Навіть ті фанати українського спорту, які ніколи не цікавились тенісом досить глибоко, точно чули про успіх нашої жіночої національної команди на престижному турнірі – жовто-блакитні змогли вперше в історії дістатись до півфіналу кубка Біллі Джин Кінг. У цій статті ми познайомимо вас із культурою командних тенісних змагань та детально поговоримо про виступ нашої національної збірної у Китаї цього року.
Почати варто із того, що теніс не має еквівалентів чемпіонатів Європи, Світу або навіть конкретних країн. Якщо ми, звісно, говоримо про найвищий рівень, адже більшість гравців зі світової еліти заточені виключно під особисті задачі.
Однак серед фантів цього виду спорту іноді можна почути вираз “неофіційний або так званий чемпіонат світу з тенісу”. У таких випадках мова йде про Кубок Девіса – одне із небагатьох змагань, де тенісисти представляють не особисто себе, а свої країни.
Де б ще ви могли побачити, як Рафаель Надаль плаче від щастя, бо приніс переможне очко Іспанії перед тисячами фанатів на рідній для нього Мальорці? Або як Новак Джокович б’ється об заклад, що побриється наголо, якщо переможе у турнірі зі збірною Сербією, а потім, після фінального матчу, найуспішнішого гравця в історії дійсно бриють “під нуль” його партнери по команді прямо на корті. Круто, правда?
Серед олдскульних фанатів тенісу завжди була популярна думка, що цей турнір перетворює холодних, сконцентрованих та крутих профі на емоційних дітей, які не бояться проявляти свої патріотичні емоції в хорошому чи поганому ключі. За понад 120 років свого існування Кубок Девіса подарував нам сотні легендарних матчів, “голлівудських” драм та крутих розв’язок.
Але деякі з вас уже могли зчитати нотку розчарування на початку минулого абзацу. Чому “була популярна”, а не “є популярна”? Спойлер – тут замішаний легендарний іспанський футболіст, але про все по черзі.
Фішка змагань завжди була у форматі. У минулому сторіччі тут взагалі мала місце шахова “тема”, коли претенденти борються між собою за право кинути виклик діючому чемпіону, але потім правила змінили. Й зміни ті були явно позитивними.
З 1972-го регламент устаканився: п'ять матчів за вихідні, чотири “одиночки” плюс парне протистояння. Команда з п'яти осіб, де грають максимум четверо. Капітан (читай як тренер) сидить на лавці коло корту, кричить, вболіває та підказує (довго це був єдиний турнір, де не були заборонені тренерські підказки під час матчу).
Але найкрутіше нововведення — перевага домашнього корту. Спробуйте обіграти сербів у Белграді, французів у Парижі або австралійців у Мельбурні, коли понад 10 тисяч фанатів вболіває так, що вуха закладає! Теніс завжди вважався елітарним та джентльменським видом корту. За гучні виклики з трибун навіть зараз фанатів можуть вивести зі стадіону, але тільки не на Кубку Девісу! Під час матчів цього турніру корти перетворювались на суміш Енфілду, Сан Сіро та Сігнал Ідуна Парку.
Як ви вже могли здогадатись, турнір під назвою Кубок Біллі Джин Кінг – аналог Кубка Девіса, але у жіночому турі, який виник у 1963 році. Хоч юридично ці змагання й не мають багато спільного, але по суті, правилах, регламенту та духу гри майже дублюють один одного.
Отож з 2012 по 2018 рік у нас був класичний формат для цих двох змагань — 16 команд брали у ньому участь, матчі розтягувались по раундах на весь рік, і кожна стадія відчувалась як окрема заруба двох конкретних збірних! Лютий-березень — перший раунд, квітень — чвертьфінал, вересень — півфінал, листопад — фінал.
Завдяки такому розкладу ці змагання перетворювались й на тактичні баталії, коли команди готувалися до конкретних матчів місяцями та навіть обирали не лише гравців у заявку, а й оптимальне покриття під свій склад. Наприклад, хитрі іспанці майже завжди стелили повільний ґрунт, а швейцарці – полюбляли проводити домашні етапи на швидкому харді.
Переломним став 2019 рік — ITF (міжнародна тенісна федерація) вирішила “модернізувати” турнір через його фінансові проблеми. Для їх вирішення був знайдений інвестор, що готовий добряче вкластися, але при цьому хоче запровадити більш рентабельний новий формат: 18 команд в одному місті на один тиждень у листопаді.
Звучить ефективно, але, повністю вбиває колишню романтику та створює відчуття сильного перенавантаження вболівальників, бо тенісу стає занадто багато. Ну і звісно, фішка із шаленими рідними трибунами зникла. Якщо не брати до уваги маленькі купки виїзних фанів, то більшість глядачів на трибунах - місцеві, а значить у 90 відсотках матчів є нейтральними.
По турнірному формату все просто - групова стадія, потім плей-офф — все як у футболі, з якого і є вихідцем реформатор Кубку Девіса та КБДК. Думаю, що досить тягнути інтригу. Цією фігурою, яку у підсумку тепер ненавидять більшість тенісних фантів, став ексзахисник Барселони та збірної Іспанії Жерар Піке.
Так, справедливості заради, новий формат привернув більше зірок, які тепер майже ніколи не пропускають матчі своїх збірних. Тиждень у листопаді проти розтягнутих на рік роз'їздів? Для сучасних гравців, які й так 11 місяців на рік живуть у різних частинах світу вибір очевидний, але більшість шанувальників гри впевнені, що рішення Піке знищили душу одного із найстаріших змагань в історії спорту.
Отож історичний екскурс завершено. Сподіваюся, мені вдалося хоч трошки вивести вас на емоції та заохотити, якщо не до захоплення тенісом загалом, то хоча б до того, щоб трошки поцікавитись та дослідити його. А зараз перейдімо до найцікавішого! Збірна України (звісно, що жіноча, про такі успіхи у чоловічому розряді ми вже навіть і не мріємо) зуміла вперше у своїй історії досягти півфіналу цього негласного чемпіонату світу із тенісу. Це досягнення вже встигли окреслити казкою та сенсацією, але, насправді, це твердження виглядає досить спірно.
Погляньте самі, на груповому етапі жереб звів нас із Польщею та Швейцарією. Здавалося б, із польками має бути важко, адже найкраща гравчиня сучасності Іга Свьонтек саме звідти родом. Проте ні, вона не захотіла захищати честь своєї країни цього року. У підсумку, Костюк та Світоліна (обидві входять до тридцятки кращих у світі) грали свої матчі із тенісистками, які навіть не входять у топ-100 рейтингу. Не перемогти у такій ситуації було б злочином.
Далі Швейцарія, яка цього року також була представлена відверто слабким складом. Попри сенсаційну поразку Костюк у першому матчі (програла 172 ракетці світу Селін Наеф), Світоліна у своєму матчі зрівняла рахунок, а вирішальний парний матч теж залишився на боці України. До речі, у парному розряді у нас також є потужна опція у вигляді Людмили Кіченок, яка є переможницею Вімблдону-2024 у міксті. Тобто склад відверто не слабкий, особливо у порівнянні із нашими суперницями по групі, тому перше місце та вихід із неї до плей-офф – даність, а не сенсація.
Ну а вже у самих матчах на виліт опозиція була більш серйозною. Там ми вибили іспанок у чвертьфіналі. У першому поєдинку Марта Костюк здолала Джессіку Бузас-Манейро і вивела нашу команду вперед, а вже у наступній грі Еліна Світоліна у драматичному поєдинку здолала Паулу Бадосу. Багато в чому нам пощастило із жеребкуванням. Адже Іспанія, хоч і є потужною збірною, але свій найкращий теніс її представники та представниці завжди показують на ґрунті. Вищеописані матчі ж проходили на харді.
Далі був півфінал, де у нас були реальні шанси зачепитись за вихід до золотого матчу. Від цього поразка сприймається вдвічі гірше. Марта Костюк знову не підвела, і після першого матчу ми повели, а далі Еліна Світоліна могла вирішити все у протистоянні із Жасмін Паоліні, але впустила шалену перевагу. З рахунку 3:6; 2:4 Еліна програла 3:6; 6:4;6:4. Ну а у вирішальній парній грі італійки здобули вікторію на класі.
Після цього в українських соц. мережах фанати активно почали звинувачувати Світоліну. Їй згадали і часті пропуски матчів збірної у минулі роки, і численні поразки у важливих матчах у складі національної команди, і, звісно, піжонський промах у позавчорашньому матчі із Паоліні, з якого і розпочався камбек італійки.
Але, на нашу думку, нічого піжонського у тому ударі не було. Світоліна, на жаль, часто відчуває ментальні проблеми у доленосних матчах. Вона просто забоялася бити смеш, вирішивши, що легенько скинути м'яч під сітку буде безпечніше, але…
Отож, висновок: ніякого героїзму чи великої сенсації в цьому успіху нашої збірної немає, ми обіграли ті команди, які й мали обіграти, але й знецінювати це історичне досягнення не варто. Дебютний вихід у півфінал Кубка Біллі Джин Кінг свідчить про прогрес та про те, що ми рухаємось у правильному напрямку… як мінімум у жіночому тенісі!
Фото - Getty Images/Global Images Ukraine
