Чергова ніч – чергова ракетно-дронова атака. Подібні речі стали для України уже справжньою рутиною, і, коли все обходиться без жертв і серйозних влучань, така ніч нічим особливим і не запам’ятовується. Але ніч на 10 вересня 2025 року в російсько-українській війні стала особливою.
Уперше російський дрон не просто випадково залетів на прикордонну територію сусідньої держави чи пролетів повз неї. Ні, низка російських безпілотників прямо зайшла в повітряний простір Польщі. Зайшла так, що відразу у трьох воєводствах цієї держави була оголошена підвищена загроза, зупинилася робота чотирьох аеропортів (зокрема, і столичні у Варшаві). Полякам і союзним військам, які перебувають на території цієї держави, довелося збивати російські дрони. Уламки безпілотника впали на приватний житловий будинок, пошкодивши дах будівлі, а також автомобіль, що стояв поруч. Збройні сили Польщі назвали інцидент «актом агресії», прем’єр-міністр країни Дональд Туск поіменував атаку дронів на територію Польщі «масштабною провокацією».
Як для українців – нічого особливого і навіть не вартого серйозної уваги. Але – це не Україна, це Польща. Країна, яка, хоч і межує з територією Російської Федерації, до останнього часу головними ворогами вважала українські вантажівки із зерном, а не російські дрони. (Як, до речі, і Україна – у військовій доктрині якої до 2014 року головним потенційним ворогом була не Росія, а Румунія. Смішно зараз це виглядає, правда?)
Але на будинок у Люблінському воєводстві впав не мішок українського зерна, а шматок російського дрона. І тепер це – нова польська реальність. Нова європейська реальність. Яка означає цілком очевидне. Польщі рано чи пізно доведеться вступати в повноцінні воєнні дії з Російською Федерацією. І фразами про «масштабну провокацію» тут аж ніяк не відкараскаєшся. І не тому, що Польща така слабка, зовсім ні. Справа взагалі не в Польщі, не в Євросоюзі, не в НАТО навіть.
Справа в Росії. Цю країну як тільки не називали – наприклад, класичним стало визначення «країна-бензозаправка». (Щоправда, тепер, коли в багатьох регіонах РФ почалися тотальні проблеми з бензином, це прізвисько звучить уже цілком іронічно.) А насправді Росія – це країна-гопник. Головною ж особливістю моделі поведінки гопника є те, що він зупиняється рівно на тому місці, де йому дадуть повноцінну відсіч. А там, де висловлюється глибока занепокоєність – гопник сприймає її як прояв слабкості опонента і продовжує тиснути.
Згадайте, це не перше порушення російськими дронами державного кордону Польщі. Буквально 20 серпня цього ж року неподалік селища Осини в тому ж Люблінському воєводстві упав російський дрон. Якою була тоді реакція польської влади? Міністр національної оборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш заявив, що то, бачте, міг бути взагалі контрабандний дрон – не варто, мовляв, поспішати з глобальними висновками. Не минуло й місяця, як таких «контрабандних дронів» виявилося уже кілька. І вже з наслідками для мирного населення. Так, поки що без поранень і жертв. Поки що.
А ще згадайте листопад 2015 року, коли два російські літаки Су-24 перетнули південний кордон Туреччини (зі сирійської території). Що зробили турки – такий же член НАТО, як і Польща? Збили один літак. Убивши одного з двох його пілотів. Так, потім були і офіційна реакція, і виклик посла Росії в МЗС, і всі інші дипломатичні заходи. Але первинна реакція виявилася саме такою – жорсткою і неминучою. І збивали вони, повторюся, не дрон, а літак з військовими льотчиками.
І нічого, Росія вмилася – і тепер добряче подумає, якщо їй знову доведеться якось конфліктувати з Туреччиною. Бо Кремль розуміє тільки таку відповідь, силову. Як звичайний гопник, який зупиниться тоді, коли отримає по пиці. А поки його намагатимуться заспокоїти словами – продовжуватиме тиск.
Тож Польщі рано чи пізно – а доведеться убивати російських військовиків. Можливо, як туркам, одного. А може, і ні – бо поляки уже проявили слабкість, пославши цим сигнал Москві. І тоді, коли на польському кордоні чи вже й за ним проллється російська кров, Польща згадає, укотре згадає, що головним її ворогом є саме російські агресори, а не українські водії вантажівок із зерном, з якими продовжують воювати польські протестувальники. І для когось у Польщі це може стати прямо неприємним відкриттям.
Що ж, ми бачимо, що уроки історії не вчать не лише українці, а й поляки. Причому історії не такої вже й далекої. Варто згадати хоча б Смоленську катастрофу й реакцію на неї польської влади. До речі, пам’ятаєте, хто тоді був прем’єр-міністром Польщі? Той самий Дональд Туск, що очолює уряд країни і нині. (А президентом – представник тої самої партії «Право і справедливість», що й зараз. Така от іронія долі). І він тоді, будемо говорити чесно і прямо, закрив очі на деякі моменти катастрофи, про які в Польщі стали говорити трохи згодом. І насправді неважливо, чому він так зробив, через політичні моменти чи ще якісь. Важливо інше.
Важливо те, що Україна за своє нехтування історичними уроками, за небажання вчитися на своїх же помилках – заплатила. А в Польщі усе ще попереду. Можливо, їхня ціна буде і не такою кривавою та страшною, як наша. Хоча… Згадайте 1938 рік. Тоді здавалося, що найбільшими постраждалими в Європі будуть чехи. А виявилося, що вже через рік Польща – яка навіть поживилася тоді шматочком території сусідньої країни – була розірвана двома тоталітарними режимами і припинила своє існування. Ба більше, навіть після війни втратила значно більше території, ніж Чехословаччина. Хоча нічого начебто не віщувало.
Учіть історію, сусіди. Інакше змушені будете заплатити за невивчені її уроки. Заплатити, можливо, навіть більшу ціну, ніж ми.
