Чи ми входимо в епоху, коли Сполучені Штати просто будуть менш значущими?
Це питання може здатися дивним, зважаючи на те, що Америка все ще є провідною світовою військовою та технологічною потугою, емітентом резервної валюти та якорем глобальної фінансової системи.
Але, обравши відступ від своєї глобальної ролі, США поступово втрачатимуть значну частину влади й впливу, які нині вважають очевидними.
Звісно, влада й вплив Америки вже ослабли. Протягом десятиліть після Другої світової війни США могли формувати глобальну систему відповідно до своїх інтересів; а під час короткої "однополярної" миті після розпаду Радянського Союзу їхній статус був беззаперечним.
Але відтоді інші держави зміцніли й переслідують власні глобальні амбіції. Хоча Китай — найочевидніший приклад, Європа також прагне до єдності, необхідної для того, щоб стати серйозним глобальним гравцем, і багато середніх держав також хочуть підвищити свій міжнародний статус.
У цьому контексті президент Дональд Трамп прискорив відступ Америки.
Хоч ніхто не здивований тим, що адміністрація, яка сповідує принцип "Америка передусім", відмовляється від глобальної відповідальності, сам темп змін є разючим. Уже зараз у світовому порядку зростає вакуум.
Очевидно, що торгівля — ключовий елемент у світогляді Трампа.
Не в змозі зрозуміти, що вона може приносити користь усім сторонам, він бачить у ній гру з нульовою сумою, яку Америка програє. І байдуже, що ця думка суперечить базовим економічним законам (і здоровому глузду); Трамп просто не може змиритися з тим, що США імпортують більше товарів, ніж експортують.
Ніхто — навіть Трамп — не знає, до чого призведе глобальна торговельна війна, розпочата Америкою у "День визволення" (2 квітня). Але вже зараз зрозуміло одне: роль США в глобальній економіці зменшиться, адже торгувати з Америкою (не кажучи вже про довіру до неї) стане важче.
Насправді, хоча США є значною торговельною державою, частка торгівлі у ВВП країни поступається показникам Китаю чи Європейського Союзу.
Китай — головний торговельний партнер для близько 120 країн, ЄС — для приблизно 80, тоді як США — лише для близько 20 країн. І тепер, коли Трамп запровадив або пригрозив широкими тарифами як для союзників, так і для противників, позиції США неминуче ослабнуть ще більше.
Відсутність Америки буде ще очевиднішою у сфері багатосторонньої співпраці — як у межах системи ООН, так і поза нею.
Після того як Трамп вивів США з Всесвітньої організації охорони здоров’я, Китай став її найбільшим фінансовим донором.
Інші держави також будуть змушені взяти на себе більшу відповідальність.
Як за міжнародну гуманітарну допомогу — яка довгий час залежала від американського фінансування і вже швидко скорочується — та за боротьбу зі зміною клімату.
Поки Трамп погрожує "захопити" Панамський канал, Канаду і Гренландію, американська дипломатія загалом відступає.
Чиновники його адміністрації заявляють, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну — це "війна Джо Байдена", і спершу відреагували на небезпечне загострення між Індією та Пакистаном словами, що це "не стосується Америки".
Нещодавня поїздка Трампа на Близький Схід була майже повністю присвячена укладанню угод у сфері бізнесу, інвестицій та озброєння.
Окрім дивної заяви про те, що Газу слід перетворити на курорт, він фактично проігнорував ізраїльсько-палестинське питання, залишивши прем’єра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу діяти без обмежень.
Проте ізоляціонізм може бути небезпечним.
Що було б, якби США й далі не намагалися заохотити припинення вогню між Індією і Пакистаном? Навіть Трамп, який заслуговує похвали за небажання розв’язувати війни, схоже, визнає необхідність нової ядерної угоди з Іраном — аби Нетаньягу не отримав війну, до якої давно прагне.
Але ці поодинокі дипломатичні зусилля — винятки з правил, які лише підтверджують загальну тенденцію. І навіть з них Трамп ще може вийти.
Відступ США вже триває, і доти, доки інші відповідальні гравці не візьмуть на себе частину їхньої ролі, окремі державні та недержавні актори використовуватимуть ситуацію у власних інтересах, що спричинить ще більше глобальне безладдя.
ЄС є очевидним кандидатом на заповнення вакууму, що лишають США.
У нього є унікальна можливість зміцнити свої позиції в менш орієнтованій на США системі торгівлі. Наприклад, приєднання до Всеохопної та прогресивної угоди про транстихоокеанське партнерство могло б дати великі дивіденди, як і нова торговельна угода з Індією.
Китай, зі свого боку, ймовірно, активніше діятиме в межах системи ООН.
Баланс сил там потребує корекції — і це, ймовірно, неминуче — особливо під гаслом посилення впливу Глобального Півдня. Але з огляду на вагу Китаю в глобальній економіці його роль у вирішенні глобальних проблем безумовно зростатиме.
Отже, надзвичайно важливо, як надалі розвиватимуться відносини між Китаєм і Європою. Якби президент КНР Сі Цзіньпін не надавав політичну й економічну підтримку Росії протягом останніх трьох років, подальший шлях був би чіткішим. Але хоча ситуація є складною, Китай усе ще може змінити курс, якби захотів.
Ще одне велике питання — як НАТО адаптується до того, що американські військові ресурси повертаються додому з Європи й Близького Сходу (або переміщуються до Східної Азії).
Пропозиція Трампа побудувати "Золотий купол" — багаторівневу систему внутрішньої оборони — є досконалим символом ізоляціоністської Америки.
За межами цього куполу, у постамериканському світі, майбутнє відкрито для будь-якого розвитку.
Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника
