“Чорноморець” відправився у Першу лігу — а разом із клубом (що логічно) і Ярослав Ракицький. Хто б що не казав, а центральний захисник є легендою УПЛ, взяв десять чемпіонств, сім кубків, шість Суперкубків України, викликався до низки важливих матчів за участі національної збірної.
Поки не до кінця зрозуміло, чи виступатиме “Рак” у Одесі в подальшому (все ж контракт передбачений до кінця червня), проте факт є беззаперечним — тепер і він у історії, повʼязаній з другим за престижністю дивізіоном.
Натхненні цим випадком, ми вирішили пригадати не менш відомих персонажів зі статусом, котрі опинилися у Першій лізі. Зауважимо, уже після визнання, адже те, що за молодості той чи інший гравець пройшов випробування низинами, а потім прославився, не є якимось відкриттям.
Олександр Ковпак прославився у “Таврії”: напрацював на гарні особисті цифри, у сезоні 2008/09 очолив бомбардирський рейтинг (17 мʼячів), через рік привіз до Сімферополя кубок України, вирваний у боротьбі з донецьким “Металургом” (3:2). Відзначився у фіналі та загалом став найкращим голеадором турніру (5 влучних пострілів).
У грудні 2010-го вільним агентом приєднався до київського “Арсеналу” (до цього через примхи керівництва кримчан провів кілька тижнів у дублі) та продовжив демонструвати цілком пристойний рівень.
Яким же було здивування, коли взимку 2013-го центрфорвард вигулькнув у “Севастополі”. Хоча, з одного боку, все зчитувалося — клуб, на балансі якого перебували Маріуш Левандовський, Денис Кожанов та Олег Кононов, явно не збирався засиджуватися у Першій лізі.
Не сказати, що Ковпак приніс надзвичайну користь (3 точні удари в 7 матчах), тим не менш, є причетним до промоушену. Посприяв тому, щоб “моряки” затрималися в УПЛ (вразив ворота “Чорноморця”, “Ворскли”, “МетаДона” й “Волині”), от тільки весною 2014-го на півострів навідалися “зелені чоловічки” та “іхтамнєт”.
Олексій Бєлік зіграв одну із ключових ролей у становленні “Шахтаря” як українського гранду. Коли людина бере чотири медалі найвищої проби та додає до колекції стільки ж кубків, про це треба сміливо говорити. Прикметно, що у 2003-му нападник відвантажив 28 мʼячів у Вищій лізі (хоч і не забезпечив лідерство за відповідним показником — його випередив Максим Шацьких).
Поступився у конкуренції бразильцям, намагався реабілітуватися у “Дніпрі”, проте провалився за всіма фронтами, підтримував форму у резерві та наостанок побив горщики із Хуанде Рамосом. Влітку 2011-го вдався до пошуків роботи та, зрештою, опинився у Запоріжжі.
Володіючи солідним досвідом, приклав руку до підвищення “Металурга” — 13+2 допомогли накопичити 76 залікових балів та за додатковими факторами обійти “Севастополь”, який так і обмежився третім рядком. У кампанії 2011/12 взяв участь у 8 поєдинках, віддав 1 асист (проти “Металіста” — 1:1), з настанням 2013-го повісив бутси на цвях.
Як і Бєлік, Андрій Воробей долучився до славних сторінок “Шахтаря”, написаних у кінці 90-х-середині нульових. Сім титулів, тривалий період найкращий снайпер “помаранчево-чорних” в історії (114 голів; згодом рекорд побив Луїс Адріано) — досягнення, варті поваги.
Але, на жаль, все колись закінчується — улюбленець публіки усвідомив, що поступається латиноамериканській діаспорі, тож єдиний правильний вихід — це піти. У 2007-му форвард відгукнувся на запрошення від “Дніпра”, запамʼятався посереднім рівнем, був орендований київським “Арсеналом” і там раптово пережив другу молодість. 9+5 у 23 матчах, перебування на вільних хлібах станом на травень 2010-го та цінний досвід — аргументи для Мирона Маркевича.
Всі розуміли, з якою метою брали легенду, але сам Андрій вважав, що годиться не лише для підстраховки. Конфлікт, спричинений на цьому підґрунті, завершився орендою — у лютому 2013-го Воробей прибув на поміч першоліговому “Геліосу”. Правда, союз не склався — 33-річний ветеран сподобався активністю на зборах, а от коли дійшло до справи в чемпіонаті, то вичавив із себе 293 хвилини.
Харківʼяни закрили собою десятку у турнірній таблиці, Воробей же зробив паузу та перейшов у аматори.
Пилип Будківський може похизуватися гарною репутацією на просторах УПЛ — хоч і мандрував численними орендами із “Шахтаря”, проте зумів себе гідно зарекомендувати. Наприклад, у розіграші 2015/16 став другим бомбардиром УПЛ (14) — пальму першості забрав неперевершений та недосяжний тоді Алекс Тейшейра (22).
Пробувався за кордоном (“Анжі”, “Кортрейк”, “Сошо-Монбельяр”), знадобився “Десні”, де залишив помітний відбиток, взимку 2022-го відправився до “Полісся”, котре тільки ставало на прямі ноги. Відзначився 14 мʼячами, чим вніс величезний доробок у вихід житомирців до УПЛ, у подальшому збавив оберти (зокрема, через важкі пошкодження), але доклав зусилля, щоб “зграя” гарантувала прописку в єврокубках.
Влітку 2024-го пішов із “Полісся” та довів, що все ще актуальний (8+4, як то кажуть, на дорозі не валяються). Що цікаво, деякий час преса, поки Імад Ашур не підписав Факундо Батісту, посміювалася із недалекоглядності поліщуків; характерно, що зі звільненням тренера Пилип поаплодував у коментарях під постом у соцмережах.
Коли у серпні 2023-го Владислав Бабогло дав згоду на перехід у “Карпати”, простежувалося певне ошелешення від новини. Який сенс одному із найстабільніших оборонців УПЛ опускатися на щабель нижче?
Львівʼяни епохи Володимира Матківського інтенсивно підсилювалися та декларували боротьбу за Премʼєр-лігу — власне, тому і виклали за “олександрійця” 585 тисяч євро. З іншого боку, вливання не сприймалися стопроцентною гарантією успіху — стиль Мирона Маркевича активно критикувався, сам тренер не був упевнений у перспективах, наполягав на ще більших інвестиціях та, зрештою, навіть не витягнув золото Першої ліги (його вирвав “Інгулець”).
Владислав Лупашко показав Маркевичу, як можна розвивати наявну обойму, за якої Бабогло — чи не найцінніший елемент в лінії захисту. Збірник Молдови мав залізобетонну практику у всіх дивізіонах та без сумнівів залишитися на високій планці.
Так, Денис Гармаш — суперечлива постать. Однак це не скасує 361 зустріч, 99 результативних дій та одинадцять трофеїв, оформлених у біло-синіх кольорах. Виступи універсала нагадують синусоїду — десь він дивував та витягував (із останнього, що спадає на думку — дубль із ларнакським АЕКом Лізі конференцій), а частенько відверто бив байдики та їхав на перевиховання до Туреччини.
У вересні 2023-го Мірча Луческу поставив крапку, опісля Денис подався до “Осієка”, де розчарував фізичною підготовкою та через чотири місяці повернувся до УПЛ. У січні 2024-го півзахисник уклав договір із “Металістом 1925”, у дебюті забив “Динамо”, у травні — житомирському “Поліссю”, але цих зусиль не вистачило, щоб вберегти харківʼян у еліті.
У Першій лізі Гармаш провів лише 26 хвилин, втратив місце в обоймі та з початком 2025-го очікувано попрощався з колективом. Патрік ван Леувен, що замінив Віктора Скрипника у технічній зоні, мотивував відсутність практики для українця пріоритетом, відданим на користь конкурентів за амплуа.
Сьогодні Ден — у аматорах. “Лісне”, що сперечається у лізі Київщини, підібрало ще ряд іменитих прізвищ — Сергія Рибалку, Сергія Шестакова та Олександра Насонова.
Колись у Владлені бачили надзвичайну перспективу. Талановитий, з хорошою антропометрією, баченням поля та ударом — багато хто навіть з розумінням віднісся до того, що плеймейкер рвався покинути “Шахтар”. Навіщо “маринуватися”, коли є той же Алекс Тейшейра?
Етап у леверкузенському “Баєрі” не вийшов через травми та дефіцит практики, експеримент з “Вайле” — якийсь дивний, тож ніхто не здивувався, коли у липні 2019-го Владлен постав у луганській “Зорі”. Ще більший подив викликало те, як Віктор Скрипник невдовзі реанімував півзахисника — хлопець видав пік у 2021-му (8+8) та дістався до вирішальної стадії кубка України проти “Динамо”.
Тоді ж не домовився із луганцями щодо пролонгації, перебрався до “Десни”, а з повномасштабним вторгненням взяв курс на “Ригу”. Хвостиком за Скрипником послідував до “Ворскли” та “Металіста 1925”, з вильотом до Першої ліги не втратив значущості у складі та от має протестуватися на міцність проти “Лівого Берега” у стиках.
9+6 у цьому сезоні підтвердили, що Юрченко у повному порядку й у випадку кваліфікації до УПЛ ще дасть жару — скіли присутні, а вік (у січні виповниться тридцять два) дозволяє рядувати на полі.
Владислав Калітвінцев змінив цілий перелік команд, перш ніж у 2019-му остаточно розірвав звʼязки із “Динамо”. Вболівальники “біло-синіх” зі скепсисом оцінювали можливості вихованця (хоча “Калітка” дуже сподобався у ліберецькому “Словані”), й півзахисник діями відповів на критику.
10+14 у “Десні”, змагання за єврокубки, формування ефективної звʼязки із Олександром Філіпповим, добротний етап у “Олександрії” — Владислав зняв питання щодо професійної готовності та підтвердив, що здатен виконувати претензійні завдання.
Влітку 2024-го мав пропозиції від ЛНЗ та “Чорноморця”, проте віддав перевагу “Металісту 1925”. Не сказати, що Калітвінцев користувався попитом за ван Леувена, так само ротується і Олександром Чижовим — поки в його активі 714 хвилин та 1 асист, проведений із “Агробізнесом”.
“Олександрія”, “Десна”, “Зоря” — всюди Максим Імереков виклався на 101 відсоток. Дебют чернігівців у єврокубках проти “Вольфсбурга”? Подякуйте за це захиснику. Луганці теж билися на міжнародній арені та прийнятно просувалися дистанцією УПЛ? Імереков і тут приклався, до того ж заслужено носив капітанську повʼязку. Справжній боєць (прикметно, що і в “Металісті 1925” наділений статусом капітана).
Поповнив ряди харківʼян у лютому 2024-го, у намаганні врятувати клуб від пониження забив львівському “Руху” та “Дніпру-1”. Є беззаперечним лідером та фактором того, що “М1925” не розсипався від не завжди виправданих рішень ван Леувена та досі чіпляється за УПЛ.
