Його дім — Лиман. Місто, яке росіяни спершу окупували, а після звільнення залишили зруйнованим на три чверті. Там пройшло дитинство Володимира. Звідти війна вигнала всіх, кого він любив. Сам він — тепер на фронті, на півдні. В кабіні бойової машини, звідки знищує ворожі дрони. Його історію розповів Генеральний штаб ЗСУ.

Володимир — оператор ЗРК «Raven». За його плечима вже понад сто пусків, більшість із них — із підтвердженим влучанням. Каже, що кожен постріл — це не лише майстерність, а й лють. За місто. За дитинство. За всіх, кого росіяни змусили тікати.

«Кожен пуск сприймаю, як ще один крок до дому», — зізнається боєць.

Перший дрон — російський «Орлан» — Володимир збив уже в перший день ротації на Херсонщині. Тепер подібні пуски стали звичними: побачив, навівся, знищив — і до наступної цілі.

На навчаннях у Великій Британії він відпрацьовував удари по великих цілях — умовних «Боїнгах». Але на фронті інша реальність: «Орлани», «Зали», «Шахеди» — маленькі, маневрені дрони, які часто летять хвилями. У таких умовах рішення треба приймати за секунди.

«Коли ворог думає, що летить непоміченим — ми вже навелися», — розповідає Володимир.

Установка «Raven», за його словами, гранично проста у керуванні, а ракета — «блискавка», яка долає чотири кілометри за лічені секунди. На відстані десяти кілометрів камера вже показує, хто летить — іноді навіть можна прочитати написи на корпусі дрона.

В арсеналі Володимира вже ціла колекція знищених «шахедів», «орланів» і «зал».

Та найбільша мрія бійця — повернутись у свій Лиман.

«Хочу пройтись вулицями рідного міста. Не як турист — як переможець. Бо кожен пуск — це не просто знищення дрона. Це ще один крок до повернення додому», — каже Володимир.

Єдине, чого не вистачає — це ракет. Бо цілі, каже, не закінчуються. А от боєкомплект — на жаль, так.