Понад 70% тепломереж Києва — зношені та потребують заміни. Більшість прокладали ще у 70-80-х роках минулого століття, і місто щороку фіксує десятки аварій. Попри це, щороку вдається оновлювати понад 70 км мереж — пріоритет на найбільш аварійні ділянки.
Житлово-комунальна сфера Києва переживає чи не найскладніший період: війна, кадровий дефіцит, заблоковані тарифи, обмежене фінансування. Але водночас тривають і програми модернізації ліфтів, утеплення будинків, впровадження енергоефективних рішень і підтримки ОСББ.
Як це працює в умовах воєнного часу — розповів директор Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Києва Дмитро Науменко для спільного проєкту Київ FM та «Вечірнього Києва».
— Як Ви оцінюєте поточний стан житлово-комунальної сфери Києва — і технічний, і якість надання послуг у воєнний час?
— Знаєте, завжди складно оцінювати власну роботу чи роботу сфери, в якій безпосередньо працюєш. Але скажу, можливо, не надто популярну думку — наше житлово-комунальне господарство загалом у нормальному стані.
Це така сфера, де, як я іноді жартую, «дякую» ніхто не каже. Але якщо щось стається — одразу резонанс, медіа, обговорення. Проте важливо не лише те, що трапляються проблеми — вони трапляються в усіх країнах. Наприклад, лише за останні місяці в Іспанії були серйозні блекаути, у Великобританії — колапс із вивезенням сміття. І це — у мирний час. А у нас — війна.
Житлово-комунальна сфера — така, що постійно «генерує» проблеми. Але наше завдання — якомога швидше й ефективніше їх вирішувати.
— А що саме ви маєте на увазі, коли говорите про «норму» у житлово-комунальній сфері міста?
— Коли я кажу «норма», маю на увазі насамперед нормативи. У нас кожна житлово-комунальна послуга регламентована — є чіткі вимоги до періодичності вивозу сміття, до роботи систем водопостачання та водовідведення, до опалення, до нормативної температури в житлі. Все це визначено документально і є обов’язковим до виконання.
Є ще інший бік визначення цього поняття — це соціальне сприйняття. Тобто як люди оцінюють якість послуг. І тут якраз наш фронт роботи — максимально реагувати на ті ситуації, коли щось не так, навіть якщо формально нормативи виконані.
— Як війна вплинула на роботу житлово-комунального господарства?
— Якщо додати до загальної картини ще й фактор повномасштабної війни, то я б сказав так: усе могло бути значно гірше. Бо вплив відчувається буквально на всіх рівнях.
Війна зачепила і підрядні організації, які втратили частину персоналу, і ланцюги постачання матеріалів та обладнання. Проблем — безліч. Але найбільша з них, мабуть, спільна для багатьох сфер — це нестача людського ресурсу.
Наша галузь на 90% тримається на людях. І тут дуже серйозна ситуація: у деяких напрямках ми навіть не маємо можливості офіційно набирати нових працівників. Наприклад, в енергетиці вдалося зберегти 100% фахівців, а в багатьох інших службах — вакантні місця були ще до початку повномасштабного вторгнення, і зараз ситуація лише погіршилася.
Причини різні — рівень зарплат, умови праці. А ми ж працюємо в межах чинних тарифів, які нині заморожені. Тож основне, що ускладнює ситуацію, — це саме людський фактор. Дуже складно підтримувати звичний рівень обслуговування, не кажучи вже про його покращення, коли кількість працівників фактично скоротилася вдвічі.
— У медіа періодично з’являються публікації про аварії на мережах — із так званими «фонтанами». У «Київтеплоенерго» це пояснюють зношеністю труб. Якщо говорити глобально, то в якому стані теплові та водопровідні мережі міста? Наскільки все критично?
— Законодавство й нормативи дають чітке визначення, що таке критичний стан мереж, і ми не маємо права експлуатувати ті, які в такому стані вже перебувають. Але водночас треба розуміти, що більшість труб, які зараз працюють у Києві, були прокладені ще у 70–80-х роках. Їхній строк експлуатації давно вичерпаний.
Втім, ключове — не лише оцінка ситуації, а те, що ми з цим робимо. До повномасштабного вторгнення ми щороку суттєво нарощували обсяги модернізації. До повномасштабного вторгнення ми за 3 роки провели комплексну реконструкцію близько 400 км тепломереж. В умовах воєнного стану обсяги суттєво зменшились. Спочатку перекладали десь 50 кілометрів мереж на рік, то вже зараз — понад 70. Це стосується усіх джерел фінансування і всіх програм.
У результаті, ще позаминулого опалювального сезону ми зафіксували зниження аварійності приблизно на 15%. І тут парадокс у тому, що саме ті самі «фонтани», які кияни спостерігають улітку, — це частина планової роботи. Вони з’являються під час гідравлічних випробувань, коли в мережу подається тиск на 25% вищий, ніж у звичайному режимі. Температура води при цьому знижена, а всі служби — в повній готовності.
Для пересічної людини це виглядає як аварія, але для нас — це свідоме виявлення слабких місць, поки тепло не подається. Бо якщо така труба лопне взимку, коли мінус 10 або 20, у нас є всього півтори-дві години, щоб або ліквідувати аварію, або зливати систему, а потім запускати її знову. Це набагато складніше і болючіше для мешканців. Тому краще, коли такі проблеми проявляються саме зараз — влітку, в контрольованих умовах.
— Ви кажете про зниження відсотка аварійності. Але деякі ЗМІ пишуть, що ситуація навпаки погіршується. Це маніпуляція?
— Статистика — суха, але точна наука. І єдине верифіковане джерело цієї інформації — це комунальне підприємство «Київтеплоенерго». Проблема в тому, що люди часто роблять висновки на основі власного досвіду. Наприклад: торік у моєму дворі не було жодної аварії, а цього року сталося дві — значить, ситуація вдвічі гірша. Але такий підхід абсолютно некоректний.
У Києві — понад 2,5 тисячі кілометрів теплових мереж. І кожен метр — потенційно аварійний. Тож робити глобальні висновки на основі окремих випадків неможливо.
Ми ж базуємось на повній статистиці. І можу з відповідальністю сказати: минулого сезону рівень аварійності знизився на 15%. Це результат планової модернізації та випробувань. Звісно, рік ще тільки почався, і зарано говорити, яким буде підсумок. Але ми прагнемо тримати цей показник на стабільному рівні.
Так, проблеми є. І з організацією, і з оперативністю реакції. Але головне, що є позитивна динаміка, і ми над цим постійно працюємо.
— Ті 70 кілометрів мереж, які щороку замінюють, — це найбільш зношені ділянки?
— Так. У першу чергу, це найбільш аварійні відрізки. Статистика нам показує вже те, що сталося. Але саме на її основі ми визначаємо, куди треба в першу чергу спрямовувати зусилля.
Бо, на жаль, навіть не через брак фінансування, а через технічні обмеження — фізично неможливо взяти й перекласти всі 2,5 тисяч кілометрів тепломереж за 3-4 роки. Це просто паралізує місто — немає ані такої кількості підрядників, ані матеріалів. Для прикладу: у Відні, де мережі значно менші за протяжністю, аналогічна програма тривала 10 років. І це — з кращими стартовими умовами.
Тож ті 70 кілометрів — це дійсно найпроблемніші ділянки, і ми їх ремонтуємо якісно: від камери до камери, як вимагає технічний регламент. Це дозволяє мінімізувати аварійність.
Чи достатньо цього? Ні. Ми це розуміємо. Але поступово нарощуємо обсяги. Всі розуміють — зараз пріоритет номер один для міста — це фронт. І ми це підтримуємо.
Я пишаюся тим, що працюю з командою, яка чітко розставила акценти: спочатку перемога, а вже далі — все інше. Наша ж задача — з усього, що нам виділено, зробити максимум. І ми це робимо.
— А наскільки вища якість тих мереж, які перекладають зараз?
— Різниця — колосальна. Це зовсім інші труби, інший підхід до ізоляції, до сигналізації. Не хочу перевантажувати технічними деталями, але, чесно кажучи, це — як небо і земля в порівнянні зі старими мережами.
Нові труби мають експлуатаційний термін до 50 років, залежно від матеріалу. Тобто ми закладаємо рішення надовго — не на рік-два, а на десятиліття вперед.
— У жовтні минулого року мер видав розпорядження, яким доручив Департаменту розробити проєкт Комплексної міської цільової програми підвищення енергоефективності та розвитку житлово-комунальної інфраструктури Києва на 2026–2028 роки. Які головні пріоритети будуть у цій програмі?
— Насамперед, це базовий документ, за яким ми постійно працюємо. Нинішня програма, ухвалена ще у 2021 році, завершиться цього року. Тоді, до повномасштабного вторгнення, були зовсім інші виклики та пріоритети.
Війна змінила реальність, і ми окремо уточнюємо виклики воєнного часу через додаткові програми. Але стратегічна програма розвитку ЖКГ на найближчі п’ять років — саме ця.
Якщо говорити про пріоритети, то перший — це енергетична стійкість. Ми працюємо над тим, щоб джерела виробництва й акумулювання електроенергії та тепла були максимально наближені до місць споживання. Уже затверджена окрема концепція когенераційних установок, яку підтримала Київрада.
Другий пріоритет — це поводження з побутовими відходами. Проблема з полігонами загострюється, і в наступні п’ять років ми зосередимось на пошуку та впровадженні нових рішень у цій сфері.
Третій напрям — розвиток інституту свідомого співвласника житла. Йдеться про підтримку створення ОСББ, обрання управителів, визначення відповідальних осіб. З одного боку, ми пропонуємо багато програм співфінансування. З іншого — допомагаємо з інституційною підтримкою: супроводжуємо юридично, допомагаємо з оформленням документів, збором інформації. У департаменті є окремий підрозділ, який займається лише цим.
— Кожен з напрямків заслуговує окремої уваги. Давайте детальніше їх обговоримо. Почнімо зі сміття. Чи погоджуєтеся Ви, що для вирішення цього питання потрібні, з одного боку, ініціативи міста, з іншого — зміна культури поводження з відходами серед людей, з третього — законодавчі?
— Так, і зміни в законодавстві вже частково відбулися. Відповідно до нових вимог ми створили КП «Адміністратор поводження з побутовими відходами». Це не просто формальність — змінюються й підходи до розрахунку вартості послуг, тарифів.
На практиці зараз ми маємо дуже конкретне й водночас прозаїчне завдання — створити нові об’єкти поводження з відходами. Йдеться про інфраструктуру для переробки та утилізації сміття, адже наявні потужності вже майже вичерпали свій ресурс. Тому, коли я кажу, що це один із головних пріоритетів — я маю на увазі саме будівництво нових сміттєпереробних або сміттєспалювальних підприємств.
Проблема в тому, що наразі ми не маємо ні повноцінного фінансування, ні затверджених локацій. Але важливо розуміти, що вже діючі об’єкти, зокрема завод «Енергія», працюють у межах чинних українських екологічних норм. Більше того, там завершується встановлення додаткових систем фільтрації — після чого підприємство відповідатиме навіть європейським директивам щодо впливу на довкілля.
Втім, у суспільстві досі існує певна ментальна упередженість. І я її розумію. Для більшості людей поводження з відходами закінчується на підході до сміттєвого бака — що відбувається далі, мало хто знає і, можливо, не має знати. Але ми якраз і працюємо над тим, щоб ця «невидима» частина процесу була ефективною і безпечною.
Я з оптимізмом дивлюсь на це питання, бо маємо непогану комунікацію з областю. Ми розуміємо: майбутні об’єкти мають бути максимально віддалені від житлових кварталів, із урахуванням логістики та майбутньої вартості цієї послуги. Є кілька варіантів, і я сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо ухвалити остаточне рішення.
— Енергоефективність — популярна тема. Для Києва вона була важливою ще до повномасштабного вторгнення, а за останні роки її актуальність лише зросла. У цьому контексті — в яких напрямках місто веде роботу?
— Насамперед варто сказати, що до теми енергоефективності додалася ще одна — енергостійкість. Сьогодні це два взаємопов’язані поняття. Більшість сучасних технологій не лише підвищують ефективність, а й забезпечують більшу стійкість систем, можливість розгалуженого, незалежного функціонування.
До повномасштабного вторгнення і після нього ми працюємо у двох основних напрямах. Перший — це енергоефективність у муніципальних будівлях: школах, садочках, лікарнях. Другий — житловий фонд. Тут головним інструментом залишається програма «70 на 30» — конкурс енергоефективних проєктів. Вона діє щороку, не зупинялась навіть у складні періоди.
Станом на сьогодні в програмі вже взяли участь понад 900 будинків ОСББ. І мешканці цих будинків вклали у власну енергоефективність понад 500 мільйонів гривень. Це результат, який важко було уявити на старті програми — але ми до нього прийшли.
— А про які конкретно проєкти йдеться?
— Якщо йти знизу вверх — починається все з базових речей: це встановлення приладів обліку, індивідуальні теплові пункти з погодним регулюванням, утеплення фасадів, заміна вікон. Далі — робота з енергоспоживанням у ширшому сенсі: наприклад, встановлення сонячних електростанцій, акумуляторних батарей. Є будинки, які вже впровадили такі рішення.
Ми розширили програму, яка компенсує витрати на альтернативні джерела енергії. Працювали над цим і до повномасштабного вторгнення, і після. Наприклад, цього року вже відбувся конкурс енергоефективних проєктів — маємо понад 120 заявок. На жаль, попередньо бюджет дозволяє покрити лише третину, але є підтримка депутатського корпусу, щоб профінансувати всі. Якщо це вдасться — рік буде один із найактивніших у плані реалізації енергоефективних ініціатив.
Зараз спостерігаємо дуже великий запит саме на незалежні джерела живлення. Люди активно цікавляться фотовольтаїкою (наука, яка досліджує перетворення світла в електрику — ред), акумуляторами (Energy Storage — ред), але й не забувають про більш традиційні рішення — ті ж теплопункти чи утеплення фасадів.
— А як просувається робота з муніципальними будівлями?
— У нас уже восьмий рік триває проєкт з НЕФКО (Міжнародна фінансова організація Північна екологічна фінансова корпорація — ред.), і ми були одними з перших у нашому регіоні, хто успішно відзвітував про результати. Показали хорошу економію, регулярно надаємо моніторингові звіти. Це дало нам не лише досвід, а й довіру з боку партнерів.
Зараз ми розширюємо підхід: розробили нову концепцію і вже внесли її на розгляд Київської міської ради. Йдеться про встановлення сонячних електростанцій та акумуляторних батарей у муніципальних закладах. Ми прагнемо наблизити генерацію й накопичення електроенергії безпосередньо до споживача — тобто, щоб дитячий садочок, школа чи лікарня не залежали від загального стану міських мереж. Це про енергетичну стійкість у найкращому розумінні.
— Які конкретні роботи з розподіленої когенерації вже реалізуються або плануються найближчим часом?
— Насправді великі міста, як-от Київ, історично створені для того, щоб використовувати когенерацію (технологічний процес виробництва двох видів енергії одночасно — ред.). Наші ТЕЦ — це вже приклад такої технології. Але, на жаль, будівництво великої теплоелектроцентралі — це не лише дорого, а й небезпечно в умовах війни. Ворог добре бачить такі об’єкти, і вони стають цілями.
У мирний час ідеальним рішенням була б саме велика ТЕЦ. Та сьогодні ми переосмислюємо підходи. Нова стратегія — це створення розподіленої когенерації: невеликих джерел тепла й електроенергії, розташованих у різних частинах міста. Вони формують так звані «острівці енергетичної стійкості».
Перевага Києва — у тому, що в нас завжди буде попит і на тепло, і на електроенергію. Тож ми ефективно зможемо використовувати ресурси. Сумарна потужність таких джерел становитиме близько 170 МВт — це хоч і невелика частка від загального споживання міста, але дуже важлива для стабільного живлення об’єктів критичної інфраструктури, таких як лікарні та реанімаційні відділення.
— Що стосується розвитку інституту свідомого співвласника житла. Більшість киян знає, що ОСББ мають більше можливостей для розвитку своїх будинків і прибудинкових територій, чому їх у Києві досі так небагато?
— Насправді ситуація не така вже й погана, як іноді можна почути в медіа. Якщо говорити мовою цифр: у Києві трохи більше 12 тисяч багатоквартирних будинків, і приблизно в трьох тисячах із них вже створені ОСББ або діють житлово-будівельні кооперативи. Тобто кожен четвертий будинок у столиці вже організований — це 25%.
Для нас як міста важливо мати контрагента, який може представляти інтереси будинку. І найзручніше й найефективніше, як показує практика, коли це саме ОСББ. Хоча це не єдиний варіант — можна також обрати управителя чи визначити відповідальну особу. Ми працюємо з усіма такими формами.
Але саме ОСББ відкриває доступ до більшості програм підтримки — наприклад, до програми «70 на 30». Тож найшвидший шлях до реального покращення умов проживання — це створити об’єднання співвласників.
— Ще одна болюча тема для киян, яка з кожним роком стає все гострішою — це ліфти. У Києві налічується 22 тисячі ліфтів, і 40% із них уже відпрацювали нормативний термін — 25 років. Знаю, що існує комплексна програма, яка передбачала модернізацію 1000 ліфтів до кінця 2025 року. Але ухвалювали її ще до повномасштабного вторгнення. Чи вдалося реалізувати задумане?
2025 рік ще не завершився. Із запланованих 1080 ліфтів нам залишилося оновити приблизно 160–170. Тобто більшість уже замінено.
Це розпорядження буде виконане в повному обсязі. Якщо, звісно, не трапиться якихось форс-мажорів. Ми очікуємо внесення змін до бюджету, і якщо вони будуть ухвалені навіть цього місяця — ми повністю встигаємо доробити заплановане. Там, де є технічна можливість, а вона є майже всюди, модернізація буде завершена.
— За якою процедурою сьогодні відбувається модернізація чи заміна ліфтів?
— Щоб розуміти, де потрібно втручання, ми вибудували прозору систему пріоритетів. Передусім у чергу потрапляють ті ліфти, які вже перевищили свій нормативний термін експлуатації — 25 років. Далі враховується статистика: аварійні зупинки, кількість викликів, характер несправностей. Якщо проблема потребує не просто ремонту, а капітального втручання — такий ліфт піднімається вище в списку.
На черговість впливають і районні адміністрації, які постійно подають нам інформацію по будинках. Долучається і депутатський корпус — їм теж болить. Особливо, коли йдеться про будинки, де мешкають військові, які повернулись із фронту з травмами або інвалідністю. У таких випадках намагаємось реагувати першочергово.
Цього року ми плануємо повністю закрити ті заміни, які заплановані. Як розвиватиметься програма надалі — буде зрозуміло після ухвалення нової цільової програми. Ми наполягатимемо, щоб місто й надалі повністю покривало витрати на модернізацію ліфтів, адже це дороговартісне обладнання, і потреба в його оновленні очевидна.
Водночас існує програма співфінансування — «95 на 5». І хоч є різні думки з цього приводу, суть цієї моделі не в економії для бюджету. Це спосіб вплинути на свою черговість. Якщо мешканці зібрали 5% вартості — їхній будинок може швидше потрапити в перелік на оновлення через районну адміністрацію. Потенціал цієї програми великий, але наразі вона використовується далеко не на повну.
Ірина ГЛАВАЦЬКА для «Вечірній Київ»
