Ідея порто-франко належала герцогу де Рішельє, а втілив її в життя Олександр Ланжерон. З 1819 року Одеса отримала статус “вільного порту”. Купці могли привозити товари, не ризикуючи фінансами: якщо не вдалося вигідно продати, просто їхали далі без додаткових витрат. Через це товари в магазині і на ринку ставали дешевшими, місто швидко росло і перетворювалося на потужний торговий центр.
Від особливих митних правил вигравали навіть ті, хто займався не лише торгівлею, а й обробкою товарів — наприклад, англійське мереживо чи китайський чай після фасування в Одесі офіційно вважалися місцевою продукцією.
Зона порто-франко мала чіткі межі, які постійно змінювалися і охоронялися митниками. Для зберігання товарів під багатьма будинками копали “міни” — підземні сховища, облицьовані черепашником, де зберігались товари. Саме тоді у міському просторі з’явилися десятки нових складів, дворів та глибоких підвалів, а земельні ділянки в цій зоні коштували значно дорожче, ніж поза її межами.
Порто-франко сприяло не лише білим схемам, а й різноманітним комбінаціям та контрабанді. Часто митники самі закривали очі на неофіційний вивіз товарів — боротися з цим не було сенсу, поки існувала вигода. Проте прибутки від порто-франко значно переважали втрати від контрабанди. Населення й бізнес зростали, відкривалися нові заводи, оптові й роздрібні магазини.
Особлива роль належала митнику Івану Бларамбергу — він не брав хабарів, а організував археологічні експедиції й заснував перший археологічний музей в Україні.
Основним багатством Одеси була торгівля зерном: портові потужності й швидка інфраструктура допомогли місту стати головним експортером хліба для імперії. Офіційно режим порто-франко діяв понад 40 років, до 1859 року. За цей час Одеса отримала міжнародну репутацію, неперевершений економічний поштовх та стала справжньою європейською “Південною Пальмірою”.
Колись у місті жартували: якщо товарів ввезли значно більше, ніж офіційно продали, — мабуть, решту просто з’їли одеські миші.
Попри закриття режиму, здобутки порто-франко залишаються ключем до розвитку Одеси. Саме тоді місто виросло морально й економічно, розбудувало порти й склади, залучило нових мешканців та зробило крок до статусу надсучасного мегаполісу.
Одеса крізь порто-франко отримала шанс, яким скористалася сповна — і ця історія надихає навіть зараз.
