Стрілець-гранатометник 241-ї окремої бригади ТрО, журналіст Євген Шибалов розповів про один з випадків у ЗСУ, коли військових, які отримали важкі поранення під час операції, не звільнили з війська, а вивели поза штат. У дописі на своїй сторінці у Facebook він відзначив, що чотири його побратими-штурмовики — єдині з бойової групи, яка налічувала 12 солдатів — вижили після одного з виходів. Мова йде про командира та трьох його бійців.
"У командира не працює права рука, нашпигована десятками дрібних уламків. Ще один теж в уламках, третій — без ноги по коліно, четвертий — без ока. Здавалося б, ситуація сумна і зрозуміла: воювати ці четверо вже не будуть. Підлікувати та списати, подякувавши за службу. Но ніт", — розповідає він, додаючи, що військова частина вивела поранених бійців поза штат "на ті самі сумнозвісні 800 гривень на місяць".
Втім, ще з 2023-го так робити заборонено. Шибалов розповів, як, бувши діловодом, сам допомагав своїм побратимам писати рапорти на компенсацію недовиплаченого грошового забезпечення.
"«Нічо,— сказали хлопцям в частині, — нащо вам гроші, у шпиталі ж годуватимуть». У шпиталі, в свою чергу, сказали таке: «Місць бракує, ... шукайте собі десь житло. Сюди приходитимете щоранку на процедури, а побутові проблеми вирішуйте самі. Ви ж на службі, вам гроші платять», — розповідає він. — З бійцями я вперше говорив в той момент, коли на ті жалюгідні позаштатні копійки вони зняли кімнату в гуртожитку, а з голоду не померли тільки тому, що їх підгодовувала власним коштом добра медсестричка зі шпиталю. Командира я десь із годину відговорював від ідеї суїциду, бо його на додачу до всього ще й миттєво кинула жінка, в лоб заявивши: «Інвалід мені не потрібен»".
Шибалов наголошує, що від такого ставлення командування до поранених військових "аж перевертає". Він розповів, що захисникам вже допомогли, чим могли — відправили продуктових посилок, дали грошей на цигарки та засоби гігієни. Сьогодні вони намагаються через гарячу лінію МОУ добитися справедливості.
"«В мене чотири нагороди! — обурювався в розмові зі мною командир штурмовиків. — То я, коли дзвонив на гарячу лінію, запропонував їм в міністерство ті нагороди відправити, щоби вони собі їх в сраку запхали…», — розповідає Шибалов. — Зауважу, що першими на прохання про допомогу відгукнулися хлопці, що були зі мною в полоні. Бо хто, як не ми, знаємо, що це таке: голодувати, страждати від нелюдського поводження та байдужості, ще й бути позбавленими такої простої радості, як цигарка з кавою зрання?".
Більше про проблеми у війську читайте у матеріалах Алли Котляр "Тимчасово непридатні, або Кріпаки XXI століття" та "Обмежено придатні до військової служби — навіщо вони у військових частинах?" на ZN.UA.
