У суботу, 5 липня в Ліллі стартує головна подія світового велоспорту – Тур де Франс. Старт Туру на території Франції в останні роки став доволі небанальним явищем: Grand Depart "Великої петлі" пройде на домашній території вперше з 2021 року. Також вперше з 2020 року гонка проходитиме повністю на території Франції.

Тур де Франс гідний багатьох епітетів найвищого ступеня порівняння: найпрестижніша, найлегендарніша, найхайповіша велогонка світу. І жоден із цих епітетів не буде перебільшенням.

Від свого головного конкурента, Джиро д’Італія, Тур завжди відрізнявся помітно. Якщо італійська супербагатоденка завжди вважалася, перш за все, гірською, то на "Великій петлі" намагалися створити баланс між горами та гонками з роздільним стартом. Проте в сучасну епоху ця різниця в підходах до формування маршрутів стерлася, а то і взагалі можна констатувати, що Джиро та Тур помінялися ролями.

Гори на двох головних гонках сезону також різні. Якщо Джиро – це територія дуже складних і крутих підйомів, то на Турі гонщики мають справу з більш пологими, довгими та ритмічними перевалами зі стабільними градієнтами.

Зараз головна відмінність між маршрутами Джиро та Туру полягає не в співвідношенні між горами та розділками, а в дистанції етапів. Якщо італійці залишаються консерваторами та роблять ставку на довгі та виснажливі етапи, то організатори "Великої петлі" надають перевагу більш коротким, динамічним та інтенсивним маршрутам. Цього року середня дистанція групових етапів Туру на 5 км коротша ніж на Джиро (173 км проти 178), і це ще далеко не найбільша різниця за останні роки. Детальніше з маршрутом Тур де Франс-2025 Чемпіон уже знайомив своїх читачів одразу після його презентації восени минулого року.

Втім, після презентації в маршрут була внесена одна доволі вагома зміна. Фінальний етап у Парижі перестав бути столоподібним, до нього додали потрійне проходження вкритого бруківкою підйому Монмартр (1 км, 5,7%), який був родзинкою минулорічної олімпійської траси. Він може помітно змінити характер заключного етапу, позбавити традиційного статусу "етапу дружби" та перетворити його з фестивалю спринтерів на сцену боротьби навіть за загальний залік, якщо розриви на той момент будуть невеликими.

Погодні умови, в яких проходить Тур, також помітно відрізняються від того, що ми привикли бачити на Джиро. Травнева "Корса роза" часто буває прохолодною та дощовою, у той час як на Турі гонщикам доводиться стикатися з пекельною липневою спекою. Спортсменам вона життя, звісно, ускладнює, а ось організаторам – навпаки, спрощує: на Турі, на відміну від Джиро, не доводиться стикатися зі снігами на вершинах гірських перевалів і необхідністю перекроювати маршрут вирішальних етапів.

– Вперше Тур де Франс було проведено в 1903 році. Після цього гонка не проводилася лише у роки Першої (1915 – 1918) і Другої (1940 – 1946) світових війн. У 2025 році "Велика петля" відбудеться в 112-й раз в історії.

– Саме прізвисько "Велика петля" (франц. La Grande Boucle) Тур отримав завдяки маршрутам гонки у перші роки її існування. У ті часи Тур неодмінно стартував в Парижі, проходив наближеними до кордонів Франції містами здебільшого за годинниковою стрілкою, не заїжджаючи до центральної частини країни, та повертався до столиці. На карті такі маршрути дійсно виглядали як велика петля.

Вперше від такої концепції організатори Туру відійшли аж у 1926 році. Зараз маршрути гонки дуже різноманітні, вкрай рідко нагадують ту саму велику петлю, проте історичне прізвисько міцно вкоренилося та активно використовується і досі.

– Ідея проведення Тур де Франс належить газеті L’Auto, яка шукала шляхи підвищення продаж свого видання в конкуренції з Le Velo. Одноденні велогонки на той момент були дуже популярними, тому ідея провести багатоденку в стислий відрізок часу, здавалося б, лежала на поверхні. І її запропонував 26-річний журналіст газети Жео Лефевр, який курував велоспорт у виданні.

Втім, основні лаври дісталися головному редактору L’Auto Анрі Дегранжу, не зважаючи на те, що спершу він сприйняв ідею Тур де Франс зі скепсисом, і потрібно було докласти чимало зусиль, аби переконати його в доцільності проведення гонки.

💛 Pensée pour le créateur du Tour de France, Henri Desgrange, décédé il y a 80 ans aujourd'hui, le 16 août 1940.💛 The Tour de France pays tribute to its creator Henri Desgrange, who passed away on August 16 1940, 80 years ago. pic.twitter.com/BVGDLFF6Rk

З 1947 року на Турі розігрується спеціальний приз – Сувенір Анрі Дегранжа, аналог Чіма Коппі на Джиро д’Італія. Його володарем стає гонщик, який першим подолає найвищу точку кожного видання маршруту Туру. В 2025 році Сувенір Анрі Дегранжа буде розіграно на фініші 18 етапу, на вершині альпійського перевалу Коль де ля Лоз на висоті 2304 метри над рівнем моря.

L’Auto незмінно проводила Тур до Другої світової війни. Після звільнення Франції з-під німецької окупації газету закрили як занадто лояльну до нацистського режиму. Після цього право на проведення гонки здобула газета L’Equipe.

У 1965 році її придбав Етьєн Аморі, який згодом створив компанію Amaury Sport Organization (ASO), яка і досі володіє як Туром, так і L’Equipe. Наразі ASO є найкрупнішим організатором велогонок у світі. Окрім Тур де Франс, компанії належать Вуельта, Париж – Рубе, Льєж – Бастонь – Льєж, Париж – Ніцца, Критеріум Дофіне, Флеш Валлонь, Тур Каталонії та інші знамениті велогонки.

– Першим переможцем Тур де Франс у 1903 році став місцевий велогонщик Моріс Гарен. Того року до фінішу гонки дістався лише 21 гонщик – найменша кількість в історії.

– Жовтий був обраний кольором лідерської майки Тур де Франс не випадково. Саме на сторінках такого кольору виходила L’Auto. Вперше лідерська майка з’явилася на Турі в 1919 році.

– Рекорд за кількістю перемог у загальному заліку Тур де Франс ділять четверо гонщиків, які перемагали по 5 разів. Це французи Жак Анкетіль (перемагав у 1957, 1961 – 1964 роках) і Бернар Іно (1978, 1979, 1981, 1982, 1985), бельгієць Едді Меркс (1969 – 1972, 1974) та іспанець Мігель Індурайн (1991 – 1995).

У період з 1999 до 2005 року 7 разів поспіль вигравав Тур американець Ленс Армстронг, проте у 2012 році всі перемоги у нього відібрали через систематичне вживання допінгу. При цьому, перемоги Армстронга не передали гонщикам, які посідали другі місця в ті роки, оскільки у більшості з них також є доведене допінгове минуле. В історичних довідниках навпроти років перемог Амстронга залишилися пусті рядки.

– Меркс сумарно за кар’єру виграв 34 етапи Тур де Франс і тривалий час був рекордсменом за цим показником. Минулого року перевершити рекорд "Каннібала" зумів легендарний британський спринтер Марк Кевендіш, на рахунку якого 35 перемог. Меркс досі залишається рекордсменом за кількістю днів у жовтій майці лідера – 96.

Також Мерксу належить ще один рекорд Туру, який неможливо перевершити, лише повторити. У 1969 році він виграв усі заліки Тур де Франс: загальний, очковий (спринтерський), гірський, комбінаторний (вручався за найкращою сумою місць у трьох попередніх заліках), командний у складі Faema, а також приз найагресивнішому гонщику Туру.

– Рекорд за кількістю перемог на етапах одного Туру – 8. Стільки разів перемагали Шарль Пеллісьє (1930 рік), Едді Меркс (1970 і 1974) і Фредді Мартенс (1976). Лише одному гонщику в історії вдавалося виграти чотири етапи Туру поспіль – легендарному італійському спринтеру Маріо Чіполліні в 1999 році.

– Враховуючи дискваліфікацію Армстронга, лише три гонщики з-за меж Європи вигравали Тур. Це американець Грег Лемонд (1986, 1989 і 1990 роки), австралієць Кадел Еванс (2011) і колумбієць Еган Берналь (2019).

– Саме Лемонд виграв Тур де Франс із найменшим відривом у історії: у 1989 році він випередив Лорана Фіньона всього на 8 секунд, перехопивши у нього жовту майку на заключному етапі – гонці з роздільним стартом у Парижі. Загалом лише 10 разів у історії перевага переможця над другим місцем у загальному заліку склала менше хвилини, при чому, половина цих випадків припадає на ХХІ століття.

– Чотирьом гонщикам вдавалося втримувати жовту майку лідера від першого до останнього етапу. Це Оттавіо Боттекк’я (1924), Ніколя Франц (1928), Ромен Мас (1935) і Жак Анкетіль (1961).

– Найчастіше Тур вигравали господарі, французи – 36 разів. Втім, остання французька перемога датована аж 1985 роком, коли свій п’ятий Тур виграв Бернар Іно. 18 перемог на рахунку бельгійців, при чому, остання з них ще більш древня – її здобув у 1976 році Люсьєн Ван Імп.

– Французи лідирують і за кількістю перемог на етапах Туру – 716. 494 перемоги у бельгійців, 271 – у представників Італії.

– Найчастіше участь у Турі брав француз Сільвен Шаванель – 18 разів у період з 2001 до 2018 року. Також він ділить із Йоопом Зотемелком рекорд за кількістю фінішів у Турі – 16. При чому, легендарний нідерландець доїжджав до фінішу кожен із Турів, у яких виходив на старт.

– Найчастіше зелену майку найкращого спринтера Туру вигравав словак Петер Саган – 7 разів: у 2012 – 2016, 2018 і 2019 роках. 6 разів очковий залік вигравав німець Ерік Цабель (1996 – 2001).

– Рекордсменом за кількістю перемог у гірському заліку Туру є француз Рішар Віранк. Він вигравав горохову майку 7 разів – у 1994 – 1997, 1999, 2003 і 2004 роках. По 6 разів у цьому заліку перемагали іспанець Федеріко Баамонтес (1954, 1958, 1959, 1962 – 1964) і бельгієць Люсьєн Ван Імп (1971, 1972, 1975, 1977, 1981, 1983).

Порівняно із Джиро д’Італія, на Тур де Франс українські велогонщики виступали менш успішно. Проте свої успіхи теж є. Більшість з них пов’язані з 2006 роком, коли наші співвітчизники виграли три етапи. Ярослав Попович виграв етап до Каркассонна у День взяття Бастилії, а Сергій Гончар переміг у обох розділках. При чому, після першої з них Гончар навіть на три дні перехопив жовтку майку лідера. Жодному іншому українському гонщику не вдавалося приміряти це почесне вбрання.

Роком раніше, у 2005-му, Ярослав Попович на своєму дебютному Турі не лише допоміг партнеру по Discovery Channel Ленсу Армстронгу виграти сьому "Велику петлю" поспіль, а й завоював білу майку найкращого молодого гонщика, посівши у загальному заліку 12 місце. У 2007 році Попович у генеральній класифікації став восьмим, що є національним рекордом України на "Великій петлі".

Окрім Гончара та Поповича, перемагав на етапі Туру ще один українець – Володимир Пульников у 1995 році. У 1993 і 1994 роках він також замикав топ-10 загального заліку.

Вкотре в статусі двох головних фаворитів до старту Туру підходять два гонщики, які на двох виграли останні 5 Турів, причому в останні 4 роки саме вони незмінно забирали перше та друге місця. Мова йде, звісно ж, про Тадея Погачара та Йонаса Вінгегора.

Щороку їхні дуелі були неймовірно цікавими, проте постійно знаходилися якісь "але", які дозволяли говорити про те, що гонка могла скластися по-інакшому. Перемога Вінгегора в 2022 році багатьма сприймається не як його особистий тріумф, а саме як команди успіх Jumbo Visma, а також як тактична поразка Погачара, який занадто повірив у свою непереможність на епічному етапі до Коль ду Гранон.

В 2023 році словенець підходив до Туру не в оптимальній формі через перелом зап’ястя наприкінці квітня, минулого року вже підготовка Вінгегора до гонки була проблемною через важкі травми внаслідок падіння на Турі Країни Басків у квітні. Цього року підготовка двох дуелянтів нарешті була ідеальною: ніяких травм, хвороб чи інших проблем. Обидва підійдуть до Туру в ідеальній формі, ніяких "але" та "якби" уже не буде. І залишається лише сподіватися, що вони не з’являться по ходу гонки. І за таких, абсолютно рівних умов підготовки, в статусі фаворита до старту Туру підходить його чинний і триразовий чемпіон, Погачар, який виграв генеральну репетицію "Великої петлі", Критеріум Дофіне.

В 2022 і 2023 роках Вінгегору вдалося розкрити слабкі сторони Погачара як багатоденника: його нелюбов до спеки, мультигірських етапів і схильність до кризових днів. Проте в 2024 році словенець здійснив колосальний якісний скачок, і виглядав монстром абсолютно без слабких місць. Таким Тадей був і у першій половині поточного сезону, тому, яким би сильним не був Вінгегор – важко придумати, за рахунок чого він може обіграти Погачара на Турі.

Міні-версію їхньої дуелі ми вже побачили на Критеріумі Дофіне, і генеральна репетиція Туру завершилася переконливою перемогою лідера UAE Emirates. Єдина слабкість, яка проявилася у Погачара на Дофіне – це його розділка. Словенець, який практично не тренувався на розділочному велосипеді Colnago, почувався некомфортно, програв чимало часу та кілька разів навіть міг впасти.

Проте на Турі-2025 гонщики проїдуть на розділочних велосипедах всього 33 км. І, якщо співвідношення сил між двома дуелянтами в горах буде приблизно таким же, як на Дофіне чи минулорічному Турі, то тих секунд, які Вінгегор може виграти у Погачара на 5 етапі, точно буде недостатньо для підсумкової перемоги.

В цілому маршрут цьогорічного Туру точно підходить Тадею краще. І мова не лише про малу кількість розділочних кілометрів, а й про велику кількість горбистих етапів, де більш різкий і вибуховий словенець зможе набирати секунди переваги – як чистим часом, так і боніфікаціями.

На що сподіватися Вінгегору? Перш за все, на те, що за відрізок часу між завершенням Дофіне і стартом Туру він додасть помітніше, ніж його суперник. А це цілком можливо, враховуючи, що Погачар – гонщик всесезонний, а Йонас – спортсмен, який точково виводить себе на пік форми до головних стартів.

Якщо порівнювати команди двох дуелянтів, то у обох у розпорядженні буде справжній дрімтім. При чому, і у Погачара, і у Вінгегора є партнери по команді, які й самі можуть поборотися за високі місця в загальному заліку.

У складі UAE Emirates це, перш за все, Жоау Алмейда. Португалець у поточному сезоні вже виграв три такі престижні багатоденки як Тур Країни Басків, Тур Романдії та Тур Швейцарії. Алмейда буде останнім вагоном у гірському поїзді Погачара. Адам Єйтс у 2023 році в аналогічному статусі сам заїхав на подіум Туру.

Нинішній Алмейда здається точно не слабкішим, проте повторити той успіх британця буде непросто – цього року конкуренція в боротьбі за третє місце очікується значно серйозніша. Сам Адам, до речі, також у складі, проте з Джиро д’Італія в ногах, та й у цілому зараз він значно слабкіший, ніж два роки тому, тому високих місць у генеральній класифікації від нього навряд чи варто чекати.

Головним помічником Вінгегора буде Маттео Йоргенсон. Минулого року він фінішував на Турі восьмим. І, попри те, що у нинішньому сезоні американець трішки поступається самому собі зразка 2024 року, повторити той результат йому точно під силу.

Будуть у помічниках Вінгегора два гонщики, які й самі вигравали Гран тури. Це чемпіон Вуельти-2023 Сепп Кусс, який провалив минулий сезон, проте на Дофіне вже почав нагадувати самого себе найкращих зразків. А піковий Кусс – це, можливо, найкращий гірський грегарі сучасного велоспорту.

Також у розпорядженні Вінгегора буде свіжоспечений переможець Джиро, Саймон Єйтс. Втім, у його здатності піти на загальний залік є сумніви. Все ж, якщо винести за дужки минулорічного Погачара, успішних кейсів їзди Джиро та Туру на генеральну класифікацію в одному сезоні у сучасному велоспорті не так і багато.

Боротьба за третє місце також може перетворитися на дуель. При чому, дуель, радше, не двох гонщиків, а двох команд: Soudal Quick Step і Red Bull Bora. З командною ієрархією Soudal Quick Step все зрозуміло: ставка на Ремко Евенепула та тільки на нього. В горах у бельгійця будуть такі сильні помічники як Ілан Ван Вілдер і Валентен Паре Пентр.

Проте, враховуючи, що у горах Ремко буде діяти від оборони, присутність обох у пелотоні може не принести бельгійцеві ніяких реальних дивідендів. Минулого року з Ван Вілдером було саме так: він просто тримався у пелотоні, скільки міг, а як тільки починалися вирішальні атаки – випадав із нього, так нічим і не допомігши капітану.

На що може разраховувати Евенепул на цьогорічному Турі? Перш за все, на перемогу в розділці на п’ятому етапі та кілька днів у жовтій майці лідера – той факт, що індивідуальна гонка відбудеться на такій ранній стадії, дає Ремко чудовий шанс примірити жовте вбрання.

Проте довести його до Парижа – навряд чи. Так, цього року на Дофіне Евенепул виглядав краще, ніж торік, проте пов’язане це не в останню чергу із тим, що у 2024 році Ремко в квітні отримав важку травму та в процесі підготовки до Туру постійно відставав від графіка.

В горах перевага Погачара та Вінгегора у класі занадто велика. Для того, щоби помріяти про перемогу в загальному заліку, Евенепулу потрібен маршрут із явним ухилом у бік розділки на кшталт 2012 року. Реальна ціль на цей рік – повторення минулорічного результату (третє місце).

Для того, щоби досягти цієї цілі, Ремко потрібно бути більш уважним і не провалюватися у глибину пелотону в вирішальні моменти на численних горбистих етапах. У поточному сезоні у бельгійця проявилася така проблема. При чому, як на арденських класиках, так і на Дофіне.

Також у Евенепула періодично виникають проблеми із відновленням. У цьому плані на руку капітану Soudal Quick Step той факт, що на Турі-2025 ключові етапи розташовані не в заключні дні кожного з гоночних тижнів.

А ось у Red Bull Bora із командною ієрархією все не так очевидно. На папері та за статусом капітан – Прімож Рогліч. Проте словенець їде на Тур, проїхавши більш ніж 2/3 Джиро д’Італія: там він зійшов на 16 етапі через наслідки цілої серії падінь. Серйозних травм у Рогліча не було, проте чи зможе 35-річний словенець із майже повною Джиро в ногах вийти на пік форми до Туру? Впевненості у цьому точно немає.

Тому і капітанський статус під питанням: у складі Red Bull Bora є гонщик, здатний кинути Роглічу виклик у боротьбі за звання головної ставки команди. Це Флоріан Ліповітц, який прекрасно проявив себе на Дофіне та фінішував третім у загальному заліку, випередивши того ж Евенепула. Німецький ексбіатлоніст вів гонку активно, їздив у відриви дня та пізні атаки: з такою манерою ведення гонки у нього є хороші шанси не лише на подіум Туру, а й на перемогу на етапі.

Також у складі Red Bull Bora на Тур є Олександр Власов. Проте його виступи у поточному сезоні не дозволяють помріяти про високі місця у загальному заліку. Тим більше, коли у команді є два настільки явних претенденти на капітанство.

Та й в цілому склад Red Bull Bora на Тур де Франс-2025 дещо здивував. Два таких сильних капітани, як Рогліч і Ліповітц, отримали в підтримку лише одного топового гірського грегарі – Власова. Команда із двома претендентами на загальний залік сформована навколо спринтера другого (якщо не третього) ешелону Йорді Меуса. Red Bull Bora точно не планує їхати в горах з позиції сили.

На цьому список претендентів на загальний залік не завершується. Серед решти варто виділити, перш за все, Карлоса Родрігеса, який здатен заїхати у топ-6, проте в цілому недотягує до статусу капітана такої фінансово могутньої команди як Ineos Grenadiers – власне, тому британці й намагаються підписати Евенепула. Окрім іспанця, у складі Ineos Grenadiers буде переможець Туру-2018 Герейнт Томас, який проводить свій останній сезон у кар’єрі. Жоден із результатів британського ветерана у поточному сезоні не дозволяє розраховувати на те, що його прощальна "Велика петля" буде успішною.

Так, Томас на пізніх стадіях кар’єри став справжнім майстром точково виходити на пік форми до головних гонок сезону. Проте в шанси 39-річного ветерана за такого рівня конкуренції відверто не віриться. Вийде на старт і Таймен Арменсман, проте після фіаско на Джиро д’Італія нідерландець навряд чи зможе розраховувати на щось більше, ніж статус елітного грегарі в горах.

Ставкою Lidl Trek на загальний залік буде Маттіас Ск’єлмосе. На серйозну підтримку в горах данцеві розраховувати не варто: команда буде побудована навколо спринтера Джонатана Мілана. Втім, навіть самотужки переможцеві Амстел Голд Рейс цілком до снаги фінішувати у топ-6.

Останні три візити Енріка Маса на Тур де Франс завершилися провалами, проте іспанець продовжує наполегливо штурмувати "Велику петлю" та намагатися хоча би повторити свої результати 2020 – 2021 років, коли він посідав 5 і 6 місця відповідно.

Втім, цього року його в складі Movistar буде кому підстрахувати. Наприклад, Пабло Кастрільо, який нещодавно фінішував 9-м на Турі Швейцарії. Не списуємо з рахунків і Ейнера Рубіо, який в травні став восьмим на Джиро д’Італія. Втім, навряд чи колумбієць зможе проїхати два Гран тури поспіль на загальний залік.

Форма Фелікса Галля останнім часом нарешті починає нагадувати його кондиції зразка літа 2023 року. Австрієць цілком може заїхати у топ-10 загального заліку, проте для боротьби за щось серйозніше у гонщика Decathlon Ag2r занадто вузька спеціалізація: він може ловити великі відставання не лише в розділках, а й на горбистих етапах. Тому не виключено, що він перейде на полювання за окремими етапами та гороховою майкою гірського короля.

Спробує вперше піти на загальний залік Гран туру ще один герой недавнього Туру Швейцарії, Оскар Онлі, який після завершення кар’єри Ромена Барде перетворився на головну ставку Picnic PostNL. Леннерт Ван Етвелт матиме чимало шансів поборотися за перемоги на горбистих етапах, а ось його здатність піти на загальний залік викликає сумніви.

Точно намагатиметься боротися за генеральну класифікацію Бен О’Коннор, проте один із героїв 2024 року після переходу в Jayco AlUla є лише блідою тінню самого себе. На фоні тих виступів, які демонструє австралієць у поточному сезоні, навіть місце наприкінці топ-10 генеральної класифікації можна буде розцінювати як успіх. Підстраховуватиме його Едді Данбар, який у 2023 році став сьомим на Джиро, а минулого року зупинився за крок від потрапляння у топ-10 Вуельти.

Цього року виповнюється рівно 40 років з моменту останньої перемоги француза в загальному заліку Тур де Франс. І, відверто кажучи, шансів перервати цю чорну серію у господарів немає ніяких. Більше того, навіть гонщиків, здатних показати хоч щось у генеральній класифікації, обмаль. Провалює нинішній сезон Давід Годю. Все настільки погано, що він вирішив взагалі не їхати цьогорічний Тур. За його відсутності головної ставкою Groupama FDJ буде Гійом Мартен, який у найкращому разі зачепиться за місця наприкінці топ-10.

Колишній гонщик Groupama FDJ Ленні Мартінес проводить дуже непоганий дебютний сезон у Bahrain Victorious, і цілком може виграти на Турі гірський або горбистий етап. Не виключено, що молодий француз спробує свої сили і у загальному заліку, проте там головною ставкою команди буде Сантьяго Буйтраго, який замикав топ-10 на минулорічному Турі та на Вуельті-2023.

Слід звернути увагу і на Кевіна Воклена із Arkea, який нещодавно став другим у загальному заліку Туру Швейцарії. 24-річний француз здатен як запечитися за топ-10 генеральної класифікації, так і поборотися за перемогу на горбистому чи високогірному етапі. Минулого року на дебютному для себе Турі його полювання на етапом "Великої петлі" увінчалося успіхом уже на другий день гонки.

Буде на нинішньому Турі також чимало зіркових гонщиків, яким нічого ловити в загальному заліку, проте які можуть поборотися за перемоги на окремих етапах. Йдеться, перш за все, про спринтерів, хоча цього року шансів у них буде менше, ніж зазвичай: навіть фінальний етап у Парижі під питанням після появи у його маршруті підйому на Монмартр.

Проте, як не парадоксально, навіть попри меншу кількість шансів, спринтерський склад цьогорічного Тур неймовірно сильний і дуже контрастує з минулорічним. Пов’язане це, перш за все, із тим, що перший етап Туру буде рівнинним: це дасть спринтерам доволі рідкісну можливість принаймні на день одягнути жовту майку лідера.

Цього року вийдуть на старт Туру всі три найкращих спринтери світу на даний момент. Яспер Філіпсен із них – найуспішніший на "Великий петлі". За попередні три роки він наколотив сумарно 9 перемог на етапах, а у 2023 році також став володарем зеленої майки найкращого в очковій класифікації. На Турі його спринтерський поїзд традиційно підсилює і зірковий Матьє Ван дер Пул, проте за чистими швидкостями Філіпсен зараз не виглядає найпотужнішим.

Що стосується Ван дер Пула, то він не забуватиме і про власні амбіції. Тим більше, що на цьогорічному Турі буде чимало горбистих етапів, на яких гонщик Alpecin Deceuninck зможе поборотися за перемогу. Наприклад, 7 етап з фінішем на Мур де Бретань – підйомі, який у 2021 році приніс зірковому нідерландцеві першу та наразі єдину в кар’єрі перемогу на етапах "Великої петлі". Присутній у складі Alpecin Deceuninck і ще один зірковий спринтер, Кейден Гроувз. Хоча австралійцеві на Турі, найімовірніше, доведеться забути про власні амбіції та працювати на Філіпсена.

Лише одну перемогу (і та була здобута в далекому 2021 році) на етапах Тур де Франс має у своєму пальмарес Тім Мерлір. Проте зараз бельгієць перебуває на піку кар’єри, і цілком може поповнити свій послужний список. Спринтерський поїзд Soudal Quick Step зараз далеко не такий, як у найкращі роки, проте Мерлір цього року неодноразово доводив свою здатність перемагати навіть за відверто поганого лідауту та з глибоких позицій.

А ось у Джонатана Мілана за плечима немає не лише жодної перемоги на Турі, а й жодної участі. Шанси на те, що дебют вийде вдалим, доволі високі. Мілан на рівні з Мерліром нараді видається найшвидшим спринтером світу. Так, італієць більш залежний від якісного розвозу, проте у Lidl Trek із лідаутом зараз повний порядок. На горбистих етапах німецько-американська команда працюватиме на панчера Тібо Ніса.

На топовому рівні на чистими швидкостями в спринті знаходиться Ділан Груневеген, проте з вибором позиції у нього останніми роками великі проблеми. Приблизно те саме можна сказати і про німців Філа Баухауса та Паскаля Аккерманна – з тією тільки різницею, що за класом вони все ж поступаються нідерландцеві.

У Фернандо Гавірії після золотих років у Quick Step часто виникали проблеми саме з швидкостями. Після переходу в Movistar фізично колумбієць почав значно більше нагадувати самого себе найкращих зразків, тільки ось із розвозом у команди Еусебіо Унсуе величезні проблеми, тому Гавірії регулярно доводиться спринтувати з дуже глибоких позицій.

Великим талантом вважається Арно Де Лі. Проте протягом усього поточного сезону гонщик Lotto бореться не за перемоги, а з проблемами із власним здоров’ям. Його виступ на недавньому Турі Швейцарії приводів для оптимізму не дав.

Минулого року зелену майку Туру несподівано завоював Біньям Гірмай. Враховуючи вміння еритрейця терпіти рельєф і велику кількість горбистих етапів на Турі-2025, ніхто не здивується, якщо гонщик Intermarche Wanty повторить свій успіх.

Великою загадкою Туру-2025 є Йорді Меус. Попри сенсаційну перемогу на Єлисейських полях у 2023 році, бельгієць тривалий час вважався спринтером навіть не другого, а третього ешелону. Проте прямо зараз він у чудовій формі, і в червні здобув дві гучні перемоги за три дні: спершу – на етапі Туру Швейцарії, потім – на новоствореній одноденці Світового туру в Копенгагені.

Остання перемога – зі скандальним присмаком. Спершу бельгієць зійшов із Туру Швейцарії, а потім UCI чомусь наплювала на власні правила та дозволила Меусу заявитися на наступну гонку ще до завершення попередньої.

У Red Bull Bora, судячи зі складу на Тур, дуже вірять у Меуса, і виглядає це доволі дивно. Так, форма у Йорді зараз доволі непогана, проте обидві червневі перемоги він усе ж здобув за доволі слабкого поля суперників. І у його шанси на Турі проти таких монстрів, як Мілан, Мерлір і Філіпсен віриться слабко.

Як уже неодноразово зазначалося вище, на Турі-2025 буде чимало горбистих етапів, на яких свої шанси отримають такі зірки як Воут Ван Арт і Жуліан Алафіліпп. Обоє зараз переживають ренесанс у своїй кар’єрі. Ван Арт класно виглядав на Джиро, де виграв етап до Сієни, а Алафіліпп продемонстрував несподівано класну форму на Турі Швейцарії.

Розділка на п’ятому етапі дозволяє Філіппо Ганні помріяти про жовту майку. Хоча для того, щоб мати на неї шанси, італійцеві потрібно буде не програти час на горбистих другому та четвертому етапах. Проте, навіть якщо дійти до розділки зірці Ineos Grenadiers вдасться без втрат, у протистоянні з Евенепулом Ганна не виглядає фаворитом. Філіппо нещодавно вкотре став чемпіоном Італії, проте перед цим на Турі Бельгії несподівано програв розділку Ітану Хейтеру.