Колишній воротар "Зорі" Дмитро Козаченко детально розповів про свій давній конфлікт з Юрієм Вернидубом. Після одного з матчів тренер жорстко розкритикував футболіста на всю країну.
– Скандальним вийшов ваш відхід із "Зорі" у наступному сезоні, коли після домашньої поразки від донецького "Металурга" (1:2) головний тренер Юрій Вернидуб звинуватив вас в автоголі Николи Ігнятієвича у компенсований час. Що відбулося в тому епізоді?
– Навіть зараз, коли я дивлюся на цей момент як тренер, не бачу настільки великої своєї провини, за яку мені можна було б влаштувати те, що влаштував Вернидуб на усю Україну.
На стадіоні перебувало тисяч десять людей, холодно. Наприкінці гри пішло закидання за спину захисникам, і я крикнув Ігнятієвичу: "Залишай". Відповідно, він, можливо, не почув, бо коли я почав виходити, він зльоту головою верхом повертав мені м’яч в руки.
Ну, це ж треба було додуматися до такого! Ну, вибий ти головою кудись в сторону, на кутовий, на аут, куди завгодно.
Навіть якби я залишився у воротах, він би фактично пробив з лінії штрафної площі. Захисник не має права після такого закидання головою перекидати в отвір воріт, адже кіпер може підковзнутися, помилитися, все, що завгодно. Взагалі краще не чіпати, бо в радіусі Ігнятієвича нікого не було, і він це прекрасно бачив. Я так і не зрозумів, що він робив.
– Що сталося між вами та Вернидубом після гри?
– Він забіг у роздягальню й почав кричати на мене. Ну, ладно в роздягальні. Це нормально. Однак коли мені усі почали дзвонити зі словами: "Увімкни телевізор", і я побачив пресконференцію Вернидуба, де він мене розносив в пух і порох з криками, що я не воротар рівня УПЛ, "Зорі" й тому подібне... Після тієї гри мене прибило й бажання від футболу зникло надовго "завдяки" Юрію Миколайовичу.
Скільки потім я не помічав, що воротарі робили набагато більш жорсткі помилки, Юрій Миколайович жодного разу нікого звинувачував. Це він лише про мене так. Навіть якщо це й була помилка, то і моя, і захисника. Проте захиснику ніхто не сказав жодного слова.
Думаю, там трохи й інші моменти були. Це до теми агентів. Я впевнений. Нехай на його совісті залишається.
– Треба було ставити іншого голкіпера?
– Заглиблюватися не хочу. Думаю, Юрій Миколайович розуміє, про що йдеться. Це футбольні моменти.
– Хтось за вас намагався заступитися?
– До речі, я потім також це проаналізував, і мене здивувало, що ніхто за мене не заступився. Можливо, через те, що прикро програли у компенсований час. Тоді усі були пригнічені. Тренер воротарів Олександр Ногін також нічого не сказав. Якось так.
– Це був кінець чемпіонату. Ми пішли у відпустку. Потім зібралися, і я поїхав на збори в Туреччину. На трансфер мене ще ніхто не виставляв, але сказали шукати команду.
Почали відвозити різних персонажів. Були кіпери зі збірної Молдови. Пам’ятаю, усі хлопці сміялися й казали: "Кого ви берете? Є набагато сильніші". Однак Вернидуб вже взагалі зі мною не спілкувався та не дивився у мій бік. Потім приїхав хорватський воротар Кршеван Сантіні. Він непогано відіграв свій період у "Зорі".
– Примітно, що матч проти "Металурга" став для вас останнім у вищій лізі будь-якого чемпіонату.
– Так, те інтерв’ю Вернидуба потім мені довго "аукалося". Кожен тренер дивився... Коротко кажучи, трохи мені зіпсувало. Вернидуб вичинив не по-чоловічому, з мого погляду.
– При зустрічі ви Вернидубу подасте руку?
– Звичайно, подам. Не знаю, правда, чи подасть він. Цікаво, чи подивиться мені в очі. Для мене усе це залишилося в минулому. Думаю, якщо зустрінемося, то привітаємося.
– Після того, як ви стали непотрібним першій команді, "Зоря" якось почала "душити"?
– Намагалися "душити" мене й хорвата Івана Родича. Й у дубль відправляли, й дворазові тренування влаштовували, де ми лише бігали. Бігали вдень та вночі як легкоатлети. Вже сміялися. Потім трохи відпустили. В клубі я пробув ще близько пів року. Зі мною розрахувалися й ми розійшлися.
