Нещодавно у Києві відбувся меморіальний захід до 81-ї роковини з дня трагічної загибелі видатного українського поета, громадського та політичного діяча, археолога та провідника ОУН Олега Ольжича.
Пам’ятна акція відбулася біля меморіальної дошки на вулиці Павла Скоропадського, 15, де діяч мешкав у роки активної підпільної боротьби.
У заході взяли участь науковці, культурні діячі та представники громадськості, які зібралися, щоб вшанувати постать видатного українського поета, археолога та діяча ОУН.
Під час виступів звучали слова про Олега Ольжича як людину, що не лише писала про боротьбу, а й жила нею. Його літературна спадщина сповнена сили та патріотизму, а його поезія закликала до дії, до самопожертви заради майбутнього країни.
Цьогорічна подія мала особливе значення: в рамках церемонії було вручено «Бойовий Хрест ОУН» одному з учасників бойових дій проти російської агресії — Лейтенантові ЗСУ, артилеристу Юрію Лагутову.
Ця відзнака, заснована у 2022 році, символізує спадкоємність боротьби за свободу України, яку продовжують сучасні воїни.
Вшанування пам’яті цього видатного діяча є важливим нагадуванням про те, що боротьба за свободу триває. Його приклад надихає нові покоління українців на шлях незламності та честі.
Нагадаємо, що Олег Ольжич (справжнє ім’я — Олег Кандиба) народився 21 липня 1907 року в Житомирі у родині літературного діяча та поета Олександра Олеся. Закінчив Карлів університет у Празі, здобувши ступінь доктора філософії в галузі археології.
Олег Ольжич активно долучився до Організації Українських Націоналістів (ОУН), очолював її культурно-освітню референтуру та керував підпільною мережею в Україні. Під час Другої світової війни він продовжував боротьбу за незалежність, але у 1944 році був заарештований гестапо та загинув у концтаборі Заксенхаузен 10 червня 1944 року.
Його творчий спадок включає збірки «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та «Підзамче» (1946), які відображають його патріотичний дух та прагнення до свободи.
До теми: Замість всесвітньої слави археолога — віддав життя за Україну: Олегу Ольжичу — 115.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
