Ще у 2017 році необхідність ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) з’явилась серед заходів на виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Україні знадобилось близько п’яти років, щоб виконати це зобов’язання.
Водночас понад два роки з моменту ратифікації Стамбульської конвенції дозволяє поставити питання, чи зроблено необхідне для того, аби закріплені у міжнародному документі гарантії були частиною національного механізму притягнення до відповідальності за вчинення гендерно зумовленого насильства. Оскільки після процедури ратифікації міжнародного документа перед державою стоять конкретні кроки – оновлення законодавства та ефективне впровадження таких змін на практиці відповідальними інституціями та особами, які їх представляють.
З одного боку, після 2022 року відбулось чимало змін у законодавчій площині – виникали окремі ініціативи, спрямовані на вдосконалення реагування на гендерно зумовлене насильство (до прикладу, №8048 від 19.09.2022 щодо вдосконалення адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства; №9093 від 13.03.2023 щодо можливостей укладення угод про примирення у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи та ін.).
Окремі стали законами (до прикладу, №8329 від 02.01.2023, яким, з-поміж іншого, було передбачено адміністративну відповідальність за сексуальні домагання; №10249 від 10.11.2023 щодо скасування заборони на розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини).
Однак змін на рівні комплексного впровадження передбачених Стамбульською конвенцією положень в українське національне законодавство досі очікуємо. Про це згадує й Європейська комісія (2024 Communication on EU enlargement policy), а згодом і український уряд в своєму Розпорядженні від березня 2025 року №300-р. У документі запропоновані заходи з виконання рекомендацій Європейської Комісії, представлених у Звіті про прогрес України в рамках Пакета розширення Європейського Союзу 2024 року.
Згідно з ним для повної імплементації положень Стамбульської конвенції існує необхідність забезпечити розгляд проєкту закону "Про внесення змін до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення повноти імплементації положень міжнародного права з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, у тому числі щодо дітей" (№12297 від 09.12.2024).
Законопроєкт №12297 пропонує системні зміни як щодо встановлення відповідальності за гендерно зумовлене насильство, зокрема:
Необхідність розгляду та підтримки Верховною Радою України згаданого проєкту Закону можна пояснити двома факторами: як технічним – невиконання заходів щодо приведення законодавства у відповідність до стандартів ЄС сповільнює процес переговорів про вступ в ЄС, а отже й можливість набуття Україною статусу держави-члена ЄС, так і ціннісним, згідно з яким права людини є визначальними при побудові політики в державі.
Катерина Шуневич, керівниця Аналітичного Центру ЮрФем, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
