Верховна Рада проголосувала за відставку Дениса Шмигаля з посади прем'єр-міністра, яку він обіймав найдовше зі всіх своїх попередників. Таке рішення підтримав 261 депутат. Згідно з даними, які оприлюднили народні депутати, проти відставки не проголосував ніхто, однак четверо присутніх вирішили утриматись, а 55 присутніх народних обранців не взяли участі у голосуванні.
Виступ Шмигаля у парламенті перед звільненням почався з подяки військовим та народу за стійкість, президенту Володимиру Зеленському за співпрацю, членам уряду за спільну роботу, парламенту за співпрацю та «конструктивну критику і пропозиції», а бізнесу за сплачені податки.
«Ці п’ять років були найскладніші у нашій історії. … Якими б складними не були виклики, ми завжди виконували усі соціальні зобов’язання перед державо», - зазначив Шмигаль, згадавши пандемію коронавірусу, перед якою почалось його прем’єрство, та повномасштабну війну.
Згідно з законом про Кабінет міністрів, прийняття Верховною Радою рішення про відставку прем’єр-міністра має наслідком відставку всього складу уряду. Водночас Кабінет міністрів, який перебуває у відставці, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду. Нового главу уряду та його склад планують призначити на засіданні парламенту 17 липня.
Історичний рекорд перебування прем’єра на посаді, небачений в Україні, — понад п’ять років. Як Денису Шмигалю це вдалося?
По-перше, Шмигаль — унікальний бюрократ-флюгер. Найголовніше — він президентських амбіцій не мав, жодних власних ініціатив не генерував і публічно не артикулював, а значить, медійно-політичної загрози для Зеленського не створював. Він швидко усвідомив, що тривалість його перебування в уряді залежить не від результатів діяльності для країни, а від настрою однієї людини.
По-друге, уряду Шмигаль собі не підбирав, список міністрів йому спускали згори, це був уряд Зеленського і виключно Зеленського, тож урядом Шмигаль ніколи не керував — він лише покірно виконував накази Банкової, з першого дня вимушено віддавши прем’єрське кермо президенту і його «5–6 ефективним менеджерам». Постановами Кабміну і кадровими призначеннями він втілював у життя все, що йому казали: від «Великого крадівництва» до «яєць Рєзнікова» і «АОЗ Умєрова», від оборудок на митниці й податковій до схем вивозу зерна і «оподаткування» атомної енергетики, від включення вказаних згори прізвищ до санкційних списків до вилучення з кадрових розпоряджень уряду прізвищ небажаних для Банкової осіб хоч під час проведення конкурсів, хоч навіть після оголошення переможців (БЕБ, САП), хоч на межі закону, хоч далеко за межею — виконання наказів було прискіпливо сумлінним, жодних збоїв за понад п’ять років! Шмигаль — це автопілот без права визначення курсу.
По-третє, призначенням на пост прем’єр-міністра Шмигаль із регіонального бюрократа перестрибнув одразу кілька важливих управлінських щаблів, не маючи ні політичного досвіду, ні політичної підтримки, на відміну від багатьох українських прем’єрів. Цей прем’єр не мав жодної навіть мінімальної опори (фракції) в парламенті. Так, Арахамія був вагомим партнером, але ніжки крісла підломились, як тільки лідер фракції СН впав у немилість на Банковій.
По-четверте, Шмигаль буде, напевно, першим українським прем’єром, якого звільнили не для того, щоб «випустити суспільну пару» невдоволення владою і скинути баласт негативу влади. Всю владу давно сконцентровано в руках Зеленського, тож успіхи, як і негатив, усі пов’язують виключно з президентом, а прізвища прем’єра і більшості міністрів давно мало кого цікавлять.
І наостанок. У чому ж унікальність звільненого прем’єра-чиновника, яку ми маємо відзначити, за яку віддати належне і навіть подякувати Денису Анатолійовичу?
Давайте визнаємо: чужі, підібрані кимось іншим підлеглі, більшість із яких недієздатні й безініціативні, нахабні й примхливі начальники із щоденними командами з Банкової, що до того ж не розуміють, зневажають і ненавидять нормальну інституційну бюрократичну систему як таку, намагаються її обійти і зруйнувати, а до того ще тяжка війна зі щоденними критичними викликами і проблемами! Але ж механізм виконавчої влади таки не рухнув, країна і держуправління таки якось вистояли всі ці роки. Шмигаль зміг за вкрай тяжких умов і обставин організувати і забезпечити більш-менш нормальну ритмічну роботу в центральному органі виконавчої влади, і це його великий плюс. Він зберіг тіло держуправління. З тромбами, пролежнями, атрофією м’язів, але зберіг. Великий мінус — що ця організована робота часто була всупереч інтересам країни.
Чи міг Шмигаль те зупинити? Напевно, міг, власним демаршем і відставкою принаймні. Але тоді це був би не Шмигаль і не було б історичного рекорду перебування на посаді понад п’ять років.
За час прем’єрства Дениса Шмигаля, за даними ZN.UA у Секретаріаті Верховної Ради України, Кабінет міністрів подав до парламенту 1071 законопроект, з яких, щоправда, було прийнято лише 411. Нас зацікавило, чому у парламенті, який контролює президент, які і зрештою уряд, було прийнято трохи більше третини поданих законопроєктів. При цьому лідер фракції «Слуги народу» Давид Арахамія роками був опорою Дениса Шмигаля, що не забезпечило більший коефіцієнт корисної дії у співпраці між урядом та парламентом.
За поясненням ми звернулись до експерта, директора Аналітичного відділу Лабораторії законодавчих ініціатив Олександра Заславського, який зазначив, що консолідація влади не корелює напряму із ефективністю системи.
«Є ряд конституційних, процедурних, вкорінених у практику парламентських, урядових, парламентсько-урядових механізмів і обмежень, які не дозволять радикально підвищити ефективність, навіть якщо в парламенті буде не 450, а 45 депутатів, і всі вони разом із урядовцями принесуть присягу Офісу Президента. Елементарна пропускна спроможність не дозволить цього зробити.
До того ж, яким би всеосяжним не здавався контроль Офісу над законодавчим процесом, ручне керування теж має свою пропускну спроможність. А в тій величезній купі питань, які просто фізично не можуть проконтролювати з Офісу, насправді відбувається повний хаос, який зі сторони можна розцінити як демократичні процеси. Насправді влада у трикутнику влади децентралізована через невідповідність спроможності людей, які намагаються все проконтролювати, і величезної кількості питань, які треба вирішити. І вирішити фахово», - зазначив він.
Аналітик додав, що ще з 2019 року ключові урядові і парламентські суб’єкти ухвалення рішень намагалися рухатися в сторону «урядоцентричності», як це і було визначено архітектурою парламентської реформи та реформою публічної адміністрації.
«Їм і ця ідея подобалась, і вони бачили в цьому цінність і раціо. І робили відповідні кроки. І за рахунок наявності монобільшості в них було більше можливостей проконтролювати потік урядових законопроєктів до депутатів (для реєстрації). І цифри нашого парламентського моніторингу показують, що кількість зареєстрованих депутатських законопроєктів, починаючи від початку ІХ скликання поступово зменшувалася. А частка ухвалених урядових законопроєктів (порівняно з депутатськими) – збільшувалася.
Тобто дуже повільно, але система рухалася у правильному напрямку, вирішуючи проблему депутатського законодавчого «спаму» без радикальних і непопулярних серед депутатського корпусу рішень, як то обмеження індивідуального права законодавчої ініціативи», - підсумував Заславський.
Денис Шмигаль закінчив Львівський політехнічний університет. Також він навчався у Канаді, Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Грузії. Свого часу експрем’єр-міністр попрацював і бухгалтером, і фінансовим директором, і керівником економічного департаменту Львівської обласної держадміністрації. Також був заступником в обласному управлінні фіскальної служби.
Шмигаля неодноразово називали людиною олігарха Рінат Ахметова. Адже з 2017-го він працював в ПАТ «ДТЕК Західенерго», а в 2018-му обійняв посаду директора Бурштинської ТЕС. Сам Шмигаль заявляв, що за час роботи в структурах ДТЕК він Ріната Ахметова «бачив тільки по телевізору». Водночас ЗМІ писали, що після призначення Шмигаля прем’єром почали ухвалюватись рішення, вигідні ДТЕК. Зокрема, за даними Bihus.Info, саме Денис Шмигаль активно підтримував встановлення так званого RAB-тарифу. Останній був вигідний як Ахметову, так й іншим олігархам-власникам обленерго.
1 серпня 2019 року президент Володимир Зеленський призначив Шмигаля головою Івано-Франківської обласної держадміністрації. Також він був віцепрем’єром – міністром розвитку громад і територій. Після чого очолив уряд.
