Це може прозвучати смішно, але в кінці минулого року більшість українців планували своє життя, враховуючи фактор можливого "закінчення війни за 24 години" імені Дональда Трампа.
Принаймні тоді в розмовах із соціологами "Українській правді" не раз доводилось чути, що американські вибори стали певною "точкою надії" у світовідчутті українських громадян.
Надії, якій не судилося справдитись.
Після інавгурації Трампа, його загравань із Путіним, а особливо після скандалу в Овальному кабінеті з Володимиром Зеленським наприкінці лютого, сподівання на американського лідера та його можливості закінчити війну з Росією остаточно розвіялись.
Разом із втратою надії на американський "мир через силу" українці, схоже, починають втрачати надію на будь-який мир. У всякому разі станом на середину літа 2025-го соціологи фіксують усе більше сповзання суспільства в невизначеність.
Українці, як і раніше, продовжують опиратись ворогу й не готові йти на болючі поступки. Але дещо таки змінилось, і цей зсув видно, якщо сфокусуватись на довгостроковій перспективі.
"Було логічно очікувати, що після "жорсткої посадки" від Трампа (послаблення підтримки і зміни риторики США щодо РФ – УП) відбудеться певний морально-психологічний спад в українців. Але навіть за таких умов наші опитування показують, що все одно абсолютна більшість українців – проти варіантів завершення війни на умовах, які виглядають як капітуляція.
Ми скоро опублікуємо дані нового дослідження, і там видно, що відчуття єднання трохи посилилось. Близько 60% опитаних вважають, що Україна рухається скоріше до єднання, ніж до розколу", – розповідає УП виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький.
"Але було у нас інше запитання. "Як ви бачите Україну через 10 років: процвітаючою країною Євросоюзу чи зруйнованою країною з великим відтоком людей?". Ще під час опитувань у грудні 2024 року більше 57% вважало, що Україна через 10 років процвітатиме в ЄС. А уже станом на кінець травня – початок червня навпаки майже половина (було 28%, стало 47% – УП) бачить Україну зруйнованою", – розповідає Грушецький.
Як змінилось світовідчуття українців за останні пів року, кому вони тепер схильні довіряти, за кого проголосували б та як у соціологічних дослідженнях проступає нове розшарування суспільства, розбиралась "Українська правда".
На початку 2025 року в українському суспільстві домінувало сподівання, що нова адміністрація в США, попри риторику, підтримає Україну або принаймні не шкодитиме її інтересам. Однак упродовж лютого – травня стало очевидно, що американський президент Дональд Трамп не виступає ані як союзник, ані як посередник для укладання реально справедливого миру.
Це викликало серйозне емоційне потрясіння в багатьох українців. Відчуття політичного "холодного душу" стало не абстрактним прогнозом, а реальним переживанням для широких верств населення.
Точкою неповернення можна назвати 28 лютого 2025 року і безпрецедентну сварку в прямому ефірі між президентом України Володимиром Зеленським, Дональдом Трампом і його віцепрезидентом Джей Ді Венсом.
Ця подія буквально перевернула з ніг на голову суспільні настрої в Україні. Її наслідки чітко видно на графіках соцопитувань з будь-якого питання.
Власне, дуже наочно події в Овальному кабінеті відобразились і на ставленні українців до самого американського лідера.
"В грудні 2024-го більше 50% опитаних в Україні вважали позитивом, що Трамп став президентом. А уже в березні 2025-го було більше 70%, які говорили, що це погано для України", – пригадує Грушецький.
Це розчарування у Трампі має куди ширші наслідки, ніж просто втрата довіри до нього самого.
Наприклад, якщо подивитись на графік відповідей на запитання про те, чи ситуація в Україні розвивається у правильному чи в неправильному напрямку, що був опублікований у липні "Социсом", то чітко буде помітно "збій", який припадає якраз на час сварки в Білому домі.
Крім самого факту великої зміни настроїв, цікавим є її наповнення. Назвати це можна одним словом – консолідація. Або ж, як прийнято казати в політичних технологів – ефект єднання навколо прапора.
"Українська правда" писала, що на початку весни технологи Офісу президента навіть намагались вибудувати політичну кампанію для Зеленського, виходячи із цієї тенденції єднання навколо загроженого лідера.
За словами Грушецького, ефект росту підтримки президента після "агресії" американських лідерів досі тримається.
"Поки що президент "в плюсі" по довірі. У наших опитуваннях у грудні був відносно найнижчий показник у Зеленського від початку вторгенння – 52% довіри. Хоча і це високий показник як для демократичних країн.
Станом на початок червня ця довіра тримається на рівні, здається, близько 65%. Але на початку травня було понад 70%. Тобто тренд пішов на спад", – пояснює соціолог.
Згідно з даними "Социса", президентські рейтинги так само миттєво відреагували на вашингтонський конфлікт. Вперше за багато місяців підтримка Зеленського (зелена лінія) в першому турі президентських виборів перевершила підтримку Валерія Залужного (синя лінія).
З лютого графіки їхньої підтримки йдуть поруч, хоч у другому турі Залужний впевнено перемагає. Але ця ситуація виявила дві несподівані тенденції, які раніше ніхто не помічав.
Перша – про єдність і довіру, чи точніше їхню втрату.
"Виявилось, що є 20–25% українців, які настільки критично налаштовані до президента, що на них вже не впливають навіть такі речі, як скандал у Білому домі.
Ми звернули увагу, що у 2022 році ріст довіри до президента сягнув 90%. А після Овального кабінета – до трохи більше як 70%. Це означає, що є доволі великий сегмент незадоволених, які в міжнародному контексті ще готові висловити довіру главі держави, але, коли ситуація нормалізується, вони швидко відкочуються до своєї послідовної критики влади", – пояснює Грушецький із КМІСа.
Друга тенденція, яку видно на наведеному вище графіку рейтингів від "Социса" – сіра лінія, яка займає перше місце в опитуваннях – "важко відповісти".
По суті, чверть українських виборців не визначилась зі своїм кандидатом. Ріст цієї категорії почався ще минулого року паралельно з падінням рейтингу Зеленського. З осені 2024-го тих, хто не визначився, було стабільно більше, ніж виборців чинного президента.
Але після лютневого скандалу у Вашингтоні обидва лідери президентського рейтингу мають менше підтримки, ніж умовний кандидат "ВВ" ("важко відповісти"). У схожій електоральній ситуації в 2019-му році з'явився несподіваний позасистемний кандидат Володимир Зеленський і з легкістю виграв вибори.
Поступове падіння і довіри, і рейтингів Зеленського, починаючи з квітня – точне тому підтвердження.
"У Володимира Зеленського є низхідний тренд підтримки за останні місяці. Але ситуація у всіх інших суб'єктів політичного процесу, будемо відвертими, теж не дуже хороша. І за показниками довіри там теж є проблеми у всіх.
А у людей ще з 2022 року є запит на щось нове, на оновлення політикуму. Тільки цього разу запит не тільки на нове, а ще й на компетентне. Особливо із середовищ волонтерів і військових. Тому в рейтингах і є так багато тих, хто "не визначився".
Бо люди бачать щоденний героїзм різних людей: і військовослужбовців, і волонтерів, і окремих представників місцевої влади. Відповідно їх хочуть бачити при владі. Але в опитування цих нових людей не включають. Бо вони ще не герої громадсько-політичного життя, які готові повести країну. І це створює розсинхронізацію", – пояснює природу феномену "важко відповісти" Антон Грушецький.
Однак, попри падіння довіри до окремих осіб, абсолютна більшість українців продовжує виступати проти проведення виборів у час війни. Орієнтовно 75–80% вважають, що це питання може бути порушене тільки після завершення бойових дій.
Хоча, як переконують дані від "Социс", запит на проведення виборів одразу після "завершення переговорів" і закінчення воєнного стану дуже значний: майже 58% виступають за швидкі вибори, 33% вважають, що їх треба буде ще на якийсь час відкласти.
Таке велике бажання перезавантажити владу пов'язане також зі ще кількома великими проблеми, нерозв'язаність яких українці покладають саме на владу.
Головною претензією до Зеленського і його команди з великим відривом є "збереження високого рівня корупції".
Враховуючи, що в опитуваннях різних соцкомпаній корупцію часом називають більшою проблемою, ніж навіть російське вторгнення, асоціювання влади з цією темою тільки посилює бажання її змінити.
"Корупція породжує відчуття несправедливості, чим будуть користуватися і наші вороги. До речі, ці останні удари по будівлях ТЦК. Ви ж бачите, як воно одразу супроводжується медіакампанією а-ля "покарали" і так далі. Частина людей бачить несправедливість у процесах мобілізації, і на них спрямовані ці медіакампанії. Хоча я сподіваюся, що більшість людей насправді так не думають", – пояснює виконавчий директор КМІС Грушецький.
Наприкінці червня КМІС опублікував дані цікавого опитування. Виявилось, що 41% українців вважає, що країна рухається до авторитаризму, 50% – що до демократії.
Як пояснює Грушецький, поки важко робити точні висновки з цих даних, бо таке запитання ставилось вперше.
"Ми вставили це питання прямо посеред нашого іншого дослідження, тому що кількість запитів, особливо від західних журналістів та експертів, перевищила певну норму.
41% відповіли, що ми рухаємося до авторитаризму. Хоча я можу сказати, що скоріше за все до 2022 року показники навряд чи були би кращими або, скажімо, на початку 2019 року", – пояснює виконавчий директор КМІС із посмішкою, хоч навіть факт такого нечуваного інтересу від західних ЗМІ є показовим сам собою.
Але якщо придивитись до відповідей опитаних на запитання, що ж вони вважають рухом до авторитаризму, то їхні варіанти радше є формою висловлення протесту проти влади, ніж реальними засторогами.
18% згадали обмеження свободи слова і тиск на ЗМІ, хоча йшлося здебільшого про "телемарафон", 14% – концентрацію влади, ще 12% згадали корупцію і ТЦК. Показово, що про відсутність виборів говорили лише 4% тих, хто боїться авторитаризму.
"Тобто поки що ми бачимо збереження певної єдності і волі до опору агресору. Росія все одно ворог, з яким треба боротися, незалежно від поведінки Штатів тощо.
А от що реально турбує, це те, що оцей вогник надії, світло в кінці тунелю поступово гасне. У людей зникає віра в позитивний образ країни в майбутньому. І це тривожно", – резюмує Антон Грушецький із КМІС. І додає:
"Якщо ми не бачимо, що за цими теперішніми стражданнями нас чекає нарешті "золотий час" для України, то це дуже позначатиметься на стані і поведінці людей в довгостроковій перспективі. І мова не про опір тепер, а про післявоєнну ситуацію. Чи возз'єднатися зі своєю родиною за кордоном? Чи взагалі варто залишатися в країні? І це, звісно, тривожить уже зараз".
