Щодня десятки людей залишають прифронтові території Донецької та Дніпропетровської областей. Під постійними обстрілами, серед дронових атак і під звуки вибухів вони покидають домівки з надією знайти безпеку. Першою точкою опори для них часто стає транзитний центр у Павлограді — місце, де не тільки годують і надають прихисток, а й повертають віру в людяність. Про це розповідає “Наше місто”.
Транзитний центр відкрили у серпні 2024 року для евакуйованих з Донеччини. Він працює як комплексний гуманітарний хаб. Сюди прибувають евакуаційні автобуси й мікроавтобуси. На місці люди проходять реєстрацію, отримують продуктові набори, гігієнічні засоби, юридичну, медичну й психологічну допомогу. Центр працює без вихідних. Зараз він щодня приймає людей і з прикордонних громад Дніпропетровщини.
«Це не просто точка пересадки. Тут люди отримують весь необхідний мінімум: гарячу їжу, одяг, медикаменти, консультації психолога, юриста, медиків. Найголовніше — спокій і трохи тиші після обстрілів», — пояснює Катерина Макарова, менеджерка з гуманітарної координації організації “Координаційний гуманітарний центр”.
З 21 січня по 22 липня 2025 року транзитний центр у Павлограді прийняв 4 291 людину з Дніпропетровської області. Першою офіційно зареєстрованою особою стала жителька Дніпропетровщини, яка прибула 22 січня 2025 року.
Також евакуації проводилися з Васильківської, Великомихайлівської, Миколаївської, Петропавлівської, Покровської, Раївської та Синельниківської громад. Щодня центр приймає 200–250 осіб. Хтось їде далі, хтось залишається на ніч чи кілька діб.
До роботи в транзитному центрі залучено 14 благодійних і волонтерських організацій, серед яких:
Злагодженість, підтримка, готовність до роботи в екстрених умовах — усе це дозволяє сотням людей щодня почати новий етап життя навіть у найскладніших обставинах.
Серце центру — польова кухня, де щодня готують повноцінні обіди. Шеф-кухар Олександр Петрак — сам переселенець із Мирнограда. Рік тому разом з родиною він переїхав до Павлограда.
«Ми не просто варимо їжу — ми допомагаємо людям згадати, що таке тепло й домашня турбота. Щодня намагаємось щось нове — борщ, суп, тефтелі. Хтось не їв гарячого кілька днів, і тут вони вперше за тиждень їдять з нормальної тарілки», — ділиться Олександр.
Як розповідає Олександр, це німецька польова кухня Karcher. Центру її подарували норвежці. Вона розрахована на 500 порцій одночасно. Тут одразу розташовані ємності під перші та другі страви.
Пані Лариса, мешканка Павлограда. Зізнається, що майже щодня приходить до транзитного центру, щоб нагодувати новоприбулих смачними та поживними стравами.
“На зміні мені допомагають ще дві жіночки. Вони нарізають овочі та роблять заготовки до страв. У мене є тут половник на три літри, яким я одразу розливаю по каструлях суп або борщ. Тут завжди смачно пахне, бо готую як для себе, як вдома. Маю надію, що ті люди, які куштують мої страви, хоч трохи відчувають ту домашню атмосферу”, — розповідає кухарка Лариса.
На одному з автобусів, який прибув до транзитного центру, приїхала пані Віта разом з двома маленькими дітьми. Сім’я родом з селища Маломихайлівка, що на Дніпропетровщині. Жінка розповідає, що заради дітей наважилась виїхати з рідного дому, адже сил вже не було сидіти під постійними ворожими ударами.
«Я не могла більше залишатися. Діти ночами не сплять, кожен звук – це була істерика. Тут хоч якесь відчуття безпеки», — розповідає вона.
Наталія разом з котиком Тішою приїхала з Родинського Донецької області. Населений пункт знаходиться в 11 кілометрах від лінії фронту. Як каже сама жінка, місто наче “примара”, зв’язку майже немає, пошкоджений кожен другий будинок.
«У мене тільки мій котик Тіша. Він у мене як дитина. Вчора був прильот — дах зірвало. Я встигла тільки схопити переноску. Тепер ми тут, шукаємо, де оселитися», — розповідає жінка.
Водії, які щодня везуть людей з прифронтових міст і сіл, — мовчазні герої цієї війни. Вони ризикують життям під обстрілами, часто працюють без перепочинку, аби встигнути вивезти якомога більше цивільних. Іноді їхню роботу залишають поза кадром — без гучних слів, без подяк. Але саме від їхнього вміння, хоробрості та витримки залежить життя сотень людей.
Одним із таких водіїв є Микола, представник гуманітарної місії «Проліска». Йому 62 роки. Родом із Добропілля Донецької області. За плечима — 18 років у шахті, а тепер — евакуаційні маршрути під обстрілами. Межівська, Великомихайлівська, Слов’янська громади — це його напрямки. Везе тих, хто вирішив залишити дім. Часто — з тваринами, дітьми, зі сльозами на очах і тривогою в серці.
«Іноді людей буквально вмовляють виїхати. Але є й такі, як одна мама з дітьми — прийшла й каже: “Все, більше не можу. Треба їхати. Треба рятувати дітей”. Якось віз трьох котів, дві собаки й папугу. Всі тварини спокійні — ніби знали, що це шлях до порятунку», — згадує Микола.
Сам водій неодноразово потрапляв під обстріли: в Констянтинівці, біля блокпостів. Один раз снаряд вибухнув за десять метрів. Його рідне Добропілля теж під вогнем. Сім’я ще там, але вже готується виїжджати. Каже — речі майже зібрані, навіть собака-вівчарка поїде з ними. Бо це — частина родини.
Одна з організацій, яка щоденно працює в транзитному центрі — гуманітарна місія «Проліска». Її команди — з Павлограда, Харкова, Дніпра, Донеччини — координують евакуацію з найбільш гарячих точок Дніпропетровщини та Донеччини. Щодня в центрі працює близько 10 гуманітарних працівників “Проліска”.
«Люди приїжджають розгублені, не знають, куди йти. Ми їх спрямовуємо, аби не було черг чи паніки. Якщо треба — одразу веземо до банку робити нові картки, надаємо гігієнічні набори, допомагаємо з переселенням. Команда з понад десяти людей працює тут щодня — психологи, менеджери, координатори», — розповідає представниця гуманітарної місії “Проліска” Ганна Заволока.
Як пояснює Сергій Петровський, начальник гуманітарної місії “Проліска” у Дніпропетровській області, організація не просто перевозить людей, а й:
«Наша команда не зупиняється ні перед чим. Ми не тільки допомагаємо евакуювати людей, але й супроводжуємо їх надалі. Якщо в когось немає документів — допомагаємо з відновленням. Якщо потрібна консультація юриста чи психолога — у нас є фахівці. Якщо потрібна банківська картка — веземо до банку і оформлюємо. Усе — без зайвих запитань», — розповідає Сергій Петровський, начальник гуманітарної місії «Проліска» у Дніпропетровській області.
Керівник «Проліски» Євгеній Каплін нещодавно отримав медаль подяки від мера Дніпра Бориса Філатова за невпинну допомогу мирному населенню. Для команди це — знак, що їхня робота потрібна.
фото з архіву Дніпровської міської ради
“Наш керівник Євгеній Каплін має види на цю роботу і команда підтримує його, бо війна триває, і ми маємо бути поряд з людьми тут і зараз. Ми пишаємося нашим керівником і думаю, що ця робота, вона буде далі тривати і так до самої перемоги”, — додає Сергій Петровський.
Категорія: Війна, Влада, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпро, Дніпропетровська область, Допомога
