Десятки мільярдів витрачених гривень, але житлові черги та потреби понад 4 мільйонів внутрішньо переміщених осіб й досі залишаються майже незрушними. Чому держава не знає, кого і як саме забезпечує житлом?
Понад 4,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), десятки мільярдів гривень державних і донорських коштів – і водночас сотні тисяч невирішених житлових потреб. Лише у 2022 році виплати на проживання ВПО обійшлися бюджету в 53,5 млрд грн.
Уряд розгорнув компенсаційні програми через житлові сертифікати (видатки з початку великої війни становлять 17,8 млрд грн), оплату безоплатного розміщення (3,8 млрд грн), міжнародні проєкти (зокрема HOPE на 224 млн дол.) та окремі інвестиції у соціальне орендне житло (позика ЄІБ – 200 млн євро).
Проте ефективність житлових механізмів низька, а дані різних державних органів, щодо забезпечення ВПО дахом над головою, суперечать одне одному. Що заважає вирішити житлове питання для сотень тисяч українців, які звернулись за допомогою?
Збирати інформацію про житлові потреби внутрішньо переміщених осіб та аналізувати її має Міністерство розвитку громад та територій. Це прямо визначено в положенні, як одне з основних завдань відомства.
Для обліку ВПО в Україні навіть створили Єдину базу даних внутрішньо переміщених осіб (ЄІБД). Однак її адміністратором є не Мінрозвитку, а державне підприємство "Інформаційно-обчислювальний центр" Міністерства соціальної політики. У цій базі зберігаються дані не лише про статус ВПО, а і їх житлові потреби.
Втім, що означає формулювання "житлова потреба", про яку при реєстрації інформують самі ВПО – державне підприємство не знає, про що там повідомили громадській організації "Центр оцінки ризиків", яка провела відповідне дослідження.
Так, у лютому 2025 року в "Інформаційно-обчислювальному центрі" заявили, що даних про реальну потребу у житлі немає, а надати вони можуть лише цифри про кількість ВПО, які вказали причиною переїзду "зруйноване житло". В серпні там же відповіли, що така інформація все ж є, проте "детального визначення поняття житлових потреб" у реєстрі не передбачено.
Це породжує головне запитання: чи справді держава забезпечила житлом усього 63 ВПО, або ж реєстр фіксує потреби некоректно і не відстежує їх закриття?
Мінрозвитку надало інші цифри, які демонструють значно менший, чи навіть вужчий вимір потреби. За даними відомства станом на 31 грудня 2024 року у черзі на тимчасове житло перебувало 23,1 тисячі ВПО, а фактично забезпечено житлом за 2022–2024 роки – 4,2 тисячі осіб.
Розрив між 222 тис. потреб у ЄІБД і 23 тис. у черзі в Мінрозвитку означає, що держава не має єдиної таксономії житлових потреб (тимчасове/постійне/компенсація/оренда) і, відповідно, не може коректно спланувати бюджет.
Держстат підтвердив наявність проблем з обліком самих ВПО. Там повідомили, що на їхні запити у 2023-2024 роках стосовно кількості ВПО за регіонами та територіальними громадами від Мінсоцполітики "отримано інформацію, яка має суттєві недоліки".
Окремий маркер проблем з обліком – висновки Рахункової палати про переплати допомоги на проживання ВПО. "Проведене в серпні 2022 року звіряння фактів перетину кордону ВПО свідчить, що 151,1 тисячі осіб перебували за кордоном, з них продовжували отримувати допомогу на проживання 94 тисяч осіб, більше третини яких – понад 90 днів, 4,8% – 150 днів. Отже, держава неправомірно виплатила 892,5 млн грн допомоги на проживання, що є втратами бюджету і еквівалентно, наприклад, вартості 8750 квадрокоптерів DJI Mavic 3 Pro Fly", – зазначали контролери.
Також у висновках палати зазначається, що структурні підрозділи соціального захисту та регіональні центри зайнятості ухвалювали численні необґрунтовані рішення щодо виплат. А Мінсоцполітики не запровадило періодичної статистичної або іншої звітності з питань обліку ВПО та надання їм допомоги на проживання.
Відсутність належного контролю на центральному рівні за обліком виявлених переплат і недоплат та їх погашення, а також недоліки й затримки у доопрацюванні програмного забезпечення (зокрема ЄІБД ВПО) ускладнювали ухвалення обґрунтованих управлінських рішень і призводили до переплат.
Назвати найбільш ефективний механізм забезпечення житлом ВПО непросте завдання, оскільки держава не збирає і не аналізує дані по роках щодо одного із механізмів – видачі та оплати житлових сертифікатів для ВПО у межах компенсацій за знищене житло.
Так, Мінрозвитку повідомило, що окрема статистика щодо кількості ВПО серед заявників на отримання компенсації за знищене житло з деталізацією по роках не ведеться.
Дослідження показало, що компенсація за знищене житло (житлові сертифікати/"єВідновлення") дала найкращий результат, станом на червень 2025 року. Так, внутрішньо переміщені особи отримали 4 419 житлових сертифікатів (на 6,1 млрд грн виплат із загальних 10 млрд грн погоджених для ВПО).
Примітно, що кількість заяв і виплат різко зросла у 2024–2025 роках, а сам цей механізм має високу "конверсію" у придбане житло (після видачі сертифіката покупка – питання техніки і пропозиції на ринку).
Таким чином, за кількісним показником реального вирішення потреби в житлі для ВПО сертифікати – один з найефективніших інструментів.
За 2022–2024 роки держава забезпечила тимчасовим житлом 4 236 осіб при "видимій" черзі 23 099 громадян – лише близько 18%. Відтак, цей інструмент важливий, але не закриває довгострокову потребу і не масштабується темпами, співмірними з попитом.
У 2023–2024 роках 4 079 ветерани-ВПО отримали грошові компенсації (за постановою уряду) на 5,9 млрд грн. З них 3 414 придбали житло. У 2025 році фінансування програми не передбачалось, що створює провал у сегменті з високою результативністю.
У межах чинних урядових програм у 2022–2024 роках пільгові кредити отримали загалом 1 246 заявників ВПО. Найбільш затребуваний механізм – програма пільгового іпотечного кредитування "єОселя". Лише протягом 2023–2024 років було подано понад 140 тис. заявок на отримання іпотеки, з яких близько 57 тис. схвалили.
Проте фактичне фінансування відбулося лише за 340 договорами – менше 1% від загальної кількості заяв. Такий розрив між попитом і результатами пояснюється як обмеженими бюджетними ресурсами, так і складністю самої моделі іпотечного кредитування для ВПО, які часто не мають стабільного доходу, необхідного для обслуговування кредитів.
Тому попри високий інтерес, ефективність "єОселі" як інструменту забезпечення житлом для ВПО на практиці виявилася вкрай низькою.
Які причини описаних вище провалів в забезпеченні житлом ВП? Можна виділити наступні фактори:
1. Відсутня категоризація "житлових потреб". ЄІБД ВПО вміє ставити "галочку" про "житлову потребу", але не фіксує її тип (тимчасове житло, постійне, компенсація тощо та життєвий цикл: від подачі до фінансування і закриття).
2. Реєстри не інтегровані (ЄІБД ВПО не звіряється системно з Держстатом, ДМС, ДПСУ, Пенсійним фондом), що призводить до неактуальних записів та нецільових виплат.
3. Відсутня публічна аналітика ефективності: скільки коштів витрачено на скільки квартир/рішень; середня вартість закриття однієї потреби.
4. Уповільнені проєктні цикли (будівництво/реконструкція, договірні процедури) і ризики якості відбору об’єктів (без прозорих конкурсів).
Таким чином, одна з головних проблем – не дефіцит грошей як такий, а дефіцит керованості попиту, коли кошти не "ловлять" реальні, належно описані потреби.
У липні 2025 року уряд затвердив постанову про реалізацію чергового експериментального проєкту. Цього разу з будівництва соціального орендного житла із залученням кредиту на 200 млн євро від ЄІБ.
В умовах війни, обмеженого фінансування, тенденції до втрати територій та зростання кількості ВПО, кожне рішення щодо залучення кредитних ресурсів має бути виваженим і стратегічно виправданим. На фоні провалів із тимчасовим фондом, запуск нової великої програми соціального орендного житла може стати шансом для тисяч родин отримати дах над головою.
Без інтегрованих даних з ЄІБД ВПО, обґрунтованого відбору громад, в яких буде будуватися соціальне житло та прозорого відбору проєктів будівництва, аналізу економічної моделі життєвого циклу проєкту, та аудиту вартості квадратного метра квартири, кредитні кошти можуть перетворитися не на вирішення проблеми, а на дорогі, але нерелевантні проєкти, що лише збільшать борговий тягар держави.
Ключове питання полягає не в тому, чи потрібне Україні соціальне орендне житло, а в тому, чи здатні ми його створити так, щоб воно реально закривало потреби, а не поповнювало черги у реєстрах.
Кожна гривня у житло для ВПО має давати максимум закритих потреб та довгостроковий ефект інтеграції (робочі місця, податки, споживання). Для цього потрібно:
Без якісних даних – немає якісної політики. Саме тому початку кожного нового публічного інвестиційного проєкту повинна передувати якісна аналітична робота, і конкретно в цьому кейсі ініціатор має довести, що він здатний дати просту відповідь на базове питання: для кого і де саме будується це житло.
Лише тоді чергова позика стане не борговим тягарем, а інвестицією в майбутнє – і шансом перетворити кризу на точку відліку нової соціальної політики.
