітко вказували нам на брак нової стратегії, тому тут швидко намагаються ухвалити хоч щось.
Наприклад, МОЗ визнає потребу в гармонізації України з європейською наркополітикою EUDS/EUDAP. Але не ставить чітких кількісних індикаторів, як збирається зменшувати пропозицію на ринку наркотичних речовин. Так само бракує повноцінного відображення стандартів EUDS/EUDAP у документі.
Якщо глянути на конкретні пропоновані дії МОЗу – зазвичай це те, що вже й так робили раніше. Чи щось сучасне проривне закладають? Ні. Бо є дисонанс між двома підходами.
З одного боку, держоргани стоять стіною на позиції: "Ні, з наркотиками не будуть ходити по вулицях", ніяких гуманних послаблень покарань. З іншого боку, громадськість адвокатує, що існують кращі європейські практики, які ефективніші і вивільняють зокрема ресурс правоохоронцям на боротьбу з дилерами. Наразі намагання наблизитися до європейських тенденцій зазнало фіаско.
Олексій Харитонов, юридичний радник БФ "Здорові рішення", один із авторів аналітичного дослідження щодо наркополітики в Україні, ЄС, та інших країнах у контексті української євроінтеграції
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
