Сучасна «Праща Давида» — це система ППО, здатна перехоплювати іранські ракети.
За населенням і територією Іран — «Голіаф», але Ізраїль значно випереджає за ВВП на душу населення та оборонним бюджетом.
У 1970-х роках Іран та Ізраїль були неофіційними союзниками: торгували, обмінювалися технологіями, навіть розробляли зброю разом.
Після Ісламської революції 1979 року Іран став лютім ворогом Ізраїлю.
Під час Другої світової СРСР окупував частину Ірану, а згодом підтримував там «сепаратистські республіки» — це був перший епізод Холодної війни.
Перський коридор через Іран був одним із ключових маршрутів постачання для СРСР за програмою ленд-лізу.
Давня історія Ірану як «гри між імперіями» повторюється і сьогодні — лише гравці інші.
Для початку, шановні читачі, (пізніше зрозумієте — навіщо) згадаємо біблійну (Старий Заповіт, Книга Царів) легенду про Давида та Голіафа. Тільки, будь ласка, не треба при цьому згадувати усім світові відому і всім нам зі шкільних підручників знайому статую Давида роботи великого скульптора Мікеланджело Буанаротті, з 1504 року експоновану в музеї Флоренції. Там чотириметрового зросту Давид — красень-чоловік, «качок», прямо як наш сучасник — кіногерой Арнольд Шварценеггер у свої найкращі роки.
Ні, це просто таким уявив собі біблійного героя унікальний талановитий скульптор. Насправді ізраїльтянин Давид був просто молодим пастухом з Вифлеєму. Його батьківщина тоді (приблизно в XI столітті до н.е., у часи становлення Ізраїльського царства) в якийсь раз протистояла філістимлянам. Такий був технічно просунутий народ: використовували залізну зброю, на відміну від ізраїльтян, у яких заліза майже не було. Філістимляни мали сильну армію і часто перемагали ізраїльтян.
Ось і в тому легендарному протистоянні Голіаф — воїн із філістимлян, їхній провідник, велетень близько 3 метрів зросту, був закований у броню, озброєний важким списом і мечем. Він висміював ізраїльтян, викликаючи будь-кого на бій, який би вирішив результат війни. Але ніхто не наважувався вийти проти нього. Тим часом Давид — пастух, але не воїн — прийшов у табір навідати своїх братів. І несподівано викликався битися з велетнем. Цар Саул спочатку не вірив, але Давид наполіг, сказавши, що він із Божою допомогою раніше вже перемагав лева і ведмедя.
Давид був без обладунків — узяв лише свою метальну зброю — пращу і п’ять гладких камінців. Коли Голіаф пішов на «дрібного» з насмішками, Давид сказав: «Ти йдеш проти мене з мечем і списом, а я йду проти тебе в ім’я Господа!» Він метнув один камінь із пращі, і камінь потрапив Голіафу прямо в лоб! Голіаф був убитий, і Давид відрубав йому голову його же мечем. З тих пір цей випадок використовується як метафора: «Давид проти Голіафа» — про боротьбу маленького з гігантом, і результат цієї боротьби аж ніяк не визначений розміром.
З тих пір пролетіло 32 століття, і ось у тих краях знову протистояння не на життя, а на смерть: маленький Ізраїль проти великого Ірану. І знову в ізраїльтян у руках праща. Правда, сьогодні «Праща Давида» — це вже не смужка шкіри для влучного метання каміння, а система протиракетної оборони для перехоплення балістичних ракет середньої дальності та тактичних ракет. А тепер давайте — адже істина пізнається у порівнянні — зіставимо деякі цифри, що характеризують ці дві країни.
Ось коротке порівняння ключових показників Ірану та Ізраїлю (на 2024–2025 рр., дані усереднені та округлені).
Що ж, за площею і кількістю населення Іран тут — наче Голіаф. Але за багатьма іншими найважливішими показниками — це ще питання. А були ж колись часи, жили у мирі та злагоді. Причому, зовсім, за історичними мірками, недавно.
Станом на кінець червня 2025 року війна між Ізраїлем та Іраном офіційно не завершена, але з 24 червня діє перемир’я. Воно було досягнуте за посередництва США та Катару після 12 днів інтенсивних бойових дій: Ізраїль завдав ударів по іранських військових об’єктах, перш за все тим, де вироблялася ядерна зброя та балістичні ракети. Іран відповів масованими атаками по ізраїльських містах. За заявами ізраїльтян, було перехоплено близько 80% ракет.
Зараз ситуація відносно спокійна — великі обстріли припинилися, але напруга зберігається. Формальної мирної угоди немає, і обидві сторони продовжують ворожу риторику. Світові лідери закликають до продовження переговорів, адже конфлікт може спалахнути знову в будь-який момент.
Так, за шаха Ірану Мохаммеда Рези Пахлаві (1941–1979) Іран та Ізраїль дійсно мали дружні й тісні стосунки, хоча офіційно Іран не визнавав Ізраїль як державу. Іран був однією з небагатьох мусульманських країн, що підтримували Ізраїль де-факто. Хоча формальних дипломатичних стосунків не було, у Тегерані діяло ізраїльське представництво під виглядом торгової місії.
Ізраїль отримував з Ірану нафту — це був один із головних каналів енергетичного постачання Ізраїлю. Натомість Ізраїль поставляв Ірану технології, сільгоспобладнання, озброєння і навчав фахівців. Ізраїльська розвідка Моссад і іранська САВАК співпрацювали у боротьбі із спільними ворогами — перш за все з прорадянськими, арабськими та ісламістськими силами. Ізраїль допомагав Ірану у військових проектах, включаючи таємні розробки у галузі ракет і оборони. Проект «Перехоплення» був спільним ізраїльсько-іранським проектом 1970-х років із розробки ракетного озброєння та систем ППО. Ось 2 цитати з тієї мудрої епохи.
Шах Ірану, Мохаммед Реза Пахлаві (інтерв’ю французькій газеті Le Figaro, 1976):
«Ізраїль — це реальність. Ми не можемо ігнорувати державу, яка існує і має силу».
Голда Меїр, прем’єр-міністр Ізраїлю (1969–1974):
«Іран — наш стратегічний союзник у регіоні, хоч і неофіційний. Взаєморозуміння між нами засноване на здоровому глузді, а не на гаслах.»
Після Ісламської революції (1979 р.) аятолла Хомейні прийшов до влади, і стосунки були розірвані. Новий ісламський режим став одним із найзапекліших противників Ізраїлю, називаючи його «сіоністським ворогом». Ось ще 2 цитати.
Аятолла Рухолла Хомейні, 1980:
«Ізраїль — це ракова пухлина, яку потрібно вирізати з ісламського світу.»
Махмуд Ахмадінежад, президент Ірану (2005–2013):
«Сіоністський режим має бути стертий з карти». Що ж тут сказати ізраїльтянам, де, як співав Володимир Висоцький, «на чверть колишній наш народ»? Згадати класику: «Хто до нас із мечем прийде, від меча і загине!»
Є, до речі, ще одна сторінка історії Ірану, про яку слід знати, адже про неї дипломатично замовчували радянські підручники. Багато хто з нас пам’ятає радянський бойовик «Тегеран-43» з Джигарханяном, Білохвостиковою, Костолевським. І навіть Ален Делон, який «не п’є одеколон, а п’є потрійний бурбон», там відзначився!
Тема фільму: під час Тегеранської конференції готувалося вбивство Сталіна, Рузвельта і Черчилля. І наша розвідка цьому завадила. Ще б: радянські чекісти в Ірані почувалися як вдома. Чому? А Іран потрапив під вплив СРСР у роки Другої світової внаслідок спільної англо-радянської окупації країни в 1941 році.
Причиною окупації була пронацистська позиція тодішнього шаха Ірану. Реза-шах Пахлаві, зберігаючи офіційний нейтралітет, був схильний до прогерманської політики. Ось СРСР, виходячи, як завжди, з геополітичних міркувань, у серпні 1941 року і ввів до Ірану війська.
Там перебувала безліч німецьких фахівців і агентів, що турбувало СРСР і Великобританію. Вони побоювалися, що Німеччина може використовувати Іран як плацдарм проти СРСР і для контролю над нафтовими родовищами.
Також союзники хотіли використовувати іранську територію для поставок американської та британської допомоги СРСР за ленд-лізом. Це був так званий «Перський коридор» — стратегічний шлях поставок через Перську затоку та Іран.
Тих гігантських поставок, які радянський офіціоз із глузуванням звів нібито до тушенки та згущенки, а зараз путінська росія йому підтявкує: ми, мовляв, самі з вусами, і без того б виграли. Дебіли, прости господи!
Через іранський коридор пройшло близько 25% усього ленд-лізу для СРСР: танки, літаки — винищувачі та бомбардувальники, вантажівки, джипи, гармати, зенітки, міномети, локомотиви і залізничні вагони, верстати та матеріали, паливо — мільйони тонн!
Та ну, у того керівництва США мізки були в головах, а не тирса… Йшов тоді ленд-ліз і через північні порти (Архангельськ, Мурманськ — «північний маршрут»), Владивосток (морський шлях по Тихому океану — «дальній маршрут»). Але Перський маршрут був найбезпечнішим, особливо після 1943 року, оскільки північні піддавалися атакам німецьких підводок та авіації.
Операція «Згода» почалася 25 серпня 1941 р. — війська Великобританії (з півдня) і СРСР (з півночі) одночасно вторглися до Ірану. Опір іранської армії був слабким. 17 вересня 1941 р. країна капітулювала, шах Реза Пахлаві був змушений зректися престолу на користь свого сина — Мохаммеда Рези Пахлаві.
Так Іран був окупований союзниками до кінця війни. СРСР контролював північ країни, Британія — південь. У 1942 році було підписано договір між СРСР, Великобританією та Іраном, який гарантував незалежність і суверенітет Ірану, а також вивід військ після закінчення війни.
Однак СРСР затримував вивід своїх військ після війни і почав «варити воду», підтримуючи сепаратистські рухи в Іранському Азербайджані та Курдистані, що призвело до Іранської кризи 1946 року — першого конфлікту Холодної війни.
Ось, коротко, його суть: все до болю знайоме! Союзники обіцяли вивести війська після закінчення війни, не пізніше 6 березня 1946 року. Великобританія вивела свої війська в строк. СРСР відмовився виводити війська з північного Ірану (провінція Азербайджан і частина Курдистану).
Що вчинив СРСР? Так козі зрозуміло: організував і підтримав «сепарів»! У листопаді 1945 року в іранському Азербайджані за допомогою СРСР була проголошена (відгадайте з першого разу) — Азербайджанська народна республіка. Одночасно в іранському Курдистані була створена Мехабадська республіка (перша курдська держава). Обидві структури озброювалися і постачалися Червоною армією і вважалися прорадянськими.
Іранський уряд поскаржився до ООН (щойно створену в 1945 р.) — це був перший випадок звернення до Радбезу ООН з міжнародного конфлікту. США та Великобританія виступили різко проти дій СРСР, вимагали виведення військ.
На СРСР посилилося міжнародний тиск (у т.ч. від президента США Гаррі Трумена — це був справжній мужик, зі сталевими «бульбами»!). Під цим тиском СРСР вивів війська у травні 1946 року, за умови, що Іран підпише угоду про нафтову концесію для СРСР (її згодом іранський парламент анулював). У червні-липні 1946 року іранська армія за підтримки Заходу увійшла до Азербайджану і Курдистану і ліквідувала радянські маріонеткові республіки.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
