З 21 до 28 вересня відбудеться чемпіонат світу 2025 року з шосейного велоспорту. Цього року мундіаль буде особливим: вперше в історій він пройде в Африці. Йдеться про столицю Руанди, Кігалі, та її околиці.
Проведення чемпіонату світу в такій екзотичній як для європоцентричного виду спорту локації – дуже сміливий крок, на який наважився Міжнародний союз велосипедистів (UCI). Як мінімум через логістичні труднощі та необхідність усім учасникам робити щеплення від незвичних для інших континентів хвороб.
Хоча з проведенням змагань могли виникнути й інші, значно серйозніші проблеми. Ще у січні-лютому поточного року всерйоз розглядалася можливість переносу чемпіонату в іншу країну через військовий конфлікт між Руандою та Демократичною республікою Конго. Втім, уладнати конфлікт таки вдалося, і зараз проведенню мундіалю нічого не загрожує.
Програма чемпіонату світу незмінна уже п’ятий рік поспіль. Буде розіграно 13 комплектів нагород. По 6 у чоловіків і жінок (розділки та групові гонки серед юніорів (U-19), молоді (U-23) і еліти), а також змішана естафета.
11:10 – Індивідуальна гонка з роздільним стартом, жінки, еліта, 31,2 км
14:45 – Індивідуальна гонка з роздільним стартом, чоловіки, еліта, 40,6 км
11:35 – Індивідуальна гонка з роздільним стартом, жінки, молодь (U-23), 22,6 км
14:35 – Індивідуальна гонка з роздільним стартом, чоловіки, молодь (U-23), 31,2 км
11:45 – Індивідуальна гонка з роздільним стартом, жінки, юніори (U-19), 18,3 км
15:00 – Індивідуальна гонка з роздільним стартом, чоловіки, юніори (U-19), 22,6 км
13:30 – Змішана естафета, 42,4 км
14:05 – Групова гонка, жінки, молодь (U-23), 119,3 км
9:00 – Групова гонка, чоловіки, юніори (U-19), 119,3 км
13:00 – Групова гонка, чоловіки, молодь (U-23), 164,6 км
9:20 – Групова гонка, жінки, юніори (U-19), 74,6 км
13:05 – Групова гонка, жінки, еліта, 164,6 км
10:45 – Групова гонка, чоловіки, еліта, 267,5 км
– Стосовно того, з якого моменту бере відлік історія чемпіонатів світу, є дві версії. Вперше мундіаль був проведений у 1921 році в Копенгагені, проте тоді розігрувався лише комплект нагород в груповій гонці серед любителів.
Професіонали вперше розіграли комплекти нагород у 1927 році в німецькому Нюрбургрингу. Першим чемпіоном світу став 5-разовий чемпіон Джиро Альфредо Бінда. Тоді збірна Італії забрали всі три медалі, а срібло завоював ще одна легенда світового велоспорту – Костанте Джирарденго, який відстав від переможця аж на 7 хвилин і 16 секунд.
– Таким чином, у 2025 році чемпіонат світу відбудеться в 98-й раз в історії, якщо рахувати з початку проведення любительських мундіалів, і 91-й – якщо рахувати з моменту першого чемпіонату серед професіоналів. У будь-якому випадку, мундіаль 2027 року у Верхній Савойї (Франція) буде історичним: він буде сотим за ліком, якщо рахувати з 1921 року, або святкуватиме 100-річчя з моменту перших змагань серед професіоналів.
– Аж до 1958 року на мундіалях так і розігрувалися лише два комплекти медалей – у груповій гонці чоловіків серед професіоналів і любителів. У 1958 році вперше було визначено чемпіонку світу серед жінок у груповій гонці – нею стала Елсі Якобс із Люксембургу.
Поступово програма чемпіонатів розширялася. Спершу до неї додали командну розділку, потім – змагання у молодших вікових категоріях. Індивідуальні гонки з роздільним стартом, як не дивно, з’явилися у програмі чемпіонатів світу доволі пізно – лише у 1994 році.
– Найчастіше чемпіонати світу приймала Італія – 14 разів, останній із них – у 2020 році в Імолі. 11 і 10 разів мундіалі відбувалися в Швейцарії та Бельгії відповідно.
– Найуспішнішою державою в історії чемпіонатів світу також є Італія. Представники "Скуадри адзурри" сумарно завоювали 147 медалей у гонках серед еліти, 54 із яких – золоті. Найближчими переслідувачами Італії в медальному заліку є бельгійці та нідерландці.
Якщо говорити лише про королівський вид програми, групову гонку серед чоловіків, то тут бельгійці Італію випереджають – 27 титулів проти 19.
– Рекорд за кількістю титулів чемпіона світу в груповій гонці серед чоловіків ділять одразу 5 гонщиків, на рахунку яких по три титули. Це бельгійці Едді Меркс і Рік Ван Стеенберген, італієць Альфредо Бінда, іспанець Оскар Фрейре та словак Петер Саган. Останній залишається єдиним гонщиком у історії, який став чемпіоном світу тричі поспіль – у 2015, 2016 і 2017 роках.
– Що стосується чоловічої елітної розділки, то тут найтитулованішими є німець Тоні Мартін і швейцарець Фабіан Канчеллара, які завоювали по 4 чемпіонських титули. На рахунку Канчеллари окрім цього – 3 бронзи, у Мартіна – 1 срібло та 2 бронзи, що ставить його на перше місце в історичному медальному заліку в цій дисципліні.
– Лише двом гонщика у історії вдавалося ставати чемпіоном світу і в груповій гонці, і в розділці. Це іспанець Абрахам Олано (1995 рік – групова гонка, 1998 – розділка) і бельгієць Ремко Евенепул (2022 – групова гонка, 2023 і 2024 – розділка). Виграти обидва золота в один рік на чемпіонатах світу поки що не вдавалося нікому, хоча Евенепулу таке досягнення підкорилося на Олімпіаді-2024 у Парижі.
Збірна України за історію своїх виступів на чемпіонатах світу завоювала 13 медалей: 4 золотих, 6 срібних і 3 бронзових. 4 з них – серед еліти (1/2/1), що дає Україні 25 місце в медальній таблиці всіх часів.
Найгучніші успіхи України на чемпіонатах світу пов’язані з іменем Сергія Гончара. Легендарний роздільник у індивідуальних гонках на час зібрав повний комплект медалей серед еліти: срібло у 1997 році, бронза – у 1998 і золото – в 2000. Срібло Гончара у 1997 році в Сан-Себастьяні стало першою медаллю в історії України на чемпіонатах світу. Окрім Гончара, медаль у змаганнях серед еліти завойовувала лише Ганна Соловей: у 2014 році в іспанській Понферраді вона стала другою в розділці серед жінок.
Найбільш урожайними для України були чемпіонати світу 2001 та 2005 років. У 2001 році в Лісабоні українці завоювали 2 золота, 1 срібло та 1 бронзу. Олександр Квачук завоював золото та срібло серед юніорів у груповій гонці та розділці відповідно.
А в груповій гонці серед молоді золото та бронзу завоювали Ярослав Попович і Руслан Грищенко відповідно. Компанію на подіумі їм тоді склав італієць Джампаоло Карузо. Нещодавно на Чемпіоні вийшла ексклюзивна розповідь Поповича про те, що йому пропонували хабар за те, щоби він віддав перемогу Карузо. Зазначимо, що роком раніше, у 2000 на мундіалі у французькому Плуе Попович у груповій гонці серед молоді завоював срібло.
У 2005 році в Мадриді золото та срібло в груповій гонці та розділці відповідно серед молоді завоював Дмитро Грабовський, який пішов із життя у січні 2017 року у віці всього 31 року. Дві нагороди Грабовського дозволили Україні посісти друге місце у медальному заліку мундіалю-2005. Двома роками раніше, у 2003 році в канадському Гамільтоні той же Грабовський завоював срібло в розділці серед юніорів. Ще одну медаль – бронзу – Україні принесла Олена Демидова в груповій гонці серед юніорок у 2013 році у Флоренції.
У "королівському" виді програми, груповій гонці серед дорослих чоловіків, збірна України медалей не завойовувала. Тут найкращий результат – це два 5 місця Андрія Гривка. Що цікаво, обидва рази Гривко фінішував у топ-5 на італійській землі – у 2008 році у Варезе та у 2013 році у Флоренції.
Траса чемпіонату світу-2025 буде важкою за рельєфом і навіть за покриттям. При чому, стосується це не лише групової гонки, а й розділки. На 41-кілометровій дистанції чоловічої індивідуальної на гонщиків чекатимуть 4 підйоми та сумарний набір висоти у 680 метрів.
Після старту в Кігалі та рівнинних перших 8 км дистанції гонщики почнуть підйом на перевал Кот де Ньянза: 2,5 км із середнім градієнтом у 5,8%. Після вершини перевалу – спуск дистанцією в 6,6 км, розворот на 180 градусів і ще один підйом на Ньянсу – по тій же дорозі, якою щойно спускалися: 6,6 км, 3,5%. Після вершини – ще один спуск, по тій же дорозі, по якій на цей перевал підіймалися вперше.
Далі на гонщиків чекатиме ще одна петля: підйом Кот де Пеаж (2км, 6%), розворот на 180 градусів на його вершині та спуск по тій же дорозі в напрямку Кігалі. Перед фінішем – ще одна родзинка дистанції: вкритий бруківкою підйом Кот де Кіміхурура (1,3 км, 6,3%). Після цього – ще кілька сотень метрів у підйом до фінішу.
Дуже непроста дистанція, яка вимагає справжнього універсалізму: вміння як терпіти рельєф, так і їздити бруківкою. Чистим, "паркетним" роздільникам боротися за перемогу буде вкрай важко.
Ще важчою буде групова гонка. На 267,5 км дистанції сумарний набір висоти складе 5475 метрів – як на королівських гірських етапах Гран турів.
Гонщики проїдуть 15 кіл дистанцією в 15,1 км по Кігалі та його околицях. Фінішна лінія буде розташована там же, де й у розділці, а це означає, що останні кілометри дистанції будуть ідентичними: вкритий бруківкою підйом Кот де Кіміхурура (1,3 км, 6,3%) та невеличкий пагорб на останньому кілометрі дистанції.
А ось підйомів Кот де Ньянза та Кот де Пеаж на основному колі групової гонки не буде. Зате гонщики будуть штурмувати 800-метровий підйом Кот де Кігалі з середнім градієнтом у 8,1%.
Між дев’ятим і десятим колами гонщики виїдуть на відкриту місцевість. На них чекатимуть додаткові 42,5 км дистанції, теж дуже складні за рельєфом. Спершу спортсмени подолають знайомий за розділкою Кот де Пеаж, після чого відправляться до найважчого підйому маршруту – Мон Кігалі: 5,9 км із середнім градієнтом у 6,8%.
Після його вершини гонщики знову відправляться в напрямку основного кола маршруту. І перед в’їздом на нього подолають ще один – короткий і дуже крутий – підйом, вкритий бруківкою. Йдеться про Мур де Кігалі: 300 метрів з середнім градієнтом у 14,7%.
В цілому дуже складний і селективний маршрут, як і рік тому. Два роки поспіль дуже важкі за рельєфом маршрути, на яких коло претендентів на перемогу буде досить вузьким – незвично та не дуже добре для чемпіонатів світу. Проте якщо винести за дужки минулорічний мундіаль у Швейцарії, то сам по собі маршрут дуже цікавий і різноманітний. І дизайнери маршруту точно не винні у тому, що розклад сил у сучасному світовому велоспорті такий, що беззаперечний фаворит №1 групової гонки абсолютно очевидний.
Проведення чемпіонату світу в такій екзотичній локації вплинуло на склад учасників – ряд зіркових гонщиків він поїздки у Руанду відмовилися. Втім, будьмо відвертими: головна причина, через яку на мундіаль не приїхали той же Йонас Вінгегор чи Матьє Ван дер Пул – занадто яскраво виражений фаворитський статус Тадея Погачара, пов’язаний із дуже складною за рельєфом трасою.
Доволі дивним виглядає рішення UCI поставити два поспіль мундіаля з гірською груповою гонкою. Більше того: наступні два чемпіонати також будуть дуже складними за рельєфом. У той час як традиційно на світових першостях намагалися ставити збалансований маршрут, який давав би шанси максимально широкому колу претендентів, зараз UCI пропонує 4 поспіль чемпіонати з гірською груповою гонкою. Рішення дивне саме по собі, а особливо – в епоху домінування Тадея Погачара.
У Тадея є цілком реальний шанс не лише повторити рекорд Сагана, який ставав чемпіоном світу тричі поспіль, а й побити його. Цього року шанси продовжити переможну серію чудові. Погачар відпочив після виснажливого Тур де Франс, пропустивши Вуельту, і розім’явся на канадських одноденках. Так, жодну з них словенець не виграв, проте на Гран-Прі Монреаля він однозначно був найсильнішим, просто подарувавши перемогу партнеру по команді Брендону Макналті – дуже красивий жест. Питання викликає хіба що рішення злітати за океан у інший часовий пояс за тиждень до мундіалю.
Ще один аргумент на користь Погачара – сила збірної Словенії, яка цього року привезла на світову першість оптимальний склад, в якому будуть і Прімож Рогліч, і Матей Мохоріч. Безумовно, Рогліч намагатиметься ловити і свої шанси, проте це дасть словенцям значно більше тактичної гнучкості та можливість розігрувати тактику двох капітанів.
Погачар вирішив у Руанді проїхати не лише групову гонку, а й розділку. Усі попередні виступи словенця на титульних турнірах у індивідуальній гонці на час свідчать про те, що як роздільник-одноденник він усе ж не такий сильний, як у форматі Гран турів. Утім, важкий рельєф розділки дає йому шанси заїхати в медалі й у цій гонці.
Проте головним фаворитом розділки, безумовно, буде Ремко Евенепул, який має прекрасні шанси стати чемпіоном світу втретє поспіль, повторивши досягнення Майкла Роджерса та Тоні Мартіна. Важкий рельєф індивідуальної гонки помітно прорідив коло потенційних суперників бельгійця. Філіппо Ганна на мундіаль взагалі не приїхав, а Штефан Кюнг, хоч і вийде на старт, має мінімальні шанси нав’язати боротьбу Ремко на такій трасі.
Хто ж може заїхати в медалі на такому рельєфі? Наприклад, Джей Вайн, який щойно провів блискучу Вуельту, де виграв два етапи та завоював горохову майку. В розділці на Вуельті австралієць ледь не обіграв Ганну – і це при тому, що гонка у Вальядоліді була абсолютно рівнинною. Руандійський рельєф розділки підходить Вайну ідеально – шанси на медаль дуже високі.
Може поборотися за подіум і чинний чемпіон Франції у цьому виді програми, Бруно Армірай. Іншим представником Франції в цій гонці буде чи не головний талант нового покоління велогонщиків, Поль Сейксас. Навряд чи гонщик Decathlon Ag2r буде готовий боротися за медалі вже у 18-річному віці, проте оцінити його рівень у боротьбі з найкращими буде дуже цікаво.
Також серед претендентів на подіум варто виділити Магнуса Шеффілда та Таймена Аренсмана. Хоча кандидатури обох викликають чимало запитань. Американець все ж, здається, свою найкращу форму залишив у весняній частині сезону, і недавно провалив розділку на Вуельті. Аренсман же гонщик, який навіть у форматі Гран турів важко входить у гонку, багато програючи на першому тижні. Чи зможе такий спортсмен проявити себе в одноденному форматі – непросте запитання.
Евенепул буде претендентом на медалі й у груповій гонці – головною загрозою Погачару можна вважати саме його. Бельгієць цілком може, як і на ЧС-2022, завоювати медалі в обох гонках. Проте повторити своє ж досягнення зразка паризької Олімпіади, де він взяв обидва золота, буде дуже важко – надто вже складний рельєф, щоби втриматися за Погачаром у момент вирішальної атаки словенця.
Ще один фаворит розділки, який може поборотися за медалі групової гонки – Джей Вайн, тим більше, що збірна Австралії привезла дуже сильний склад. Знайшлося у ньому місце і для ветерана Майкла Меттьюза. Хоча, попри весь його універсалізм, рельєф групової гонки в Руанді для нього, скоріше за все, виявиться заважким. У чудовій формі перебуває і ще один австралієць, Джей Хіндлі, проте його здібності як одноденника викликають великі сумніви.
У боротьбі за подіум Вуельти його несподівано випередив Том Підкок, і на чемпіонаті світу британець буде одним із головних фаворитів. Маршрут йому підходить чудово, а зараз гонщик Q36.5 знаходиться, мабуть, у найкращій формі в кар’єрі, поступово позбуваючись реноме найбільш переоціненого гонщика в світовому пелотоні.
На героїв нещодавньої Вуельти робить ставку і збірна Італії. Капітаном команди буде Джуліо Чікконе. У формі зразка початку іспанського Гран туру він виглядає реальним претендентом на подіум. Питання лише в тому, чим був спричинений провал на другій половині Вуельти – поганим відновленням чи спадом форми?
Буде у складі збірної Італії й Джуліо Пелліццарі. Проте рішення везти його на чемпіонат світу викликає чимало запитань – надто вже безжально експлуатують молодого таланта на такому ранньому етапі кар’єри. У будь-якому випадку, можливості Пелліццарі як одноденка залишаються загадкою, тому на нього розраховують радше як на елітного грегарі для Чікконе.
Капітаном збірної Іспанії буде Хуан Аюсо, який на Вуельті не обтяжував себе боротьбою за загальний залік і влаштовував собі розвантажувальні дні. Тому зі свіжістю у скандального іспанця все має бути гаразд – питання лише в тому, чи здатен він яскраво виблискувати в одноденному форматі.
Капітаном збірної Колумбії буде Еган Берналь, який на Вуельті здобув свою першу велику перемогу з моменту страшної аварії в січні 2022 року. Втім, на чемпіонаті світу навіть потрапляння у топ-10 буде для нього великим успіхом і черговим маркером того, що Еган поступово повертається на найвищий рівень.
Буде на цьому чемпіонаті світу чимало й гонщиків, які пропускали Вуельту, проте здатні боротися за найвищі місця. Наприклад, Ісаак Дель Торо, який готувався до мундіалю через осінні італійські одноденки. Там мексиканський вундеркінд просто домінував на фоні далеко не найслабкішого поля суперників: 4 перемоги в 5 стартах. Питання лише в тому, чи здатен Дель Торо в такому юному віці демонструвати свій максимальний рівень на гонках дистанцією 250+ км.
Також серйозний претендентом на медалі буде дворазовий чемпіон світу Жуліан Алафіліпп. Схожу, до мундіалю в Руанді він підходить у чудовій формі, здобувши красиву перемогу на Гран-Прі Квебека – першу після переходу в Tudor Cycling. Маршрут ЧС-2025 Алафіліппу на папері підходить чудово, проте, якщо Погачар знову влаштує надзвичайно селективну гонку, то у француза можуть виникнути проблеми.
Ключовим помічником Алафіліппа буде Павєл Сіваков, який на тому ж Гран-Прі Квебека фінішував другим. Запасними варіантами для збірної Франції можуть стати Валентен Паре-Пентр і навіть юний Сейксас.
Лідером збірної Данії Маттіас Ск’єлмосе, який провалив цьогорічний Тур де Франс. Проте на одноденках він може бути дуже небезпечним суперником. Маттіас уже довів це у квітні, коли в очній боротьбі на Амстел Голд Рейс здолав таких титанів як Погачар і Евенепул.
Не скидаємо з рахунків блискучого ірландського панчера-авантюриста Бена Хілі, а також Річарда Карапаса, який заради підготовки на чемпіонату світу вирішив пропустити Вуельту. В 2021 році еквадорець став олімпійським чемпіоном на схожій за складністю трасі в Токіо, тому побоюватися його точно варто.
Варто зазначити, що на серйозну підтримку команди Карапас не зможе розразовувати. У Річарда дуже погані стосунки з гонщиком №2 Еквадору, Джонатаном Нарваесом. Усе настільки погано, що Нарваес вирішив навіть не їхати на ЧС-2025, лиш би не працювати на Карапас.
Може поборотися за високі місця і дует швейцарців – Марк Хірші та Ян Крістен. Збірна Нідерландів сподіватиметься на все того ж Аренсмана, а також на двох ветеранів – Бауке Моллему та Воута Пулса. Головною надією всієї Африки на домашньому мундіалі буде Біньям Гірмай, хоча для еритрейського спринтера-універсала траса, напевно, виявиться занадто складною. Лідером збірної США буде Квінн Сіммонс, який замкнув топ-3 на Гран-Прі Монреаля. Дивує відсутність у складі переможця тієї гонки, Брендона Макналті.
Збірна України виступить на чемпіонаті світу-2025 у наступному складі:
Чоловіки, еліта: Анатолій Будяк
Чоловіки, андери (до 23 років): Семен Сімон, Данило Козоріз (лише розділка), Георгій Чижиков (лише групова гонка)
Чоловіки, юніори (до 19 років): Олег Смолинець
Жінки, еліта: Юлія Бірюкова, Ольга Кулинич
Жінки, андери: Єлизавета Холод
Жінки, юніорки: Мілана Ушакова
Змішана естафета: Бірюкова, Чижиков, Холод, Козоріз, Кулинич, Сімон
Шансів на медалі хоч у якихось вікових категоріях у України знову не видно. Вкотре кидається в очі те, що чоловіча елітна збірна приїхала на чемпіонат світу не в оптимальному складі: найкращих гонщиків країни, Кирила Царенка і Андрія Пономаря, в Руанді ми не побачимо. Звісно, поборотися за медалі не змогли би і вони, проте цей дует принаймні міг би посвітитися у відриві дня в груповій гонці.
